— Так, звісно,— сказала Кім, але поки Страйк записував її пошту, вона знову занепокоєно глянула на Анну: та сиділа зсутулена й раз у раз підносила до очей рушника.

Страйкова кукса була не рада, що доведеться знову вставати, коли посиділи так мало, але обговорювати більше не було чого, тим паче що Анна просто мовчки плакала. Пожалкувавши, що так і не поїв печива, детектив потиснув її холодну руку.

— Я вам усе одно вдячна,— сказала вона. Страйк пішов з відчуттям, що розчарував її, бо вона сподівалася, що він пообіцяє знайти правду, що присягнеться честю зробити те, чого не зміг ніхто.

Кім провела їх до дверей.

— Я вам подзвоню пізніше,— сказала вона.— Протягом дня. Це буде зручно?

— Так, будемо чекати на новини від вас,— відповів Страйк.

Коли вони зі Страйком під сонцем спускалися через сад на вулицю, Робін озирнулася і побачила, що Кім дивиться їм услід якось дивно — ніби побачила в своїх гостях щось, чого не чекала. Перехопивши погляд Робін, Кім рефлекторно усміхнулася і зачинила сині двері.

Коли виїхали з Фалмута, Страйк повеселішав. Робін вирішила, що то його захопили думки про можливу нову справу. Його завжди захоплювали складні завдання — попри будь-які негаразди в особистому житті.

Почасти вона мала рацію: історія Анни таки збудила Страйкову цікавість. Але більше він радів перспективі дати протезу кілька годин відпочити, а ще — думці про те, що з кожною хвилиною відстань між ним і сестрою дедалі більшає. Він опустив вікно, впустивши до старої машини знайомий морський дух, закурив і, видихнувши дим убік від Робін, спитав:

— Багато спілкувалася з Моррисом, поки мене не було?

— От тільки вчора бачилися,— відповіла Робін.— Заплатила йому за місяць.

— О, добре, дяка,— сказав Страйк,— бо я хотів нагадати, що треба це зробити. Що скажеш про нього? Барклей каже, що працює він нормально, тільки забагато патякає в машині.

— Так,— погодилася Робін,— він любить поговорити.

— Гатчинс каже, що він підлещується,— додав Страйк і зачекав на реакцію.

Він зауважив той особливий тон, що його Моррис приберігав для Робін. Гатчинс також повідомив йому, що Моррис цікавився сімейним стан Робін.

— М-м,— озвалася Робін,— я не так багато з ним спілкувалася, щоб мати якусь думку.

У Страйка сильний стрес, агенція завалена роботою, тож Робін вирішила не критикувати працівника, якого найняв Страйк. Ще одна людина їм нині не завадить. Цей Моррис хоч працює нормально.

— Пат він подобається,— додала вона, почасти заради сміху, і потішилася з сердитої гримаси, з якою Страйк розвернувся до неї.

— Так собі рекомендація.

— Який ти недобрий,— сказала Робін.

— Ти ж розумієш, що за тиждень її вже буде значно важче звільнити? Випробувальний термін майже збіг.

— Я не хочу її звільняти,— відповіла Робін.— Як на мене, вона класна.

— Ну, тоді ти будеш винна, якщо від неї будуть проблеми.

— Я не буду винна,— відповіла Робін.— Не треба вішати відповідальність за Пат на мене. Ми разом вирішили її найняти. То тебе дістали тимчасові етажерки...

— А ти запропонувала пошукати постійного офіс-менеджера, і ти сказала, що не треба скидати її з рахунків через вік...

— ...я пам’ятаю, що сказала, і не відмовляюся від своїх слів. Нам справді потрібна людина, яка вміє працювати з таблицями, організована людина, але це ти...

— ...не хотів, щоб ти мене звинувачувала в ейджизмі.

— ...це ти запропонував їй роботу,— твердо закінчила Робін.

— Що я собі тільки думав,— пробурмотів Страйк і струсив попіл за вікно.

Патрисія Чонсі мала п’ятдесят шість років, а на вигляд — усі шістдесят п’ять. Це була тендітна жіночка зі зморщеним, ніби в мавпочки, обличчям і неприродно чорним волоссям. В офісі вона постійно курила вейп, та щойно виходила з офісу, затягувалася «Суперкінґом». Голос у неї був такий низький і хрипкий, що по телефону її приймали за Страйка. Патрисія зайняла колишній стіл Робін у приймальні й узяла на себе дзвінки й адміністративні обов’язки, а Робін повністю перейшла на детективну роботу.

