Джек підводиться та йде босоніж із подушкою під пахвою, він думає, що це приблизно п’ята ранку, ще три години сну зроблять його готовим до будь-чого. На східцях ґанку він торкається своїх бавовняних трусів «Джоккі». Хоча його шкіра волога, його труси майже сухі. Звичайно, сухі. Більшу частину його сну вони взагалі не були на ньому (так було і впродовж більшості осінніх ночей, коли йому було дванадцять). Вони були десь зовсім в іншому місці.

— На Землі Опопанакс, — каже Джек і заходить усередину.

За три хвилини він знову засинає, вже у своєму ліжку. Коли він прокинеться о восьмій з яскравими променями сонця, що пробиватимуться крізь вікно, він майже повірить у те, що остання подорож була сном. Але глибоко в серці він знатиме, що ні.

Пам’ятаєте, на автостоянці перед поліційним відділком ті фургони телевізійників. А намагання Венделла Ґріна підбурити народ до того, як поліцейський Грабовський своїм чималеньким кишеньковим ліхтариком відправив його у Світ Відключки.

Оскільки група була присутньою при, здавалося б, неминучому бунті, то можна впевнено сказати, що вони все зробили як слід, і вже наступного ранку кадри дикої ночі переважають на всіх телеканалах штату. До дев’ятої години люди в Расіні й Мілуокі, люди в Медісоні й Делафілді, люди, які живуть так далеко на півночі штату, де канали ловить лише супутникова тарілка, відірвавши очі від млинців, тарілок зі «Спешіал Кей», смажених яєшень, англійських маффінів із маслом спостерігають, як маленький нервовий полісмен завершує багатообіцяючу, величну й успішну кар’єру репортера, що давно вже зійшов на демагогію, давши йому по пиці тупим предметом. Ми так само можемо бути впевнені, що ніде ці кадри не дивляться так уважно і завзято, як у Френч Лендінґу і сусідніх населених пунктах Централії та Ардена.

Прокручуючи в голові кілька думок одночасно, Джек Сойєр дивиться репортаж на маленькому портативному телевізорі, що стоїть на робочому кухонному столі. Він сподівається, що Дейл Ґілбертсон не анулює тимчасову відставку Арнольда Грабовського, проте все ж підозрює, що Навіжений Угорець повернеться до служби дуже скоро. Дейл тільки думає, що зможе відсторонити його назавжди, але в нього надзвичайно м’яке серце, щоб слухати благання Арні — а після минулої ночі навіть сліпому ясно, що Арні благатиме й наполягатиме. Джек також сподівається, що жахливого Венделла Ґріна звільнять, і він піде з ганьбою. Неприпустимо, щоб репортери брали участь у своїх історіях, а тут добрий старий крикун Венделл жадає крові, як перевертень. Проте Джек стійко передчуває, що Венделл Ґрін знайде вихід із теперішніх труднощів (саме так, брехня йому завжди допомагала), тож він надалі буде надокучливою занудою. Також Джек обмірковує слова Енді Рейлсбека: опис моторошного старигана, що смикає за всі клямки на третьому поверсі готелю «Нельсон».

Це був він, Рибак, нарешті у своїй подобі. Старий чоловік у синьому халаті й одному смугастому жовто-чорному капці, схожому на джмеля. Енді Рейлсбек якоїсь миті подумав, що ця особа з неприємною зовнішністю, мабуть, утекла з «Притулку для старих Макстона». Це досить цікаве припущення, подумав Джек. Якщо Чаммі Бернсайд, це той, хто підкинув фотографії в кімнату Джорджа Поттера, то притулок Макстона — це ідеальне укриття для нього.

Венделл Ґрін дивиться новини по «Соні» у своєму готельному номері. Він не може відвести очей від екрана, хоча те, що він бачить, викликає в нього змішані гнітючі почуття: гнів, сором, приниження та спазми в шлунку. Ґуля в нього на голові пульсує, і щоразу, коли він бачить, що жалюгідна подоба копа підкрадається до нього ззаду з ліхтариком у руці, він засовує пальці в густе кучеряве волосся на потилиці й ніжно обмацує її. Йому здається, що вона завбільшки зі стиглий помідор, який от-от трісне. Йому ще пощастило, що немає струсу. Цей нікчема міг мене вбити!

