– Ну, а ми? – совався Левове Копито.

– Ви за декілька днів урятуєте своїх колег-лицарів із полону, так би мовити, чарівної сили, – віщала циганка, жмурячись на монітор. – На вашім шляху два лицарі нудяться в оточенні злісних образів; ви приїдете туди й визволите їх з оточення.

– Може, це Остап Окрошколюб і Остап Електричка? – запитав Лицар Пивної Кружки. – А де конкретно вони перебувають?

– Не вимагайте від мене з комп'ютером занадто багато; ворожіння не видає такої скрупульозної інформації, як конкретні імена й інші паспортні дані, чи конкретне місце з точністю до метра.

– Добре. Ми зараз прямуємо на зустріч із моєю коханою дівчиною, – зізнався Мгобокбекбе. – Можете пророчити, як у нас із нею...

Ворожка попрацювала пальцями на клавіатурі.

– Ви з нею зустрінетеся, але не так швидко, як ви думаєте, благополучно повернетеся додому, одружитеся, а приблизно за три роки у вас народиться перша дитина. Далі всяке буде, але кохання ви пронесете через усе життя.

– А що на мене чекає в майбутньому? – запитав Левове Копито.

Вона порадилася пальцями з комп'ютером і відповіла:

– У найближчі дні хтось мститиме вам за злодіяння вашого предка.

– Хто? Якого предка? Яке злодіяння?

Вона знизала плечима. Глянула на монітор і додала:

– І ще: під час цих мандрів ви познайомитеся зі своєю майбутньою дружиною.

Після сеансу ворожіння лицарі згадали про головне питання своїх мандрівок і, показавши ворожці портрет так званого Траляляліні, запитали, чи не зустрічала вона такого суб'єкта, чи не знає, де він перебуває. Вона уважно подивилася й відповіла, що не знає, але може на нього поворожити. Занісши в комп'ютер дані, які вигляділа в портреті, і поманіпулювавши мишею, вона зачитала висновок комп'ютера:

– Цей чоловік працює в сільському господарстві, зайнятий збором урожаю коренеплодів.

– Не дуже прояснило, – зітхнув Левове Копито.

Про всяк випадок питання про драконяче яйце і яєчного шахрая вони задали й циганові з дітлахами, але й ті нічого не знали. За прогресивне ворожіння (прогресивність якого полягала у використанні комп'ютера) Мгоцько й Річард «позолотили ручку» ворожці; дали по п'ятдесят шурхотиків. Плата була надмірною за таку роботу, але узявши до уваги ораву дитинчат, яких цим циганам треба годувати, одягати й таке інше, лицарі не стали жадувати. Циганка гаряче подякувала шляхетним подорожанам за таку щедрість, і побажала щасливої дороги...

– Комп'ютер – прилад електричний, – виражає свій сумнів Ліва півкуля авторського мозку, – щоб ним користуватися, його підключають до електричної мережі. Як же циганка могла ним користуватися в чистому полі, де немає електричних розеток?

– У цих циганів були кілька акумуляторів, які вони возили в кибитці, – відповідає Автор. – Під час перебування в населених пунктах, вони ці акумулятори заряджали від електромережі. А перебуваючи, як ти сказала, у чистому полі, користувалися електроприладами, підключаючи їх до акумуляторів.

– А, – погоджується Ліва.

☼ ☼ ☼

До міста Безбаштового Замку відстань залишилася невелика, але їхні коні – Тутанхамон та Ігор Святославич – брели стомлено, та й у самих вершників спини й сідниці нили від тривалої їзди верхи.

Лицарі побачили біля дороги стовпчик із дерев'яною дощечкою-вказівником у вигляді стрілки, що тикала вістрям убік, на стежку, котра відгалужувалась від шляху, що на тій дощечці було вирізано ножем літери:

«ПУСТЕЛЬНИК ХРЄНОВ, 1 КМ. ЛАСКАВО ПРОШУ!»

І лицарі вирішили скористатися запрошенням: відпочити в гостинного пустельника Хрєнова.

