– І я тих скарбів герцога Павла Гриньмасяльського так і не знайшов, – закінчив спогади привид Михеїч. – А навіщо я це все згадав? А, ну так, тому що цей новий господар замку ніздрями та бровами схожий на герцога Павла Гриньмасяльського, бо у герцога і тих і інших, точно пам'ятаю, теж було по дві штуки.

– Я пропоную проголосувати: хто за те, щоби визнати цього барона Аркадія новим господарем Шмокиконського замку і припинити над ним знущатися, підійміть кінцівку. Хто проти? Хто утримався? – говорив привид Олицетворенський.

«За» проголосували: сам привид Олицетворенський, привид Сильвестр, привид Фока, привид Гаврюша, і привид Михеїч. «Проти» – немає. Утрималися: привид Васько і привид Онуфрій Еммануїлович.

– Ну раз більшістю голосів барон Аркадій визнаний новим господарем, то треба йому пояснити, що наша «виборча кампанія» була просто грою, спектаклем, що ми насправді не такі, щоби він на нас не тримав зла, – сказав привид Сильвестр.

– До речі, ти навіщо графин потрощив? У сценарії цього не було, – дорікнув привид Гаврюша примарі Онуфрію Еммануїловичу.

– Випадково. Не помітив, – опустив очі привид Онуфрій Еммануїлович.

– Треба відшкодувати. Недобре, – пробурмотів привид Михеїч.

– Я знаю, де можна взяти такий же, – сказав привид Онуфрій Еммануїлович.

☼ ☼ ☼

Наступним вечором шмокиконські примари знову з'явилися барону Аркадію, чим спочатку його засмутили, оскільки він був певний, що вони вже далеко від Шмокиконського замку. І пояснили що до чого, вручили нову карафу замість розбитої і пообіцяли, що більше вони не турбуватимуть господаря, і являтимуться йому відтепер тільки тоді, коли він сам їх покличе, поскреготавши от цією коцюбою от по цьому камені. «Ага, принишкли, голубчики! Отож! Знай наших!» – самовдоволено подумав барон Аркадій, впевнений, що це він приборкав духів. А вголос відповів, що раз вони обіцяють вести себе тихо, то так і бути, хай залишаються в замку...

Першого жовтня в Шмокиконський замок знову навідався Олег Цеглина з туристичного агентства «Рятівна Бджола», дізнавшись, що у порожнього об'єкта з'явився новий господар. Навідався, аби підписати з бароном Аркадієм новий контракт, такий же, який агентство укладало з колишнім господарем – графом Галактіоном...

Аркадій цей контракт підписав, щоби мати додаткові прибутки від туристичного бізнесу.

Третього жовтня Аркадій зустрів на вокзалі дружину, Оксану Цукерку-Глімпельштейн, і сина, Бориса Аркадійовича, які приїхали на поїзді із Замийська-на-Замийці, де Борис Аркадійович із мамою гостювали у дідуся з бабусею. Барон узяв таксі, але, на подив дружини, повіз їх не до лицарського гуртожитку, а кудись за місто, убік Сатиричних боліт, загадково відповідаючи на її здивування: «Сюрприз!»

Спробуй уявити радість цієї Оксани і цього Бореньки, безцінний читачу, коли вони дізналися, що замість скромної квартирки в гуртожитку їхнім житлом став аж цілий Шмокиконський замок!

– Та нічого особливого, – скромно сказав родині Лицар Білого Комара, – просто я бився з драконом, звичайний лицарський подвиг, от Його Величність і нагородив мене замком і баронським титулом. Тож тепер ти, Оксаночко, не абищо, а справжня баронеса.

– Який же ти у мене славний лицар! – захоплено вигукнула дружина і поцілувала Аркадія.

– Ну не треба мене надто розхвалювати. Я всього лише простий, звичайний, пересічний герой, – продовжив скромничати глава сім'ї.

Після спільного огляду замку, Аркадій похвалився, що тут є аж сім привидів.

– Ой! – злякалася Оксана.

– Ура! – не злякався п'ятирічний Борис Аркадійович.

– Не бійтеся, не бійтеся, я їх приборкав. Тепер вони тихіше води, нижче трави, ходять переді мною по струнці, – заспокоїв сім'ю її глава.

– Ну який же ти в мене! – знову захопилася лицарська дружина і знову забруднила його обличчя губною помадою.

От так сталося вселення барона Аркадія до Шмокиконського замку.

Продовжуючи радіти житловій обновці, Лицар Білого Комара став готуватися до лицарського турніру в День Шляхетного Мордобою.

Ну а ми з тобою, безцінний читачу, каже Автор Терентопських хронік, його поки залишимо...

24 – 27 жовтня 1995 року.

Ти, безцінний читачу, можливо, помітив закономірність: у кожному другому розділі, то пак щосі Терентопських хронік про мандрівки лицарів Напівкруглого Столу присутній фрагмент пророцтва чарівника Гектора Манюні. У попередньому щосі, сорок четвертому, за назвою «Лісовий колектив Рабіновича» такого фрагмента не було. Виходячи із чого, ти, напевно, уже зміркував, що в цьому щосі, сорок п'ятому, фрагмент пророцтва буде. Тому Автор вирішив, не відкладаючи, уже на початку розділу відразу ж ознайомити тебе, читачу, із цим черговим фрагментом.

От він:

А про те, хто був власником цього клаптика папірця з текстом, ти, читачу, дізнаєшся трохи згодом.

☼ ☼ ☼

Коли граф Яків (Яків Ганелонович Слюнявчиков) верхи на коні Оттокарі (названому так на честь чеського короля Оттокара Другого Пржемисла, що правив зі 1253 по 1278 рік) і лицар Хома (Хома Сергійович Аріельченко) на коні Монтесумі (названому на честь ацтекського правителя Монтесуми Другого, що правив зі 1503 по 1520 рік) в'їхали в село Нижні Драконопаси, то першим ділом вирішили відвідати тамтешню корчму з назвою «Під Розвісистою Локшиною». Бо ці два лицарі Напівкруглого Столу, які вчиняли пошуки викраденого драконячого яйця і організатора викрадення у наданому їм жеребом п'ятому секторі королівства, дещо зголодніли в дорозі, а від корчми тягнуло спокусливими апетитними ароматами.

Поруч із цим пунктом громадського харчування – досить великою хатою з побіленими стінами і покритим дерев'яною черепицею дахом – були хата корчмаря і господарські споруди: комори, хлів, лазня, льох, нужник... Між садовими деревами була натягнута мотузка, на якій, прикріплена дерев'яними прищіпками, сушилася постільна білизна: пошивки, простирадла, підковдри.

З дверей корчми, над якими була прибита фанерна вивіска з назвою, мальовничо нанесеною олійними фарбами, тягло, крім ароматів, і музикою в народному стилі.

Граф Яків і лицар Хома, спішившись і прив'язавши Оттокара з Монтесумою до дерев'яної перекладини, увійшли «Під Розвісисту Локшину».