Щодо Акмуса.

«Акмус» – це не прізвище, не ім'я й, тим більше, не по батькові. Це псевдонім. Справжнє ім'я єдиного терентопського льотчика – Веремій Святославович Унітазів-Непропонуватько. Але оскільки чарівник уважав, що словосполучення «маг Веремій Святославович Унітазів-Непропонуватько» вимовляти довго й незручно, не кожний може правильно запам'ятати та виговорити, та й таке прізвище трохи комічне, тож він вирішив назватися яким-небудь коротким, гарним і загадковим псевдонімом.

Кілька днів тасував буквосполучення, але жоден варіант його не влаштовував цілком. І от, побачивши, що в холодильнику закінчилася ковбаса, чарівник узяв сумку, і пішов у продуктовий магазин...

– Чарівник – у магазин?! – здивовано викликує Ліва півкуля авторського мозку.

– У магазин. А що тут такого? – не розуміє цього подиву Автор.

– Але він же чарівник! Навіщо чарівникові ходити в магазин і платити гроші, якщо він за допомогою магії може створити ковбасу просто, так би мовити, з повітря!

– По-перше, витрачати дорогоцінну магічну енергію на виготовлення елементарної ковбаси, яку можна просто купити в магазині, так само безглуздо, як забивати цвяхи, вдаряючи по них не молотком, а коштовним великоднім яйцем роботи ювелірів Фаберже, – відмахується Автор, – а по-друге, ковбаса, створена з повітря, не така смачна й поживна, як магазинна.

(До слова, деякі терентопські чудотворці дійсно експериментували з перетворенням на ковбаси різноманітних речей і речовин. Наприклад, чарівник Леонід Піщепромов (нині вже покійний) у 1971 році винайшов магічний спосіб перетворювати на ковбасу туалетний папір (такий що не був у використанні звичайно). Але такі чарівні відкриття не знайшли практичного застосування, бо люди, включно із самими чарівниками, бажали їсти ковбаси, виготовлені без усякої магії з натурального м'яса.

До речі, на відміну від Терентопського королівства, у Совєтському Союзі в часи вищезгаданого експерименту Піщепромова туалетний папір був ще більшим дефіцитом, аніж ковбаса, через що совєтські люди для сортирних маніпуляцій використовували зазвичай газети, чи сторінки з журналів або книжок, ретельно їх жмакаючи попередньо для додання більшої м'якості. Тож там могло бути затребуване протилежне перетворення. Але, по-перше, терентопське законодавство суворо забороняє терентопським магам здійснювати серйозні чудеса у Великому Світі, а по-друге, жодному з чудотворців королівства навіть на думку не спадало працювати над створенням заклинання, що перетворює ковбасу або щось таке на туалетний папір. У самій же Терентопії такого дефіциту не було ще з початку XX сторіччя, коли маг Карпо Короп винайшов заклинання для перетворення дерев'яних колод на рулони паперу, зокрема і туалетного, а маг Лев Заєць – заклинання для швидкого росту дерев.)

Отже, прихопивши сумку, він пішов у магазин, продовжуючи придумувати псевдонім. Мигнула думка: а що, якщо у якості найменування взяти яке-небудь звичайне слово, перевернене задом наперед. От, наприклад, я жадаю купити ковбасу. А що вийде, якщо перевернути слово «ковбаса»? Еее... Асабвок. Хм. Схоже чи то на «оса – бог», чи то «я – совок». Ні, це може відлякнути від мене клієнтів. Або от у мене в руці сумка. А як буде «сумка» задом наперед? А...к...м...у...с. Акмус?.. Акмус... Акмус! Це ж те що треба! І коротко, і красиво, і загадково! Буду Акмусом!

Отак виник псевдонім чудотворця. Правда, в слові «сумка» наголос на букву «у», а в псевдонімі Акмус – на «а»: так, на смак чародія, красивіше.

Він мріяв носити бороду для солідності, але змушений був голитися, бо борода зростала не прямо вниз, а кудись набакир, і виходило не солідно, а кумедно; а смішним бути не хотілося.

Крім іншого, громадським обов'язком Акмуса було забезпечувати безперебійну роботу жорикбурзької магоелектростанції.

