Це вже занадто. Мишеня думав, що вона з’явиться знову, але навіть не здогадувався, що вона триматиме його, мов у лещатах. Попри те, що він їде швидко, у нього з’являється відчуття, що повітря заповнює густа, в’язка субстанція, схожа на сироп, і що вона сповільнює його, тягне назад. Здається, він і мотоцикл поєднані, неначе сила тяжіння на цій вузькій дорозі притягує сильніше, ніж будь-де. У голові гуде. Він уже чує, як у глибині лісу, праворуч від нього, гарчить собака. Він припускає, що міг би все стерпіти, якби не те ж саме, що спинило його минулого разу: мертва жінка. Тоді це була Кіз Мартін; тепер мертва жінка — Маленька Ненсі, котра їде разом із ним, неначе дервіш, поплескує його по голові, штовхає в бік, крутить вуха. Він відчуває, як її зуби залишають шию і занурюються під піджак до лівого плеча. Вона махає однією рукою перед ним. Його охоплює ще більший переляк і жах, коли він розуміє, що цю руку можна побачити. Клапті шкіри тріпочуться над довгими кістками. Він мигцем побачив білі личинки, що звиваються навколо кількох вузлуватих решток плоті.
Губкоподібна кістлява рука ляскає його по щоці і повільно сунеться обличчям. Мишеня більше не може цього терпіти: розум охоплює сліпий жах, він втрачає контроль над мотоциклом. На повороті, за яким розташований Чорний Дім, колеса загрозливо нахиляються, і Мишеня, уже їдучи боком, різко смикається й падає разом із мотоциклом, не маючи жодних шансів утримати рівновагу.
Коли мотоцикл перекидається, він чує гарчання собаки лишень за кілька ярдів від себе. «Гарлей» падає йому на ліву ногу, тоді юзом просувається вперед, він разом зі своєю подружкою-привидом зісковзує з нього. Коли Мишеня бачить, що з темряви між деревами вимальовується Чорний Дім, гнила рука затуляє йому очі. Його різкий зойк сплітається зі звуком, який видає лютий собака.
Щойно вони в’їжджають, Шнобель відчуває, що повітря згущується і застигає. Це якийсь трюк, каже він сам собі, ілюзія, яка виникає під дією клятих Рибакових токсинів. Він сподівається, що інші не піддадуться цій ілюзії. Підвівши голову і глянувши через широку спину Мишеняти із заплетеними кісками, бачить, що приблизно футів за п’ятдесят дорога завертає ліворуч. Густе повітря тисне на його руки і плечі, він відчуває сильний, тупий, нестерпний головний біль, що різко починається десь за очима і занурюється дедалі глибше в мозок. Шнобель на якусь мить переводить погляд на Дока і бачить, що з ним усе гаразд. Побачивши на спідометрі, що вони їдуть зі швидкістю тридцять п’ять миль на годину, він набирає обертів, щоб розігнатись до шістдесяти, перш ніж вони доїдуть до повороту.
Десь ліворуч від нього гарчить собака. Шнобель витягує з кишені пістолет і слухає гарчання, яке, попри шалену швидкість, супроводжує їх аж до повороту. Головний біль стає сильнішим, тисне на очі зсередини, що змушує його широко відкрити їх. Великий собака — це, мабуть, собака, що ж іще — наближається, здіймаючи страшенний шум, який змушує Шнобеля придивитись і побачити величезну голову з палаючими червоними очима, масу липучої, тягучої рідини, що звисає з роззявленого рота, заповненого гострими зубами.
Його сконцентрованості заважає дві речі: перше — це те, що він бачить, що Мишеня хитається вперед-назад, доїжджаючи до повороту, неначе намагається звільнити спину від цього густого повітря; друге — це тиск на очі, який збільшується втричі. У ту мить, як він бачить, що Мишеня падає, кровоносні судини в його очах вибухають. Запону насиченого червоного кольору змінює абсолютна темрява. Потворний голос у його голові починає говорити: Емі зиділа в мене на колінах, оппіймала меенее. Я вигіжив ігі сізти. Вона пилазь, пилазь, пилазь і сарапалазь. Я затушшив ігі…
— Ні! — кричить Шнобель.
Голос, що тисне на його очі, переходить у тихе хихотіння. Менше ніж на секунду він бачить високе темне створіння з одним оком, спалах зубів під капелюхом чи капюшоном…
…Світ різко починає обертатись навколо нього, і ось він уже лежить на спині, а його мотоцикл тисне йому на груди. Він бачить усе в червоному кольорі з темними плямами. Мишеня скрикує, і Шнобель, коли повертає голову на крик, бачить, що червоний Мишеня лежить на червоній дорозі, а величезний червоний собака поспішає до нього. Шнобель не може знайти свій пістолет. Усе стає дедалі гірше. Крики, зойки і ревіння мотоциклів ріжуть вуха. Він вилазить з-під мотоцикла і кричить сам не знає що. Червоний Док проноситься повз нього, ледь знову не збиваючи його з місця. Він чує постріл, тоді ще один.