Страйк і Пат не поладнали від самого початку, що здивувало Робін, бо їй вони обоє подобалися. Робін звикла до Страйкових нападів кепського гумору і пробачала йому, особливо коли думала, що йому просто боляче, але Пат без зайвих застережень гиркала: «А як подякуєте, то вмрете?» — якщо Страйк недостатньо ґречно приймав повідомлення, що вона їх передавала. Вона ставилася до славетного детектива без тіні побожності — на відміну від етажерок, одну з яких Страйк спіймав на тому, що вона знімала його на мобільний. Власне, нова секретарка тільки й чекала на те, щоб Страйк проявив якісь негідні риси, й аж зраділа, коли дізналася, що вм’ятину на одній з металевих шафок в офісі залишив Страйків кулак.

З іншого боку, документам вона давала раду, облік вела акуратно, всі рахунки підшивала, на дзвінки відповідала, всі повідомлення передавала вчасно, в офісі постійно були чай і молоко, а ще Пат жодного разу не запізнилася, попри негоду чи перебої в роботі метро.

Щоправда, вона справді прихильно ставилася до Морриса, якому навіть іноді всміхалася (що в принципі робила нечасто). Моррис завжди приділяв Пат увагу, перш ніж звернути свої чари на Робін. Пат уже відзначила можливість романтичних стосунків між молодшими колегами.

«Він симпатичний,—сказала вона Робін минулого тижня, коли Моррис подзвонив до офісу, щоб Барклею (на той момент недоступному) повідомили, де перехопити їхній найважливіший об’єкт.— Ти мусиш це визнати».

«Нічого такого я не мушу»,— сердито відповіла Робін.

Мало було, що у вільний час Ільза чіпляється до неї зі Страйком, то тепер ще в робочі години Пат набридатиме з Моррисом.

«Точно,— анітрохи не знітилася Пат.— Хай спершу заслужить ».

— Хай там що,— сказав Страйк, докуривши й погасивши недопалок об бляшанку, яку Робін тримала в бардачку спеціально для цього,— Кудрика ти зробила. Блискуче впоралася.

— Дякую,— озвалася Робін.— Але без преси не обійдеться. Двоєженців вони люблять.

— Так,— погодився Страйк.— Йому всяко буде гірше, ніж нам, але по можливості краще не світитися. Я поговорю з віндзорською місіс Кампіон. Таким чином, у нас лишаються,— він перелічив імена на товстих пальцях,— Вторак, Балерун, Листоноша й Мутний.

В агенції було заведено давати прізвиська клієнтам і об’єктам — головно для того, щоб не називати справжнє ім’я на людях чи в листуванні. Вторак був колишній клієнт, який нещодавно повернувся до агенції, бо інші детективи його не влаштували. Страйк і Робін раніше стежили за двома його подружками. На перший погляд, чоловікові просто не щастило в коханні — партнерок принаджував його банківський рахунок, але всі вони виявлялися нездатними на вірність. Однак з часом Страйк і Робін почали підозрювати, що від зради чоловік отримує емоційну й сексуальну насолоду, а їм платить за докази, які його зовсім не розчаровують, а тільки тішать. Щойно отримавши фотодокази невірності, Вторак демонстрував їх черговій дівчині й поривав з нею, а тоді шукав іншу, і вся історія повторювалася. Цього разу він зустрічався з гламурною моделлю, яка, до слабко прихованого розчарування Вторака, поки що йому не зраджувала.

Балерун (це невигадливе прізвисько придумав Моррис) був танцівник двадцяти чотирьох років, який мав зв’язок з двічі розлученою жінкою тридцяти дев’ятьох років, цікавою передусім давніми проблемами з наркотиками й чималим трастовим фондом. Батько цієї світської левиці найняв детективів накопати на Балеруна щось таке, що віднадить дочку від нього.

Листоноша наразі був узагалі невідомою особою. Один ведучий прогнозу погоди, чоловік середніх літ, ще й, на думку Робін, не надто привабливий, звернувся до агенції після того, як поліція сказала, що не може нічого зробити з поштівками, які йому хтось надсилає на роботу й (це непокоїло найбільше) приносить під двері будинку пізно вночі. Погроз ці послання не містили; власне, в поштівках були тільки банальні зауваження щодо обраної ведучим краватки, але здавалося, що Листоноша знає про переміщення та приватне життя адресата значно більше, ніж мав би незнайомець. Дивно було також, що ця людина обрала писати поштівки — адже в інтернеті переслідувати когось значно простіше. Енді Гатчинс, підрядник агенції, два тижні ночами чергував у машині під будинком ведучого, але Листоноші поки що не побачив.