– Придумав. Я виберу з вас головним того, хто переможе у випробуванні.

– В якому випробуванні? – запитав привид Олицетворенський.

– А це я оголошу всім кандидатам. Збери всіх ваших в найбільшій кімнаті, в залі, я спущуся і оголошу умови випробування.

☼ ☼ ☼

Коли господар замку входив до зали, там уже нетерпляче коливалася сімка прозорих духів.

– Так от, мужики, – почав промову Аркадій, – я тут подумав і вирішив, шо головний привид мусить володіти такими якостями, як сила волі, витривалість, терпіння. Тому проголосую я за того з вас, хто наділений такими якостями.

– Це я, – хором сказали всі сім кандидатів.

– А ось я і хочу з'ясувати за допомогою випробування, хто з вас найвольовіший, найвитриваліший і найтерплячіший, а то сказати легко. Випробування полягає в тому, що ви за моєю командою залишите замок, і той, хто переміститься якомога далі і пробуде там якомога довше, той і є найвольовіший, найвитриваліший і найтерплячіший. Хто повернеться в замок раніше іншого, той програв; хто повернеться останнім, хто зможе пробути далеко від замку найдовше, той і переміг, йому і бути головним, – оголосив барон.

Духи переглянулися, пирснули і, регочучи, провалилися.

– Я ж ще не дав коман... – закричав був Аркадій, думаючи, що вони кинулися виконувати його рішення.

Обірвав крик на півслові в зв'язку з відсутністю слухачів, радісно потер долоні і подумав: «Ну я ж казав, що виведу привидів, як тарганів. Тепер вони десятки, а то і сотні років далеко від Шмокиконського замку чекатимуть, поки конкуренти повернуться раніше за них». І, захоплюючись своєю винахідливістю, став в пориві почуттів танцювати якусь хореографічну імпровізацію під спів «Пісні про те, чого в цій пісні немає»...

Але духи, звичайно, і не думали покидати замку. Вони зі сміхом перемістилися лише в підвал будівлі, аби підбити підсумки випробування, влаштованого лицареві.

– Так, насмішив, насмішив він мене своїм рішенням, – пирскався привид Олицетворенський, витираючи неіснуючими пальцями неіснуючі сльози. – Якби ми дійсно були кандидатами-кар'єристами, то заради прихильності виборця мусіли б покинути замок на нескінченно довгий час, а виборцю тільки цього і треба! – і він зареготав на все горло.

– Так, це він дотепно придумав, – підтакнув, підхихикуючись, привид Гаврюша. – Я не очікував такого повороту.

Решта, сміючись, погоджувалися, що рішення барона Аркадія було несподівано дотепним.

– Ну гаразд, а тепер давайте проаналізуємо наші спостереження, зважимо всі плюси і мінуси нового господаря, і приймемо рішення, – сказав потім привид Сильвестр.

– Мінуси в тому, що він грубуватий, нетактовний, безцеремонний, зухвалий, самозакоханий і не дуже культурний, як мені здалося, – видав свої спостереження привид Васько, гортаючи сторінки книги «Нарис із історії та існування привидів» англійського літератора Даніеля Дефо, в оригіналі виданої 1727-го року, а в терентопському перекладі 1873-го. (В Шмокиконському замку була немаленька бібліотека, зібрана протягом століть декількома власниками. І тамтешні примари полюбляли читати).

– А плюси в тому, що він цінує честь і благородство, – продовжив привид Фока. – Я його заповажав, коли він навідріз відмовився голосувати за негідника, якого я зіграв, коли відкинув спокусливий хабар. У наявності присутність порядності.

– До того ж він не боягуз. Четверо з нас пам'ятають, як при аналогічних обставинах у тисяча вісімсот шістдесят сьомому році з замку втік граф Вікентій, обмочившись зі страху. А цей не злякався, а якщо злякався, то не дуже, і швидко взяв себе в руки. За це йому теж плюс, – додав Сильвестр.

– А мене дуже зворушило, коли він схопив меч, явно бажаючи помститися за мою відрубану голову, – почав хвалити і привид Гаврюша. – У наявності і справедливість, і хоробрість, і доброта. За це йому знову таки плюс.

