– Так, – каже Автор. – До тисяча дев'ятсот вісімдесят п'ятого року вона називалася Нечистою вулицею. До середини дев'ятнадцятого сторіччя там дійсно після дощів було не чисто, а брудно. Але коли вулицю забрукували, назва стала неправдивою.

А в тисяча дев'ятсот вісімдесят п'ятому році до рук дочок короля Жорика Дев'ятого й королеви Зіньки Одинадцятої – двох принцес, яким тоді було сім і дванадцять років, – потрапив чотиритомник творів Льюїса Керролла. Батьки подарували старшій принцесі на день народження, а вона давала читати й молодшій сестричці.

Це були терентопські переклади писань дотепного оксфордського диякона, прекрасно видані мізерноградським видавництвом «Нонсенсизм». До першого тому ввійшли три повісті про пригоди Аліси в Підземеллі, в Дивокраї і в Задзеркаллі (причому були представлені різні варіанти перекладів, бо ці казки неодноразово перекладалися терентопською мовою, і укладачі чотиритомника зібрали їх усі). До другого тому – віршований епос «Полювання на Снарка» (також представлений у декількох перекладах), поеми, вірші та п'єса «La guida di Bragia» (теж частково віршована; на жаль, решта п'єс, написаних Керроллом у молоді роки, не збереглися). До третього тому – роман про ельфів «Сильві та Бруно» (обидві частини). До четвертого – оповідання, казки, памфлети, задачник «Історія з вузликами», ігри, загадки, головоломки, «Щоденник подорожі в Росію», статті, та листи. У кожному томі, крім писань самого Керролла, є численні примітки та коментарі перекладачів і літературознавців. Проте це видання його творів не є повним, адже до нього не потрапили зокрема наукові праці з математики та логіки.

Більшість писань Керролла на той час ще не були перекладені ані українською, ані російською мовами. А терентопські переклади вже були. Англійські книги потрапили до Терентопії безпосередньо з Англії. Пересічні совєтські люди в ті часи не могли запросто їздити в так звані капіталістичні країни, бо були «холодна війна» та «залізна завіса». А терентопські чарівники могли собі таке дозволити, бо володіли гіпнозом та іншими надприродними вміннями, завдяки чому так впливали на совєтських митників та прикордонників, що ті пропускали їх крізь кордон без розговорів. (Вище Автор сказав, що магам підпільного королівства заборонялося творити чудеса у Великому Світі. Але мова про чудеса серйозні, як наприклад перетворення. Однак гіпноз, телепатію й телекінез терентопці не вважали серйозними чудесами, бо ними володіють навіть деякі екстрасенси Великого Світу, що не є магами. Тож на такі дії терентопських чародіїв заборона не поширювалася.) От чудотворці-мандрівники й привозили в рідне королівство всілякі закордонні сувеніри, зокрема й книжки, що не були видані у СССР. Серед яких й деякі твори Льюїса Керролла.

Принцесам сподобалися всі ці його писання, у тому числі й листи до знайомих дітей, у яких Керролл викладав смішні, забавні й парадоксальні нісенітниці. Крім інших, була там історія про трьох кішок, яка починалася так:

«... Троє невідомі постукали до мене у двері й попросили їх впустити. Як ти гадаєш, кого я побачив, відкривши двері?

Нізащо не здогадаєшся! Трьох кішок! Хіба не дивна історія? Кішки були драні, скуйовджені. Я схопив перше, що потрапило під руку (а потрапила мені качалка), щосили гепнув по кішках і розчавив їх на корж! Так їм і треба!

"Якщо ви здумаєте стукати в мої двері, – сказав я кішкам, – я гамселитиму вас по голові". Мені здається, я повівся з ними чесно...

... Кішки стали плоскими-плоскими, як засушені квіти, але я не залишив їх лежати на землі. Ні! Я підняв їх і взагалі намагався поводитися з ними якомога більш запобігливо. Замість спальні я запропонував їм портфель. У звичайнім ліжку їм було б незручно: адже вони стали такими тонкими. Але між аркушами промокального паперу кішки почували себе нагорі блаженства. Замість подушки я запропонував кожній кішці перочистку...»

І далі Керролл викладає забавні фантазії про життя в його домі плоских кішок.

(До речі, у 1984 році в Україні було створено мультфільм «Твій люблячий друг» – студія «Київнаукфільм», режисер Олена Баринова – екранізацію декількох листів Керролла. Є там і історія про трьох кішок. Але там вони не плоскі, а звичайні; відсутня сцена їхнього розчавлення. Очевидно, мультиплікатори побоялися, що розплющення звіряток – це поганий приклад для дитинчат-глядачів.)

