За десять хвилин Страйк повернувся до спальні з ноутбуком і новим записником. Влаштувавшись на нерозібраному ліжку, він побачив, що екран мобільного, який долілиць лежав на ковдрі, світиться. Мабуть, Люсі. Страйк узяв телефон і глянув на екран.

Він проґавив дзвінок від Шарлотти. Страйк просто відклав телефон і розгорнув ноутбук. Повільно та скрупульозно він зіставив дати з протоколів допиту підозрюваних чоловіків і відповідні зодіакальні знаки. Якщо він правильно вгадав, що Талбот хотів знати знак народження кожного з чоловіків, то виходило, що Стівен Датвейт — Риби, Пол Сатчвелл — Овен, а Рой Фіппс, який народився двадцять сьомого грудня... так, Козеріг. Але ж Талбот викреслив Роя Фіппса з переліку підозрюваних ще на початку розслідування!

— Це якесь у біса безглуздя,— буркнув Страйк порожній кімнаті.

Він відклав ноутбук, знову взяв нотатник Талбота та продовжив читати з місця, де той запевняв, що вбивця Марго — Козеріг.

— Господи Боже,— пробурмотів він, намагаючись — не надто успішно — осягнути езотеричні міркування Талбота за допомогою сайтів про астрологію. Наскільки Страйк розумів, Талбот зняв підозри з Роя Фіппса на тій підставі, що той виявився не зовсім Козерогом, а представником іншого знаку, але Страйк ніяк не міг зрозуміти якого.

Знову зазирнувши в нотатник, Страйк одразу впізнав «кельтський хрест» — розклад карт таро, який бачив у юності. Леда вважала себе тарологом; Страйк не раз бачив, як мама розкладає карти точно так само, як на малюнку Талбота в центрі сторінки. Однак він не чув, щоб картам приписували астрологічні значення. Може, це Талбот сам вигадав?

Задзижчав мобільний. Страйк узяв телефон.

Шарлотта надіслала фото — вона оголена, з двома чашками кави. До світлини додавалося повідомлення: «Сьогодні якраз шість років. Мрію, щоб так було знову. З днем народження, Блуї. Цьом».

Мимоволі Страйк задивився на тіло, якого не міг не бажати жоден гетеросексуальний чоловік, на обличчя, якому позаздрила б Венера.

А тоді помітив ефект розмитості на її животі — там, де Шарлотта спробувала заретушувати шрами від кесаревого розтину. Це допомогло йому приборкати ерекцію. Ніби алкоголік, що відсуває склянку з бренді, Страйк видалив фото й повернувся до нотатника Талбота.

Минуло одинадцять днів.

Дзвінок мобільного збудив Робін о восьмій ранку. Вона спала якусь годину, бо знову провела ніч, безплідно чатуючи під будинком переслідуваного ведучого й повернулася додому подрімати хоч дві годинки, бо далі треба було їхати разом зі Страйком на зустріч з Уною Кеннеді в кав’ярню при універмазі «Фортнум-енд-Мейсон». Цілковито збита з пантелику, Робін кілька разів стукнулася рукою об тумбочку, поки намацала в темряві телефон.

— Алло?

— Робін! — весело гукнули їй у вухо.— Ти стала тіткою!

— Ким-ким? — перепитала Робін.

Уривки сну досі липнули до неї: в них Пат Чонсі запрошувала Робін на вечерю і страшенно ображалася, що Робін не йде.

— Ти стала тіткою! Дженні народила!

— A...— вимовила Робін. До неї повільно доходило, що це подзвонив Стівен, її старший брат.— О, це чудово, а дитина...

— Дівчинка! — радісно відповів Стівен.— Аннабель-Марі! Три кілограми вісімсот п’ятдесят!

— Ого,— сказала Робін,— велика... так, велика? Наче...

— Відсилаю тобі фото! — озвався Стівен.— Отримала?

— Ні... зажди.

Робін сіла. В очах стояла каламуть. Вона перемкнулася на гучний зв’язок, щоб подивитися повідомлення. Фото якраз надійшло: зморщене, червоне, лисе немовля в шпитальній пелюшці стискало кулачки і, здавалося, сердилося, що його витягнули з темного м’якого затишку під безжальне світло палати.

— Щойно отримала. Ой, Стівене... вона така гарна.

Це була неправда, але в очах у змученої Робін зібралися сльози.

— Господи, Ґудзику,— тихо промовила вона (це було дитяче прізвисько Стівена),— ти батько!

— Знаю! — озвався він.— Здуріти можна правда? Коли приїдеш подивитися на неї?