Док бачить, що Шнобель на нього дивиться і намагається не показати, як йому зле. У животі бурхають помиї, кишки переплітаються. Таке враження, наче він їде п’ять миль на годину, повітря густе й тухле. Голова, невідь чому, здається, важить тридцять чи сорок фунтів, чортівня якась; але через катастрофу, що відбувається в його животі, він не може про це думати. Здається, повітря густішає і ущільнюється само собою, а тоді — бац — і його голова стає важкою кулею для боулінгу, яка хоче впасти йому на груди. З-за лісу позаду нього долинає якесь сильне гарчання. Док ледь не піддається імпульсам блювоти. Він хоча й невиразно, та все ж усвідомлює, що Шнобель витягує пістолет, і припускає, що йому варто було б зробити те саме, але частково його проблема в тому, що спогад про дитину на ім’я Дейзі Темперлі проник у свідомість і паралізував волю.
Під час ординатури в хірургії в лікарні при університеті міста Урбана штату Іллінойс Док, звичайно ж під контролем лікарів, зробив близько сотні різних операцій і приблизно на стількох же був асистентом. Усе проходило успішно до того часу, як Дейзі Темперлі завезли до операційної. Операція передбачалась складна, але стан хворої був зовсім не важким і не було ніякої загрози життю. Дейзі відновлювалась після автомобільної аварії. Вона вже до того перенесла дві операції. Через дві години від початку оперативного втручання завідувача кафедри, керівника Дока, викликали на термінову операцію, і Док залишився за головного. Частково через те, що він не спав до того протягом сорока восьми годин, частково через те, що поринув у спогади, як вони ганяли по шосе зі Шнобелем, Мишеням та іншими друзями, він припустився помилки — не під час операції, а після неї. Виписуючи рецепт, він неправильно вирахував дозу ліків, і через дві години Дейзі Темперлі померла.
Він мав кілька шансів урятувати свою кар’єру, але не скористався жодним із них. Йому дозволили закінчити ординатуру, а тоді він залишив медицину назавжди. Говорячи з Джеком Сойєром, він значно спростував факти.
Він більше не в змозі стримувати свої внутрішні хвилювання. Док відвертає голову і блює, не зупиняючи мотоцикла. Він уже не вперш блює і їде одночасно, але цього разу все набагато брудніше й болючіше. Вага його голови, схожої на кулю для боулінгу, не дає витягти шию, тож блювота розбризкується по правому плечі та правій руці. Те, що вилітає з нього, здається, оживає, воно неначе має зуби і кігті. Тож не дивно, що це виверження блювоти змішане з кров’ю. Біль у шлунку вдвічі сильнішає. Сам того не бажаючи, Док зменшує швидкість, а коли розганяється, то дивиться вперед і бачить, що Мишеня завалився на бік і юзом пішов уперед за мотоциклом у напрямку повороту. Його вуха реєструють шум, схожий на звук далекого водоспаду. Мишеня скрикнув, так само невиразно кричить Шнобель:
— Ні!
Одразу ж після цього Шнобель в’їжджає у величезний камінь, чи то якусь іншу перешкоду. Його «Електра Ґлайд» відривається від землі, робить повний переворот у стислому повітрі й падає на нього зверху. Доку спадає на думку, що ця їхня місія — це цілковитий ХАОС. Увесь світ залишився позаду, а зараз вони у великому лайні. Він робить єдину розсудливу річ — дістає свій надійний «9 мм» з кишені і намагається вирахувати, куди стріляти спершу.
Він чує вихлоп у вухах, і до нього хвилею надходять звуки навколишнього світу. Мишеня досі хрипко верещить. Док не може зрозуміти, як він міг не чути гарчання цього пса раніше, незважаючи на ревіння моторів мотоциклів і вереск Мишеняти, це був найгучніший звук у всьому лісі. Клятий «Собака Баскервілів» мчить просто на них, а справи Мишеня і Шнобеля зовсім кепські. Зі звуку можна зрозуміти, що цей звір завбільшки з ведмедя. Керуючи мотоциклом однією рукою, Док націлює пістолет прямо перед собою і мчить повз Шнобеля, котрий саме видерся з-під свого байка. Цей звук надто жахливий — Док уявляє, як собака завбільшки з ведмедя роззявляє пащу над головою Мишеняти, але одразу ж відкидає цю думку. Все відбувається надто швидко, і якщо він не зосередиться, то ці щелепи можуть зімкнутись і на ньому.