Ці плоскі муркотики так сподобалися двом юним терентопським принцесам, що вони попросили тата їх як-небудь увічнити. Жорик Дев'ятий, люблячий батько, якому важко було відмовити його «янголяткам», запропонував мерові Жорикбурга перейменувати вулицю Нечисту на вулицю Плоских Кішок. Це, мовляв, смішніше. Взагалі, зауважив король, приязно поплескуючи градоначальника по плечі, керівники повинні опікуватися, крім іншого, і здоров'ям народу. А для здоров'я, за твердженням медиків, дуже корисні веселощі й сміх; а смуток і сум – навпаки. Отже, глави держав і міст повинні, крім іншого, прагнути до того, щоб на їхній території було більше вулиць і майданів із веселими назвами та смішних статуй. Як каже народна мудрість: кашу маслом не переборщиш... Чи, може, борщ кашею не перемаслиш? Чи масло борщем не перекашиш? Загалом, щось таке. Мер погодився, і перейменування відбулося. А потім був установлений і пам'ятник розчавленню класиком киць, що як би пояснює походження нової назви вулиці.

Цей топонім, додає Автор, є далеко не єдиним у Жорикбурзі, названим на честь літературних героїв. Наприклад, той майдан, де містяться міська ратуша та елегантна шибениця, носить ім'я Панурґа, одного з головних персонажів веселої епопеї «Ґарґантюа та Пантаґрюель» дотепного Франсуа Рабле. Панурґ в перекладі з грецької мови означає – Хитрун, Спритник.

Та й ця скульптура напроти агентства «Рятівна Бджола» була не єдиною на вулиці Плоских Кішок. Напроти барельєфистого фасаду міського суду також споруджений пам'ятник. Кінна статуя короля Жорика Сьомого.

– Ну, це не настільки оригінально, як розплющення котів, – зауважує Ліва півкуля авторського мозку. – Вже чого-чого, а металевих вершників, а також кам'яних та інших, скрізь хоч греблю гати. У десятках, а може й сотнях міст є статуї монархів і полководців, що сидять верхи на конях.

– Нічого подібного! Не знаєш, так і не кажи! – гаркає Автор. – Саме навпаки!

– Що навпаки? – не розуміє Ліва.

– У цьому випадку – навпаки: не монарх сидить на коні, а...

Доведеться ще на хвилинку відволіктися від основного сюжету, щоб торкнутися історії створення цього оригінального пам'ятника. В 1916 році жителі Жорикбурга вирішили ввічнити в бронзі образ терентопського монарха Жорика Сьомого, що панував у той період. Відомий скульптор Ієронім Вносіколупайченко виліпив за фотографією короля маленьку модель майбутнього пам'ятника й приніс у Королівський замок, аби той що ввічнюється оцінив своє зображення. Але Жорик Сьомий був шанувальником нестандартних рішень, тому задум скульптора його засмутив:

– Ну от, знову скульптура короля верхи на коні! Скільки можна! У Жорикбурзі вже є пам'ятники з такою композицією. І Жорику Четвертому, і Жорику П'ятому, і Жорику Шостому. А скільки їх в решті світу! Куди не сунешся – король на коні, король на коні, король на коні! Суцільні мідні вершники! Невже не можна придумати щось свіже, оригінальне, незвичайне?!

– Що, наприклад? – знизав плечима скульптор.

– Що, наприклад? – обернувся король до свого радника, герцога Єрофія на прізвисько Хитросплетена Звивина.

– Наприклад, коня верхи на королі, – машинально випалив той, витираючи об доспіх вийнятий із ніздрі ніготь.

– Ха-ха-ха, – залився монарх, плескаючи в долоні. – От це дійсно свіжа ідея. Такого пам'ятника напевно ще ніде немає. Ми будемо перші!

– А чи не принизить така композиція Вашу Величність? – засумнівався Вносіколупайченко.

– Принизить, якщо опустити її в яму. А якщо підняти на постамент, то, навпаки – вознесе. Валяй, ліпи, не сумнівайся!

Так виникла екстравагантна скульптура напроти недавно побудованого будинку міського суду. Король зображений осідланим, він стоїть рачки, а кінь, котрий сидить на ньому, задумливо вказує кудись удалину переднім правим копитом.