Читач напевно помітив, що жителі Терентопського королівства користувалися електрикою. Справді, у цій країні були електростанції та електромережі. І гідроелектростанції, і вітрові та теплові. Сонячних та атомних поки що не було. Тамтешні електростанції були невеликі, значно менші за найбільші електростанції Великого Світу. Крім того, були електростанції, яких у Великому Світі немає, і, може, і не буде. Це так звані магоелектростанції. У двадцятих роках ХХ століття їх винайшли спільно інженер Роберт Журавельченко і чарівник Максим Шумейко.

Електростанції виробляють електрику, як правило, завдяки обертанню турбін. У гідроелектростанціях турбіну обертає потік води. У вітрових – потік повітря. У теплових та атомних – потужний струмінь пари. Без обертання турбін працюють сонячні електростанції. Вищезгадані винахідники придумали спосіб обертати турбіни не водою, не повітрям і не парою, а магією. Журавельченко сконструював турбіну без лопатей, а Шумейко придумав заклинання, під дією якого турбіна могла обертатися безупинно цілий місяць, після чого її слід було знову зарядити на обертання повторенням заклинання. Такі електростанції були збудовані у всіх містах королівства, і навіть у великих селищах. У кожному з них був маг, який повинен раз на місяць приходити на станцію і вимовляти убік турбіни відповідне заклинання. Так от у Жорикбурзі таким магом і був тепер Акмус.

Щодо коваля й механіка Вакули Нетребенька.

До того, що говорилося про цього майстра в попередніх розділах, Автор отут додасть, що якось Вакула Охрімович, крім іншого, винайшов і виготовив механічний камінь. Хтось робить механічних собак, хтось – механічних птахів, хтось – механічних риб... а Нетребенько змайстрував механічний камінь. Собаки можуть бігати, птахи літати, риби плавати, а камені вміють лежати. Механічний камінь Вакули Нетребенька вмів лежати так натурально, що його важко було відрізнити від справжнього. Крім цього механічний камінь умів бігати, літати й плавати, але це, як нині говорять, бонус, додаткові опції. Головне його призначення – лежати.

Карел Чапек у своєму творі «Путівник залаштунковим світом» написав зокрема, що на сценах чеських театрів як статисти масовки часто-густо виступали солдати-українці. Вакула Охрімович не був солдатом, але був українцем, що любив театр, особливо оперний, і що з'являвся там не тільки в залі в якості глядача, але іноді й на сцені в якості статиста. Наприклад, у вигляді ламанчського простолюдця в балеті «Дон Кіхот» Мінкуса, або київського простолюдця в опері «Руслан і Людмила» Глинки.

Автор зауважить ще, що Вакула Охрімович був потомственим ковалем. Кували залізо і його батько, і дід, і прадід. Коли в Охріма Нетребенька народився син, цей майстер вирішив, що немовля теж стане ковалем, згідно з сімейною традицією, а значить треба йому дати відповідне ім'я. А завдяки Миколі Васильовичу Гоголю найбільш ковальським стало ім'я Вакула (незважаючи що походить воно від грецького Буколос, котре означає в перекладі не Коваль, а Пастух). Так Охрімович і був названий.

☼ ☼ ☼

Не дуже великий двоповерховий будинок міського суду, фасад якого прикрашений барельєфами у вигляді популярних терентопських катів із часів короля Мирополка, тобто з XVI сторіччя, до 1915 року, епохи Жорика Сьомого (коли цей дім був побудований), розташовано на вулиці Плоских Кішок. На тій же вулиці, де й туристичне агентство «Рятівна Бджола», співробітниками якого були хвостатий екскурсовод з Гірчичної печери й касир Грошенятко. Проте роздивитися обличчя барельєфів неможливо, бо всі кати зображені в масках.

– А звідки пішла ця дивна назва вулиці? – запитує Права півкуля авторського мозку. – Може, на ній автомобілі часто давили кицьок?

– У тебе погана пам'ять, колего, – викриває сусіда по черепу півкуля Ліва. – У частині «Замах на подвиг» повідомлялося ж, що напроти туристичного агентства «Рятівна Бджола» мав місце пам'ятник у вигляді Льюїса Керролла, який розплющує трьох кішок за допомогою качалки. Очевидно, назва вулиці пішла від тварин, з котрими так жорстоко повівся англійський казкар.