Естер проводила коханого до Непарнокопитого Театру, де кульбачили свій непарнокопитий транспорт і інші лицарі Напівкруглого Столу. Закохані пообіцяли обмінюватися телеграмами і відзначили розставання дооовгим ніжним поцілунком.
Після чого Лицар Пивної Кружки з іншими лицарями верхи поїхали до залізничного вокзалу, але так повільно, щоби піші рідні, близькі та просто роззяви могли їх неквапливо супроводжувати.
На вокзалі коні були поміщені в вагони для худоби, а лицарі влаштувалися в вагоні для пасажирів. Зазвичай поїзд складався з семи вагонів для пасажирів, вагона для худоби і вагона для багажу. Для цього спецрейсу склад був інший: один вагон для пасажирів, один для багажу, і аж три для худоби.
Коли поїзд рушив, Мгобокбекбе і Естер помахали одне одному руками. При цьому йому і їй, мабуть, в очі потрапили смітинки, судячи з їхніх маніпуляцій із носовичками...
За дві години з Великих Дрібок виїхали дев'ятнадцять пар лицарів в дев'ятнадцяти напрямках, шукати яйце дракона і типа, який організував викрадення цього яйця.
Барон Панас – верхи на коні Рюрикові, барон Аркадій – на коні Людовику.
Герцог Харитон – верхи на коні Севері, барон Річард Неголений – на коні Синеусі.
Граф Леонід Гострий Лікоть – верхи на коні Комоді, барон Євген – на коні Вазі.
Лицар Федір – верхи на коні Камбізі, граф Леонід Кучерявоногий – на коні Петрі.
Граф Яків – верхи на коні Оттокарі, лицар Хома – на коні Монтесумі.
Лицар Ярослав – верхи на коні Тутмосі, барон Андрій Цинік – на коні Велосипеді.
Лицар Вадим Металорізальний – верхи на коні Хлодвигу, лицар Андрій Схожий – на коні Романі.
Граф Абдулла верхи на коні Ахматі, барон Сергій – на коні Філіпі.
Граф Омелян – верхи на коні Леві, граф Леонід Хихотунчик – на коні Гаруні.
Лицар Юрій Капітальний – на коні Фрідріху, герцог Абрам – на коні Саулі.
Лицар Остап Окрошколюб – на коні Сигізмунді, граф Остап Електричка – на коні Саладині.
Граф Кузьма – на коні Миколі, герцог Леонід Коліно – на коні Рудольфі.
Лицар Юрій Тигровий – на коні Ядвізі, граф Василь – на коні Мамаї.
Барон Порфирій – на коні Лжедмитрії, граф Леонід Жвавий – на коні Ксерксі.
Лицар Борис – на коні Аркадії, граф Остап Влучне Вухо – на коні Борисі.
Граф Леонід Заканавний – на коні Генріхові, граф Леонід Очкарик – на коні Гуго.
Лицар Річард Левове Копито – на коні Тутанхамоні, лицар Мгоцько – на коні Ігорі Святославичеві.
Барон Тарас – на коні Кнуті, лицар Леонід Насторожений – на коні Івані.
Барон Вадим Оптиміст – на коні Гонорії, барон Геннадій – на коні Горбачові.
Так для лицарів Напівкруглого Столу почалася Велика Яєчна Експедиція.
ЩОСЬ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТЕ. Духи Шмокиконського замку
А довкола, з усіх чотирьох сторін, духи гоготіли диким, рипучим, різким гоготінням!
Льюїс Керролл, «Бачення трьох "Т"».
– Дивись-но, Джордже, він уже зробився привидом, а все ще вимагає, аби людей виганяли.
Френсіс Бомонт, «Лицар Полум'яніючого Макогона».
– ... Дійсно, ті, що так жорстоко над тобою насміялися, – хіба це не привиди й не вихідці з того світу?
Мігель де Сервантес, «Дон Кіхот».
Як люди поділяються на поганих і хороших, так точно й духи бувають погані й хороші. А тому будь обачний у своїх зносинах із духами й уникай між ними неблагонамірених.
Козьма Прутков, «З того світу».