Збочили з дороги на стежку й, проїхавши кілометр, опинилися біля хижі пустельника на мальовничій галявині мальовничого ж осіннього калинового гаю.

Пустельником Амбрось Миколайович Хрєнов, богатирського вигляду сорокадворічний блакитноокий білявий бородань, став не з релігійних міркувань і не від мізантропії, а тому що життя на лоні природи, без суєти й проблем, створюваних суспільством, вільне життя, коли в тебе немає ані начальників, ані підлеглих, сприяло, на його думку, філософствуванню, самопізнанню й художній творчості. Втім, зими Хрєнов проводив у місті Безбаштовому Замку, але, як тільки сходив сніг, переселявся в хижу, що в сімох кілометрах від міста, і жив там до пізньої осені, поки знову не піде сніг. Їжею йому в цей період слугували, крім прихоплених із міста круп і консервів, овочі, що виростали на створених ним на галявинках у гаю городах, і козяче молоко, з якого він робив сир. На зиму своїх кіз він віддавав знайомому фермерові, що жив поблизу. У вільний від роботи на городі й із козами час цей пустельник писав картини, вірші й філософські трактати. Полюбляв також спілкування з подорожанами, тому й установив біля дороги вказівник, що запрошує в гості. Тож, хоча слова «пустельник» і «відлюдник» вважаються синонімами, пустельником його називати можна, а відлюдником – не зовсім правильно.

Лицарів Напівкруглого Столу Річарда Левове Копито й Мгоцька Амбрось Миколайович гостинно почастував супом, інгредієнти якого – з його городу, а вода – із джерела; сиром із молока його кіз, а також чаєм, точніше смачним і корисним відваром із зібраних ним трав. Лицарські коні теж не голодували, адже в гаю було багато апетитної рослинності.

Зрозуміло, яйцешукачі запитали його про викрадене драконяче яйце і яєчного шахрая, показавши портрет останнього, але пустельник, на жаль, нічого про це не знав. Потім Хрєнов показав гостям свої живописні полотна, які виявилися не пейзажами, як можна було припустити, а абстракціями з геометричних фігур. Мандрівники похвалили. Потім він почитав їм свої вірші, настільки філософсько-мудрі, що лицарі майже нічого не второпали; але однаково похвалили.

Продовжуючи відпочивати в затишному кріслі, сплетеному Хрєновим із лози, та гладячи голову чорної кози з білою мордою (гм, «лози – кози», впнулася незапланована рима), що її той найменував Козеттою, Мгобокбекбе запитав пустельника: чи знає він які-небудь народні легенди, казки, перекази та інші фольклорні твори. Автор нагадує, що одним із головних стимулів, що підштовхнули Мгобокбекбе взяти участь у Великій Яєчній Експедиції, було бажання зібрати невідомі йому легенди та інші народні сказання.

Пустельник Хрєнов повідав Лицареві Пивної Кружки декілька народних сказань, які чув у дитинстві від бабусі. Більшість цих творів Мгоцько вже читав, ще будучи пивним келихом, у книгах – збірках терентопського фольклору. А от одна легенда виявилася для нього зовсім новою, і він із задоволенням записав її в загальний зошит, спеціально для цього призначений.

Автор Терентопських хронік, то пак твій, безцінний читачу, покірний слуга, не згадував досі про сказання, зібрані Лицарем Пивної Кружки під час Великої Яєчної Експедиції, тому що сподівається колись видати їх окремою книжкою, а тут не хотів відволікати на них увагу читача. Однак легенду, розказану пустельником Хрєновим, Автор вирішив помістити отут, виділивши їй навіть окремий розділ – щось сорок восьме, що опинилося всередині щося сорок сьомого. Що ж до сорок сьомого, за назвою «Меч Халазюк», то його продовження триватиме відразу ж по закінченню легенди.

Серпень 1538 року;

вересень 1333 року;

липень 1012 року;

серпень 489 – квітень 490 років;

490 – 487 роки до нашої ери;