– Самовар кипить, – помітив Гліб Цвях. – Ми забалакалися, а вода википає.

Товстий чарівник налив чаю колегам і собі.

– Я от міркую: яким чином ми, чарівники, можемо допомогти міліції в пошуку викраденого яйця дракона? – помішуючи ложечкою в чашці, запропонував нову тему для обговорення вгодований ясновидець. – Якби в мене, наприклад, була світлина, саме світлина, а не малюнок, того типа, якого вони шукають, то, може, я б і зміг би визначити, де він перебуває. Але от проблема – світлини-то його й немає.

– А мозе, у длаконів є фотоглафія викладеного яйця? – припустив чарівний макак, з південним темпераментом супроводжуючи слова метушливою жестикуляцією. – Яксо длакони сфотоглафували цього свого насадка у скалалупі, то за фотокалткою яйця ти, Глібе Любомиловицу, сплобував би визнацити, де це яйце залаз пелебуває, і...

Раптом мавпа, жестикулюючи, ненароком збила рукою свою чашку, чашка перекинулася, і окріп хлюпнув на мавпячий хвіст.

– Ай-яй-яй, обшпарився! – заверещав хвостатий чудотворець і заметався від болю по приміщенню, роблячи акробатичні стрибки з одного елемента інтер'єру на іншій.

Чарівники й феї, що були присутні на поминках, схопилися зі своїх місць, бажаючи врятувати патріарха від опіку...

Нарешті хвіст Леоніда Леонідовича був змазаний чарівною маззю феї Зосі Трефової, замотаний бинтом, біль відразу пройшов, фея запевнила всіх, що «до весілля заживе, навіть якщо весілля було б за півгодини», й ті що поминали повернулися на місця й продовжили трапезу.

– А ви звернули увагу, що Леонід Леонідович заволав?! – обізвався до всіх присутніх колег Арам Артаньянц.

– Ай-яй-яй, обшпарився, – відповів маг Сьома Кабалевич зі Шмарклова.

– Саме так: обшшшпарррився, а не обссспалллився! – урочисто підкреслив Артаньянц. – Ви чітко вимовили «ш» і «р», Леоніде Леонідовичу!

– Дійсно! У вас вийшло! Без дефектів! – підтвердила фея Люся Гризодубова.

Інші учасники поминок теж заговорили про відмінну дикцію.

– Обссспалллився... обссспалллився... обссспалллився... – став бубонити макак, намагаючись повторити бездефектну вимову. – Тьху! Не виходить!

– Може, тому що тоді ви були в стані стресу, паніки, вам було боляче, а тепер ви спокійні, – припустив Акмус.

– Головне, що тепер ми точно знаємо, що ваш нинішній рот здатний видавати такі звуки, а виходить, завдяки завзятим заняттям ви незабаром заговорите без усяких дефектів і зможете правильно виголошувати будь-які заклинання, – побадьорив хвостатого старого Артаньянц.

– Може, коли я повернуся зі своєї експедиції, ви вже віщатимете як справжній диктор, – приєднався до підбадьорення Цвях.

– З якої експедиції? – запитав Перевертайло, плекаючи забинтований хвіст.

– Та я от хочу поекспериментувати зі слиною перевертня, лупою велетня й молоком русалки, – відповідав товстий чарівник. – Слину й лупу я вже купив завдяки публікації свого оголошення, а от русалчине молоко доведеться пошукати. Поїжджу, пошукаю.

– Можна на літаку, щоби швидше, – запропонував свою допомогу авіатор Акмус.

– Ні-ні-ні, я на велосипеді, – відмовився від допомоги Цвях.

Він панічно боявся літати. Не тільки на літаку, але навіть просто на мітлі феї. Але намагався не афішувати цього «ганебного» для чарівника страху, тому пояснив:

– Мені корисно крутити педалі, скидати, так би мовити, зайву вагу. Сполучу приємне з корисним. Але спочатку довідаюся щодо світлини яйця, і якщо така в драконів є, спробую над нею, так би мовити, почаклувати, добути інформацію для міліції, а потім уже – за русалчиним молоком...

Після поминок чарівники допомогли Перевертайлові-Замийському демонтувати велику клітку, яка після смерті Жвавчика зробилася в особнячку старого мага зайвою.

