Дорога від Незграбного до Твердопупівки лежала через ліс; так само, як і дорога від Теревенів до Незграбного, і від Бритих П'яток – до Теревенів, і від Пердюжиного – до Бритих П'яток, і від Позабрючного – до Пердюжиного... Ці села мали місце в масиві Оксамитової пущі, що розкинулася на сотні квадратних кілометрів.
Лицар Пивної Кружки розраховував сьогодні опитати мешканців маленької Твердопупівки, і, якщо слідів шахрая з яйцем не виявиться, ще до настання темряви переміститися в наступний населений пункт – село Заповідні Прищі, де є телеграф, і де його напевно чекає телеграма до запитання від коханої. Чергова, четверта телеграма. Третю телеграму Мгобокбекбе одержав 13 жовтня в Бритих П'ятках, другу – 12 жовтня в селі Тютюняки, першу – 11 жовтня в селі Затхлове.
Це були великі телеграми, де Естер не тільки писала, що його кохає і цілує, не тільки передавала привіт від батьків, але й повідомляла жорикбурзькі новини.
Так у третій телеграмі дочка корчмаря, зокрема, інформувала, що ходила із Зіночкою Мирополкович до Жорикбурзького Театру Абсурду імені зжертої ковбаси на прем'єру спектаклю «Самогон для принцеси» за п'єсою дракона Інокентія Карловича. Вистава була бешкетною, оригінальною, їм сподобалося. Особливо блискуче грав артист С. Гармидер у ролі блазня Зосими. (До речі, у селі Бритих П'ятках, у центрі, біля телеграфу, де Мгобокбекбе отримав це послання, красувався пам'ятник королеві Зіньці Шостій, яка була родом із цього села. Пам'ятник змайстрував в 1960 році потомствений скульптор Ізмаїл Вносіколупайченко – онук знаменитого Ієроніма Вносіколупайченка.)
У другій телеграмі, крім іншого, сповіщалося про народження дочки в Джульєта Грошенятка – завсідника корчми Гільденштернів...
А в першій телеграмі була сумна новина: померло людське тіло чарівника Перевертайла-Замийського, але сам чарівник у мавпячому тілі, слава Богу, живий і здоровий, хоча дуже сумний...
Припускаючи, що безцінного читача такі інформації можуть зацікавити, Автор додасть подробиці, яких не було в телеграмах.
☼ ☼ ☼
Театр Абсурду імені зжертої ковбаси в ударних темпах підготував прем'єру «Самогону...». І одразу ж придбав у дракона-літератора права на постановку іншої п'єси Інокентія Карловича, за назвою «Гик, апчхи, тьху». Усі періодичні видання, що писали про прем'єру, відзначили оригінальність «Самогону...». Нараз Автор повідомляє, що й клавесиновий концерт дракона, котрий відбувся в День Шляхетного Мордобою, мав дуже хороші відгуки в пресі...
Тепер – про новонароджену Грошенятку. Це була третя дитина Джульєта Дездемоновича і його дружини Злати Платонівни. В 1985 році дружина касира народила двох хлопчиків-близнюків. Лікарі попередили Грошеняток, що народяться близнюки, і Джульєт Дездемонович чомусь був упевнений, що це будуть дівчинки. І навіть заздалегідь підібрав їм імена: Пердита (на честь прекрасної принцеси, онуки руського імператора, з п'єси Шекспіра «Зимова казка») і Офелія (на честь пригожої діви з п'єси Шекспіра «Гамлет»). І повторилася традиційна для Грошеняток історія: народилися хлопчики, яких назвали Пердитом і Офелієм.
Коли в лютому 1995 року стало відомо, що Злата знову вагітна, касир задумався: «Мій дід чекав дівчинку – народився хлопчик. Мій батько чекав дівчинку – народився я. Я чекав дівчинок – народилися Пердит із Офелієм. Очевидно, народження дітей винятково чоловічої статі – спадкоємна закономірність нашого роду. Виходить, народиться хлопчик. Назву його Гамлетом»... Народилася дівчинка. Назвали Гамлетою.
Із приводу народження Гамлети Джульєтівни Грошенятко, 15 жовтня, коли Злата з малям були ще в пологовому будинку, у корчмі «Під Рятівною Мухою» улаштувався невеликий банкет, де друзі й знайомі поздоровляли щасливого татуся.