Незабаром я настільки звикнувся зі товариством тіней і духів, що на третій або четвертий день вони вже геть не хвилювали мене, або, принаймні, якщо в мене й залишилося трохи побоювання, то цікавість перемогла його.
Джонатан Свіфт, «Подорожі Гуллівера».
20 вересня – 3 жовтня 1995 року.
Шмокиконський замок прихистив сімох духів, тобто – сімох фантомів, тобто – сімох привидів, тобто – сімох примар: Сильвестра, Фоку, Васька, Михеїча, Онуфрія Еммануїловича, Гаврюшу і Олицетворенського.
Цей замок був побудований 1637 року.
Першим його власником був лицар Василь Напівбровий, який залишився існувати в замку і після своєї смерті, вже у вигляді примари Васька.
1738-го року в Шмокиконський замок переселився привид Гаврюша, який до того перебував у Дрямсиньлоїдському замку; переселився, оскільки товаришував із привидом Васьком і вирішив, що разом – веселіше.
А потім до цих двох стали перебиратися і духи з інших замків, адже самотність і для духів обтяжлива: 1843-го року – привид Фока з Ляляйпіпського замку, 1866-го – привид Сильвестр із Хлюдрикокського замку, 1889-го – привид Михеїч із Гриньмасяльського замку, 1907-го – привид Онуфрій Еммануїлович із Зюзіфукінського замку і, нарешті, 1962-го – привид Олицетворенський із Кляплюдриньского замку.
Таким чином Шмокиконський замок став ніби як гуртожитком привидів.
Як відомо, примари – це душі небіжчиків, обтяжені якимось гріхом чи боргом, приречені перебувати на землі до тих пір, поки не спокутують гріх або не віддадуть борг. Які саме гріхи і борги тримають на землі цих сімох – Автор Терентопських хронік, то пак твій, безцінний читачу, покірний слуга не знає. Та й мало хто знає: вони цієї інформації не афішують.
Відносини духів із живими співмешканцями бували різними. Бувало, що громадяни зі слабкими нервами не виносили присутності привидів і в жаху тікали зі забезпечених фантомами апартаментів. Так було з графом Вікентієм в 1867 році. За тиждень після того як король Вітько подарував йому цю житлоплощу за піймання особливо небезпечного проктолога-садиста, любителя досліджувати задні проходи людей за допомогою кактуса, граф Вікентій прибіг до государя в мокрих підштаниках і, тремтячи і заїкаючись, зізнався, що у нього на привидів алергія, тому бажано поміняти нагороду. Бувало, що Шмокиконський замок роками не мав живого господаря через велику концентрацію привидів. А бувало, що живі господарі добре ладнали з примарами і жили з ними однією великою родиною. Уже згадуваний граф Галактіон був у дуже хороших відносинах з безплотною сімкою і, залишаючи духів, навіть просльозився. Аркадій і Річард Левове Копито, які після еміграції графа Галактіона до Харкова стали мріяти про Шмокиконський замок, знали, що там «нечисто», але вибирати не доводилося, бо решта замків були зайняті іншими лицарями. Річард сподівався, що він зможе знайти з фантомами спільну мову і побудувати відносини на взаємній повазі; а самовпевнений і зухвалий Аркадій вважав, що зуміє тримати цю «прозору нечисть» в залізних кліщах, а може, навіть виведе привидів як тарганів.
Як це не дивно на перший погляд, усі сім привидів Шмокиконського замку були позаштатними службовцями туристичного агентства «Рятівна Бджола». Почалася ця співпраця в 1986 році. У травні цього року в замок навідався вже трохи знайомий читачеві Олег Цеглина. Він сказав графові Галактіону, що Шмокиконський замок, як і інші старі замки, становить великий інтерес для туристів, тому пропонує графові контракт, за яким туристи отримують можливість оглядати замок, а граф – частину прибутку від екскурсійних послуг, які допоможуть компенсувати витрати на утримання будівлі в належному стані. Пропозиція була вигідною, і лицар погодився. При цьому похвалився туристичному агентові, що Шмокиконський замок – єдиний, в якому живуть аж сім привидів. В інших замках – або по одному, або взагалі жодного.