Наступного дня Гліб Цвях дійсно відвідав Абрикосову печеру, але, на жаль, – дракони своє яйце не сфотографували. Яйце фотографували різні туристи, що бували в Абрикосовій, і в них, напевно, є знімки, але де тепер ці туристи, дракони, мовляв, не знають, своїх адрес туристи їм не залишали...

Але повернемося до лицарів Мгоцька і Річарда Левове Копито, яких ми, читачу, залишили на дорозі з Незграбного до Твердопупівки.

– Давай у що-небудь зіграємо, Мгоцьку, щоби скоротати час, – запропонував Річард після того, як вони прослухали магнітофонний запис Тридцять дев'ятої симфонії Моцарта (Левове Копито взяв в експедицію магнітофон «Весна М-212 С-4» (виготовлений у Запоріжжі в 1990-му році) і купу касет із різноманітною музикою, в тому числі і класичною) та погомоніли про творчість Вольфґанґа Амадея.

– У що? Може, – в «Міста», най їх равлик копне? – запропонував Лицар Пивної Кружки.

– Ну ні! У твоїй пам'яті є географічні атласи. Я відразу програю. Давай придумувати симетричні фрази, а хто не зуміє придумати чергову таку фразу протягом, скажімо, п'яти хвилин, той і програв. Згодний?

– Симетричні фрази? – перепитав Мгобокбекбе.

– Ну так. Перевертиши. У яких букви розташовані симетрично, які читаються однаково і зліва направо, і зправа наліво. Класичний приклад: «А роза упала на лапу Азора». Зрозумів?

– Ага. Давай. Філологи називають такі фрази паліндромами, най їх равлик копне.

Річард Левове Копито колись складав паліндроми для шкільної стінгазети й сподівався, що той досвід йому придасться.

Кинули жереб, і починати гру випало йому, Річарду. Діставши похідний блокнотик і ручку, Левове Копито щось пописав і створив першу фразу-паліндром:

– Є учені, коза казок і не чує.

Мгобокбекбе подумки прочитав цю фразу задом наперед і погодився, що вона симетрична. Подумав і за хвилину видав свій варіант:

– Ян – не міф, імення.

Річард це записав, прочитав про себе зправа наліво, переконався в симетричності й став шукати гідну відповідь, чиркаючи ручкою в блокноті. Знайшов і прочитав уголос:

– Я не велетень, не те левеня.

– Чи дорого, дурень не рудого родич, – придумав незабаром Лицар Пивної Кружки.

Така гра їх бавила і робила шлях веселіше. Так вони і їхали, вигадуючи все нові і нові філологічні симетрії:

– Модус закопано напоказ судом.

– А на кеди декана.

– І – ша, маги: гамаші.

– Жар без зебр аж.

– Актинія і нитка.

– А нора барона.

– Молот – то лом.

У цім місці Терентопських хронік обурилася Ліва півкуля авторського мозку:

– Ну от, тепер ти, Авторе, почав сунути в хроніки симетричні нісенітниці, що не мають прямого відношення до сюжету! Навіщо читачеві такі подробиці, пане Авторе? Тягнеш гуму? Випендрюєшся?

– Цить! – заперечує Автор звивистому опонентові. – Настільки докладно я зупинився на цій грі у складання симетричних фраз, оскільки в ході цієї гри трапився забавний епізод, який може повеселити безцінного читача. А я не хочу упускати ні єдиного шансу повеселити читача, тому що, як проказує терентопська народна мудрість: ділу – час, забаві – вічність! Я не втомлююся повторювати, що, з медичної точки зору, сміх та веселощі дуже корисні для здоров'я. Отже, чиню у такий спосіб, піклуючись про здоров'я читача.

У той час як два вершники, переміщаючись убік Твердопупівки, грали в паліндроми, тією ж дорогою в тому ж напрямку їхав на «птіце-тройкє», тобто – на легкому візку, який тягли три їздові страуси, фермер-страусівник Гнат Кактусенко. Він вертався від колеги-страусівника, з яким обмінювався досвідом, на свою страусову ферму, шлях до якої лежав крізь Твердопупівку.

Взрівши попереду пару лицарів, що їхали верхи туди ж, фермер утішився: йому підвернулися цікаві попутники. Зараз він до них приєднається й послухає захоплюючу лицарську бесіду про героїчні подвиги, про зброю, про коней, про турніри та інші лицарські пріоритети...

– Добридень, панове лицарі, – привітав їх, порівнявшись, Гнат. – Не проти, якщо я приєднаюся до вашого товариства? Фермер-страусівник Гнат Кактусенко.