— Скоро,— пообіцяла Робін.— Планую на Різдво. Переказуй Дженні мої вітання.

— Перекажу! Все, тепер подзвоню Джонатану. Бувай, Робі.

Дзвінок обірвався. Робін лежала в темряві й дивилася на яскраве фото зморшкуватої дитини, що мружила очі на світ, який, вочевидь, уже вважала сумнівним місцем. Дивно було усвідомлювати, що Стівен тепер батько, а в родині з’явився новий член.

Робін знову згадала слова кузини Кеті: «Ти ніби йдеш у протилежному напрямку, не як усі ми». Раніше, коли вона була з Метью і ще не почала працювати в агенції, Робін думала, що вони народять дітей. Насправді вона не мала нічого проти дітей, просто тепер розуміла, що робота, яку вона так любить, непоєднувана з материнством — чи як мінімум перестане бути роботою, яку Робін любить. Наскільки вона знала з досвіду спілкування зі своїми однолітками-мамами, материнство вимагає від жінки усього, що вона здатна віддати. Кеті розповідала, що коли вона не з сином, то аж серце не на місці, а Робін намагалася уявити емоційний зв’язок, сильніший навіть за гнів і провину, які старався вкласти в неї Метью. Ні, Робін не думала, що не любитиме свою дитину. Навпаки — вона вважала, що любитиме дитину настільки, аж доведеться пожертвувати роботою — заради якої вона, в свою чергу, вже пожертвувала шлюбом, безпекою, сном і фінансовою стабільністю. І як їй ставитися потім до істоти, через яку ця жертва стала необхідністю?

Робін увімкнула світло й підняла речі, які скинула з тумбочки, поки шукала телефон: порожню склянку (на щастя, не розбилася) і тоненьку брошурку під назвою «Що ж сталося з Марго Бамборо?» автора К. Б. Оукдена. Робін забрала її з пошти вчора вранці й уже встигла прочитати.

Страйк ще не знав, що їй вдалося роздобути цю книжку; Робін чекала на нагоду показати йому її. Мала й інші новини про Бамборо, але нині — мабуть, через страшну виснаженість — приємне передчуття того, як вона це все розповість, зникло. Зрозумівши, що вже не засне, Робін підвелася з ліжка.

У душі Робін з подивом зрозуміла, що плаче.

«Та ну, це смішно. Ти ж навіть не хочеш дітей. Заспокойся».

Одягнута, з висушеним волоссям і консілером під очима, щоб сховати синці, Робін піднялася нагору й побачила Макса, який снідав тостом на кухні.

— Доброго ранку,— привітався він, піднімаючи очі від новин у телефоні.— Що це з тобою?

— Та нічого,— з силуваною бадьорістю відповіла Робін.— Дізналася, що стала тіткою. Дружина мого брата Стівена народила вранці.

— А. Вітаю,— з увічливою цікавістю озвався Макс.— Ем... хлопчик чи дівчинка?

— Дівчинка,— відповіла Робін, розвертаючись до кавоварки.

— Я сам маю штук вісім хрещеників,— похмуро повідомив Макс.— Батьки обожнюють навантажувати цим бездітних. Думають, ми будемо більше старатися, бо не маємо своїх.

— Це правда,— погодилася Робін, намагаючись лишатися бадьорою. Її зробили хрещеною сина Кеті. Під час церемонії вона побувала в церкві в Месемі вперше після вінчання з Метью.

Набравши горня чорної кави, Робін повернулася до своєї кімнати, розгорнула ноутбук і вирішила заздалегідь надіслати Страйкові нові відомості у справі Бамборо. Можливо, у них не буде достатньо часу перед бесідою з Уною Кеннеді, тож час варто зекономити.

Привіт,

Трохи по Бамборо перед зустріччю:

Чарльз Рамедж, що заробив мільйони на саунах, помер. Поговорила з його сином, той не знає, чи справді батько бачив Марго, але пам’ятає Дженіс, яка лікувала його після аварії. Каже, що вона Рамеджу-старшому подобалася: «Мабуть, розповів їй усі свої байки, в нього тих байок була купа». Каже також, що батько любив трохи прикрасити, але не брехав і мав добре серце: «Він би не став брехати про зниклу людину». Також син сказав, що Рамедж-старший «дружив з великим цабе в поліції». Ні звання, ні імені не пам’ятає, тільки прізвище «Ґрін». Вдова Рамеджа живе в Іспанії, але це друга дружина, і син з нею не ладнає. Зараз намагаюся знайти якісь її контакти.