– І те, що він не піддався на передвиборні обіцянки, показує, що він не такий уже й дурний, – зауважив привид Олицетворенський. – Звичайно, не дуже розумно було з його боку намагатися вдарити фантома, але відомо, що навіть дуже недурні люди роблять дурниці в стані люті. Одним словом, плюсів у нього начебто як більше, ніж мінусів.

(Вимовив це Олицетворенський теж, як і Васько, взявши до рук книжку з замкової бібліотеки, – «Фантасмагорію» Льюїса Керролла, веселу поему про привидів.)

– Хочу додати ще один плюс, – спохватився привид Михеїч. – Його плюсом я вважаю те, що бровами і ніздрями він схожий із шановним мною герцогом Павлом Гриньмасяльським, у якого я до смерті служив стайничим, поки не врізав дуба у тисяча сімсот тридцять третьому році, за місяць після того, як зграя розбійників пограбувала наш Гриньмасяльський замок...

І привид Михеїч пустився у спогади, які його колеги вже чули; але з ввічливості вони не стали його перебивати.

Привид Михеїч згадував, що перед смертю його гризла провина за те, що він сам впустив грабіжників у замок, і можливо, ті хвилювання і доконали його, семидесятивосьмирічного.

Герцога Павла Гриньмасяльського і його лицарів тоді в Гриньмасяльському замку не було – поїхали до столиці, а вони, слуги, чекали прибуття селянських підвід із провізією, тому коли підводи прибули, він, Михеїч, відразу ж відчинив перед ними ворота. Але замість селян там виявилися озброєні лісові розбійники, які їх, слуг, зв'язали і обчистили замок, навантажили герцогське майно на підводи і поїхали в невідомому напрямку.

А яке було майно!

Чого варта одна тільки колекція зброї, де були такі раритети, як меч легендарного руського витязя Добрині, славного споборника Київських князів Святослава Хороброго і Володимира Великого; або меч Паломіда, лицаря Круглого Столу, славетного соратника кельтського короля Артура... Але найдивовижнішим був меч Халазюк, що, нібито, належав легендарному князю Кию. Цей древній меч побував у різних битвах, але на ньому не було ані щербинки, ані подряпинки, ані іржі... Він виглядав таким новим, блискучим, ніби його тільки-но викував і відполірував коваль. Це тому, говорили, що меч Халазюк зачарований древнім чарівником, і це чаклунство оберігає його від іржі і будь-яких пошкоджень. Але найголовніше те, що на того, у кого Халазюк у руках, не діє жодне зле чарівництво...

Так, це була велика втрата.

Пригнічений і розгніваний цим пограбуванням герцог Павло Гриньмасяльський з іншими лицарями Напівкруглого Столу кинулися шукати грабіжників, та так і не знайшли.

А він, Михеїч, за місяць після цього помер.

І став привидом.

І вирішив самотужки розшукати розбійників і повернути викрадене ними майно господареві.

Користуючись отриманою невагомістю, він, Михеїч, став гасати лісами, обнишпорюючи бори, діброви, гаї гектар за гектаром.

І десь за рік виявив зграю грабіжників на галявині в густих хащах Оксамитового лісу. Пошарпана банда варила юшку у великому казані на багатті. Він, Михеїч, взявши найжахливіший вигляд, з'явився перед ними і найжахливішим голосом заревів: «Попалися, мерзенні злочинці! Я, грізний дух помсти, залякаю вас до смерті, якщо не повернете награбоване! Ану, признавайтеся, де ті скарби, які ви забрали у співгромадян?!» Розбійники здорово перелякалися, судячи з блідих пик, запаху і тремтіння, і навперебій стали лепетати, що скарбів у них вже немає, що всі скарби у них викрав їхній колега-зрадник; мовляв, цей зрадник умовив їх напасти на багате, але беззахисне село, а сам з ними не пішов, прикинувшись, що захворів; розбійники у тому селі потрапили в засідку, де їх неабияк пошарпали озброєні селяни; а коли грабіжники, побиті, поранені пришкандибали назад на стоянку, спіймавши облизня, то виявилося, що нібито хворий колега зник, а разом з ним зникло і все награбоване майно. Поклявшись помститися зрадникові, розбійники залікували рани і, розбившись на групи, розбрелися королівством шукати викрадача. Одна з груп виявила зрадника поблизу Чортових боліт, але йому вдалося вирватися завдяки тому, що трьох колишніх соратників він штрикнув ножем. Куди він після цього зник і де подів скарби, розбійники не знали...