Гаразд, можливо, він трохи перетнув межу; ніхто й не каже, що він ідеальний. Місцеві репортери просто виводять його із себе своєю пустопорожньою балаканиною про Джека Сойєра. Хто першим висвітлив справу Рибака в пресі? Хто з першого дня повідомляв громадянам усе, що вони повинні знати? Хто не раз ризикував після того клятого паршивого першого дня? Хто дав назву цьому типу? Достоту не ці пустоголові з пишними зачісками Баккі й Стрейсі, які хочуть бути місцевими телеведучими, а самі лише те й знають, що всміхатись на камеру, демонструючи свої вставні зуби. Венделл Ґрін — це легенда, зірка-гігант у світі великої журналістики за всі часи Вісконсину. Навіть у Медісоні ім’я Венделла Ґріна асоціюється з… ну, безперечною досконалістю. І якщо ім’я Венделл Ґрін — це вже золотий стандарт, то треба просто зачекати, коли він осідлає забризкані кров’ю плечі Рибака, і той донесе його аж до Пулітцерівської премії.

Тож у понеділок вранці він має піти в офіс і заспокоїти свого редактора. Велике діло. Не вперше і не востаннє. Справжні сенсації творять лише хороші репортери; ніхто того не помічає, але насправді все так і є, дрібний шрифт не читають, поки не стає надто пізно. Він знає, що скаже, коли зайде до офісу головного редактора: Хіба був там ще хтось із журналістів, хоча це найбільша подія дня? І коли він знову приборкає головного редактора, що займе не більше десяти хвилин, він має намір провідати продавця «Ґольца» на ім’я Фред Маршалл. Один із цінних джерел Венделла підказав, що містер Маршалл має цікаву інформацію про свою особливу, особливу дитину в справі Рибака.

Арнольд Грабовський, тепер герой в очах його любої дружини Паули, дивиться новини з непереборним блиском в очах і думає, що так, вона має рацію: він справді має подзвонити шефу Ґілбертсону і попросити, щоб його повернули на службу.

Однією частиною своєї свідомості обдумуючи, де можна знайти давнього ворога Джорджа Поттера, Дейл Ґілбертсон дивиться, як Баккі і Стейсі знову повертаються до спектаклю з Навіженим Угорцем і Венделлом Ґріном у головній ролі, і думає, що йому і справді варто поновити цього недомірка на службі. А ви б не хотіли знову і знову дивитись, як Арні завдає удару? Дейл не може стриматись, цей удар справді покращує йому настрій. Це те ж саме, що дивитись на Марка Мак-Ґвайра або Тайґера Вудса.

Самотня у своєму маленькому похмурому будинку, що поруч із шосе, Ванда Кіндерлінґ, про яку ми мимохідь час від часу згадуємо, слухає радіо. Чому вона слухає радіо? Кілька місяців тому їй довелося вибирати між оплатою рахунку за кабельне телебачення і купівлею півлітра горілки «Аристократ», тож вибачте, Баккі і Стейсі, але Ванда обрала блаженство, вчинила так, як їй звеліло серце. Без кабельного телебачення її телевізор показує лише сніг і широкі темні лінії, що піднімаються нескінченним циклом вгору на екрані. Ванда все одно завжди ненавиділа Баккі і Стейсі, як і майже всіх по телевізору, особливо якщо вони були задоволеними, доглянутими. (До телеведучих ранкових випусків новин і передач телевізійних мереж у неї особлива відраза.) Ванда не була задоволеною і доглянутою з того часу, як самовдоволений Джек Сойєр звинуватив її чоловіка Торні у жахливих злочинах, яких він ніколи не чинив. Джек Сойєр зруйнував її життя, і Ванда не збирається це ані пробачити, ані забути.

Ця людина заманила в пастку її чоловіка. Підставила його. Він зганьбив чесне ім’я Торні і запроторив його до в’язниці, просто щоб показати себе в хорошому світлі. Ванда сподівається, що вони ніколи не спіймають Рибака, тому що Рибак — це саме те, чого і заслуговують ці підлі виродки. Ви граєте за підлими правилами, ви і є підлі, а такі люди повинні йти до найглибших безодень пекла — ось що думає Ванда Кіндерлінґ. Ванда міркує, що Рибак — це відплата. Нехай він уб’є сотню шмаркачів, нехай уб’є тисячу, а після цього нехай візьметься за їхніх батьків. Торні не міг убити тих повій у Лос-Анджелесі. Це були вбивства на сексуальному ґрунті, а Торні, слава Богу, не був зацікавлений у сексі. Він ріс, а його штучка була завбільшки з мізинець; тож це просто неможливо, щоб його могли зацікавити непристойні жінки чи секс узагалі. Але Джек Сойєр жив у Лос-Анджелесі, чи не так? А можливо, це він убив тих шльондр, тих повій, а тоді списав це все на Торні?