— Ти б підкрався до Страйка, хапав би його за талію? Ти лізеш обнімати Барклея? Ти їм надсилаєш фотки свого члена?
Запала мовчанка.
— Ах ти ж сучка,— сказав Моррис, притискаючи долоню до носа.— Ти ж обіцяла не...
— Що-що він зробив? — спитав Страйк.
— Надіслав мені фото свого прутня,— різко відповіла Робін і знову насіла на Морриса.— Я тобі не шістнадцятирічна етажерка, яка боїться сказати «годі». Не хочу, щоб ти мене торкався, зрозумів? Не смій до мене лізти з поцілунками...
— Він тобі надіслав...— почав Страйк.
— Я тобі не казала, бо ти й так був у стресі,— сказала Робін.— Джоан помирала, ти мотався між Корнволлом і Лондоном, я не хотіла тебе обтяжувати... але з мене годі. Я з ним не хочу більше працювати. Нехай забирається.
— Та Господи Боже,— знову почав Моррис, витираючи ніс,— я просто пожартував...
— Друже, навчися вже розуміти ситуацію,— порадив Барклей, який стояв під стіною, склавши руки на грудях, і дуже тішився.
— Не можна мене отак вигнати через...
— Ти — підрядник,— сказав Страйк.— Ми просто не поновимо твій контракт, та й по тому. Твоя угода про нерозголошення залишиться в силі. Одне слово про те, що ти дізнався, поки тут працював, і я зроблю так, що на жодну детективну роботу тебе більше не візьмуть. А тепер забирайся геть з офісу.
Моррис підвівся. Очі в нього було дикі, з ніздрі крапала кров.
— Зрозуміло. Хочеш, щоб лишилася вона, бо в тебе на неї стоїть, зрозуміло.
Страйк зробив крок уперед; Моррис позадкував і мало не впав на диван, перечепившись.
— Зрозуміло,— повторив він.
Він розвернувся і вийшов з офісу, ляснувши по собі скляними дверима. Поки двері вібрували, а кроки Морриса дзвеніли по металевих сходах, Барклей відштовхнувся від стіни, забрав у Робін ніж, який вона так і тримала, і кинув його в раковину до решти брудного посуду.
— Мені цей пришелепок ніколи не подобався,— заявив він.
Страйк і Робін перезирнулися, тоді глянули на витертий ковролін, де лишилося кілька крапель Моррисової крові.
— Ну ось,— сказав Страйк, плеснувши в долоні.— Як вам ідея: хто перший зламає носа Барклею, той сьогодні переміг?
Частина шоста
Дванадцять Місяців пройшли парадом,
І кожен своє місце обійняв.
Едмунд Спенсер, «Королева фей»
60
Фортуна — враг лицарської унади:
Нечасто шлях торує для чесноти,
Зате кладе запони і завади
І часто поступ зводить до марноти.
Едмунд Спенсер, «Королева фей»
Питання про те, що могло статися, якби Сем Барклей того вечора не відчинив двері й не увімкнув світло, виринало в думках детективів-партнерів цілі вихідні; обоє раз у раз наново прокручували в голові розмову, мудрували, що собі думає інший, переймалися, що казали й чи не виказали забагато.
Протверезівши, Страйк порадів, що не зробив того, що підказувало йому віскі. Якби він піддався натхненному алкоголем пориванню, то тепер, можливо, гірко жалкував би про втрачену дружбу — а іншої такої в нього ніколи не було. Однак у вільні моменти він усе думав, чи зрозуміла Робін, що він мало не завів розмову на територію, раніше огороджену колючим дротом,— і що в останні секунди перед тим, як Барклей клацнув вимикачем, Страйк намагався згадати, чи давно міняв постіль.
Робін тим часом прокинулася в неділю з відчуттям, ніби по її обличчю ходили ногами, з легким похміллям і з мінливою сумішшю насолоди та тривоги. Вона пригадувала все, що сказала Страйкові, сподіваючись, що не видала почуттів, існування яких звично відкидала — навіть перед собою. Згадка про те, як він назвав її своїм найкращим другом, щоразу викликала спалах щастя,— але день перетікав у вечір, синці набрякали, і Робін почала жалкувати, що не спитала в нього про почуття до Шарлотти Кемпбелл.