Екскурсовод Інокентій Карлович на банкеті не був присутній – не любив гучних вечірок – зате подарував колезі Грошеняткові для його дочки гарні брязкальця, майстерно виготовлені зі шкарлуп драконячих яєць. Змайстрував брязкальця на замовлення і за ескізами Інокентія Карловича талановитий майстер Ігор Слюноплюєв, той самий, що зробив для Жорикбурзького краєзнавчого музею муляж драконячого яйця. У Великому Світі такі унікальні брязкальця коштували б тисячі доларів, а може, навіть – мільйони. Слюноплюєв узяв від дракона за роботу 100 шурхотиків...
Тепер про сумне. Ранком 9 жовтня, коли лицарі Напівкруглого Столу відправлялися в яєчну експедицію, чарівник Леонід Леонідович Перевертайло-Замийський, прокинувшись, виявив у клітці замість живого Жвавчика лише неживе тіло. Душа мавпи покинула восьмидесятип'ятирічний людський організм і, очевидно, перемістилася туди, куди переміщаються після смерті мавпячі душі...
Похорон відбувся 11 жовтня.
Попрощатися з мертвим тілом живого мага прийшли не тільки всі жорикбурзькі чарівники й феї, але й колеги з інших населених пунктів, що злетілися до столиці на мітлах, коцюбах, щітках, швабрах і іншими способами, адже Перевертайло-Замийський, тіло якого віддавалося землі, був патріархом і наставником багатьох із них.
З жалобною промовою на похороні свого тіла виступив і сам Леонід Леонідович Перевертайло-Замийський. Коли він, витираючи вічка кінчиком хвоста, говорив, як багато його пов'язувало з покійним, яким затишним і комфортабельним був покійний та як без нього буде самотньо, усі ридали...
На могилі був споруджений скромний гранітний пам'ятник у вигляді паралелепіпеда. Напис на ньому сповіщав:
«ТУТ ЛЕЖИТЬ ПРАХ, ЯКИЙ З 1910 ПО 1984 РІК БУВ МОЇМ ОРГАНІЗМОМ. СПОЧИВАЙ З МИРОМ, ДОРОГИЙ ДРУЖЕ. Я ТЕБЕ НІКОЛИ НЕ ЗАБУДУ!
1995 р. Л.Л. Перевертайло-Замийський».
Під час поминальної трапези, що відбулася після похорону, у Ніздресвистівському провулку, в особнячку поруч із лазнею, де (не в лазні, а в особнячку) проживав до смерті покійний, Акмус говорив хвостатому колезі:
– Шкода, що ваше бувше тіло припинило існування, але добре, що ви існуєте в іншому тілі. Якби ви не переселилися в інший організм, то сьогодні ми б ховали вас, Леоніде Леонідовичу.
– Ніцого подібного, – заперечив макак. – Якби я залисався в людському олганізмі, я б ним опікувався, і він – олганізм – плотягнув би як мінімум до ста локів. А Звавцик доконав його непомілними фізицними навантазеннями, неплийнятними для восьмидесятип'ятиліцного сталиганя. І до того з Звавцик тяг до лота усяку нестелильну гидоту, со такоз псувало здолов'я похилого тіла. Звавцик, Звавцик його доконав пеледцасно.
– Зате тепер, після успішного експерименту з олюдненям Мгобокбекбе, з'явився реальний шанс зробити вас хлопцем, – сказав мовлячій мавпі молодий Арам Артаньянц. – Як тільки ви, Леоніде Леонідовичу, позбудетеся дефектів мови, виправите дикцію, а справа йде до того, і як тільки з'явиться підходяще молоде тіло – прототип, зразок, можна буде зробити таку операцію. І станете ви знову парубком і будете ще жити й жити, ділячись із нами, молодими, своїм досвідом і мудрістю.
– Зразок, прототип у крайньому разі можна позичити в харківському морзі, якщо в королівстві не найдеться. Я ще до смерті Бандюги продумав план, – додав Акмус.
– Так, дикція, дикція... – Леонід Леонідович схвильовано почухувався пальцями правої ноги. – Як зе це я, дулень сталий, не змілкував, со для такого експелименту тлеба було блати не мавпу, а мовляцого папугу. От у зоопалку кололя є мовляці папуги виду сілий зако, от у них дикція ідеальна. Якби я вселився в такого папугу, у мене не було б плоблем із заклинаннями. Мене збило з пантелику те, со мавпи й люди налезать до одного біологіцного ляду.
– Так, папуги виду сірий жако – унікальні балакуни, – підтакнув Гліб Цвях. – Сірі жако імітують людську мову як хороший магнітофон. Не те що мавпи. Але ви вже, Леоніде Леонідовичу, добилися великих успіхів у вимові, і залишилася дрібниця – упоратися із ррр і шиплячими.
– Я над ними б'юся-б'юся, але ці кляті ллл і сипляці мені ніяк не даються, – поскаржився макак.