Образ Шарлотти нині всякчас витав у думках Робін, ніби темний портрет, який вона ніколи б сама не повісила. Відтоді як чотири роки тому їхні шляхи перетнулися на сходах на Денмарк-стріт, образ потроху набував форми та щільності завдяки подробицям, що їх Робін розповідала Ільза, й уривкам інформації з преси. Й от учора він зробився чітким: романтично-темне видіння втраченої присмертної коханої, що шепоче свої останні слова на вухо Страйкові, лежачи серед дерев.
І це був, як не глянь, дуже потужний образ. Одного разу жахливо п’яний Страйк зізнався Робін, що в житті не бачив жінки, вродливішої за Шарлотту; й от ця прегарна жінка, опинившись на межі між життям і смертю, вирішила написати Страйкові та сказати, що досі його кохає. А що може запропонувати прозаїчна Робін Еллакотт, що дорівняється до такої драми, до такого шалу емоцій? Актуальний графік, упорядковані рахунки й чашку чаю? Обличчя дуже боліло, і через це, понад сумнів, настрій Робін коливався між зблідлою веселістю і похмурими роздумами. Врешті-решт вона себе просто насварила: Страйк зробив перед нею безпрецедентне зізнання в прихильності, а ще вона більше ніколи не побачить Сола Морриса; є всі підстави радіти.
Очікувано, найгірше прийняла звістку про раптове звільнення Морриса Пат. Страйк повідомив їй новину вранці в понеділок, коли детектив і секретарка зіштовхнулися на порозі: він виходив, Пат — заходила. Обоє саме чекали на свою дозу нікотину: Пат дістала електронну цигарку, яку курила на роботі, Страйк витягнув пачку цигарок, якими зазвичай не димів у офісі.
— Доброго ранку,— привітався Страйк.— Я вам лишив на столі записку, треба зробити дещо, поки мене немає. Робін прийде о десятій. А...
Він уже відійшов, але повернувся.
— ...порахуйте зарплату Морриса до п’ятниці й перекажіть, будь ласка, на його рахунок. Він уже не прийде.
Страйк не став чекати на реакцію, тож на повну силу розчарування секретарки вилилося на Робін, коли вона прийшла до офісу о десятій. Пат слухала радіо, але вимкнула його, щойно Робін натиснула клямку дверей.
— Доброго ранку. А чому... ой, що в тебе з обличчям? — спитала Пат.
За два дні обличчя Робін мало ще гірший вигляд, ніж у суботу. Набряк зменшився, але навколо очей виступили сіро-червоні плями.
— Та випадково налетіла обличчям на дещо,— відповіла Робін, скидаючи пальто й вішаючи його на гачок.— Тож цього тижня на стеження я не виходжу.
Вона дістала з сумки книжку й пішла до чайника. В метро сьогодні всі на неї потай поглядали, і це було не дуже приємно; але говорити Пат, що винний лікоть Страйка, Робін не хотіла, щоб по можливості не підживлювати її антипатію до свого партнера.
— Чому Сол уже не прийде? — спитала Пат.
— Не впорався з роботою,— відповіла Робін, не обертаючись до Пат, і взяла з полиці два горнятка.
— Про що ти? — обурилася Пат.— Він викрив того чоловіка, що зраджував дружині з нянькою. І всі папери вчасно заповнював... на відміну від того юродивого шотландця.
— Знаю,— відповіла Робін.— Але з нього був кепський командний гравець, Пат.
Пат затягнулася нікотиновою парою і насупилася.
— Отой,— кивнула вона на стілець, на якому зазвичай сидів Страйк,— міг би в Морриса дечого повчитися!
Робін чудово розуміла, що не Пат вирішувати, кого партнери беруть на роботу, а кого виганяють; але, на відміну від Страйка, вона вважала, що Пат як член їхньої маленької команди заслуговує знати правду.
— Його не Корморан вирішив звільнити,— сказала вона, розвернувшись до секретарки,— то я так захотіла.
— Ти! — здивувалася Пат.— Я думала, ви одне одному подобаєтеся!
— Ні. Він мені не подобався. Серед іншого, він на Різдво надіслав мені фото свого ерегованого прутня.
На зморшкуватому обличчі Пат проступив майже комічний шок.
— П... поштою?
Робін засміялася.
— У різдвяній листівці? Ні. В есемесці.
— А ти не...
— Чи я про це просила? Ні,— відповіла Робін уже без усмішки.— Пат, він неадекватний.