Сонні ставить байк на нейтральну передачу і одною ногою сягає землі. Темрява поруч із дубом тягнеться, як павутина, до наступного дерева, також дуба, хоча й не такого величезного. За ним Док і Диктатор перетнули дорогу і вже майже зупинилися. Він ігнорує їх, і дивиться на Шнобеля і Мишеня, котрі вже проїхали близько тридцяти футів угору, пильно розглядаючи дерева.

— Ей, — кричить він. Шнобель і Мишеня його не чують. — Ей! Стоп!

— Ти знайшов його? — викрикує Док.

— Під’їдь до цих недоумків і поверни їх назад, — каже Сонні.

— Це тут? — запитує Док, вдивляючись поміж дерев.

— А що, по-твоєму, я знайшов? Звичайно, що тут.

Док збільшує швидкість, зупиняється просто ззаду Сонні ій дивиться на ліс.

— Док, ти її побачив, — вигукує Диктатор Білл, теж пришвидшуючи байк.

— Ні, — каже Док.

— Ти звідти не побачиш, — каже йому Сонні. — Може, ти нарешті поїдеш і скажеш Шнобелю, щоб він повернувся сюди?

— А ти чому не поїдеш? — каже Док.

— Тому що, якщо я залишу це місце, то можу більше ніколи його не знайти, чорт забирай, — каже Сонні.

Мишеня і Шнобель проїхали вже близько шістдесяти футів, безтурботно продовжуючи свій шлях.

— Але я досі нічого не бачу, — каже Док.

Сонні зітхає:

— Під’їдь до мене. — Док, сидячи на своєму «Фет Бою», стає паралельно з мотоциклом Сонні, а тоді підходить іще на кілька дюймів уперед. — Там, — каже Сонні, показуючи на знак.

Док мружиться і нахиляється, кладе голову на кермо Сонні.

— Де? О, тепер бачу. Він страшенно побитий.

Зігнена верхня частина знака відкидає тінь на нижню. Якийсь непривітний хлопчина проходив повз і зігнув знак бейсбольною биткою. А його ще крутіші старші брати спробували вбити його, розстрілявши 22 калібром, і зрештою завдали йому coup de grâce[6].

— Де ж тут дорога? — запитує Док.

Схвильований Сонні показує на пласку пелену темряви праворуч від знака, яка простягається до наступного трохи меншого дуба. Дивлячись на неї, він бачить, що темрява втрачає свою двомірність і поглиблюється, стає схожою на печеру або чорну діру, отвір у повітрі. Темна діра печери то зменшується, то розширяється і перетворюється на дорогу на землі завширшки близько п’яти з половиною футів і такою ж, напевно, завдовжки.

— Це точно, бляха, воно, — каже Диктатор Білл. — Я не знаю, як ми всі могли не побачити це з першого разу.

Сонні й Док обмінюються поглядами, усвідомлюючи, що Диктатор під’їхав надто пізно, щоб побачити, що дорога, здається, утворилась із чорної стіни завтовшки з папір.

— Тут якась хитрість, — каже Сонні.

— Це треба, щоб пристосувались очі, — промовляє Док.

— Гаразд, — каже Диктатор Білл, але якщо ви двоє сперечаєтесь, хто покличе Мишеня і Шнобеля, то дозвольте я вирішу вашу суперечку. — Він заводить байк, зривається з місця і мчить, як посланець із фронту з терміновим повідомленням під час Першої світової війни. Він проїжджає довгий відрізок угору по шосе, перш ніж Мишеня і Шнобель зупиняються й озираються назад, несподівано почувши звук байка.

— Думаю, це там, — каже Сонні та кидає тривожний погляд на Дока. — Очі мають звикнути.

— Інакше й бути не могло.

Менш переконані, ніж їм того б хотілося, обоє чоловіків спостерігають, як Диктатор Білл розмовляє зі Шнобелем і Мишеням. Диктатор показує на Сонні й Дока, тоді Шнобель теж показує на них. Тоді Мишеня показує на них, Диктатор знову показує. Це схоже на дискусію недосконалою версією мови жестів. Коли всі все зрозуміли, Диктатор Білл розвертає мотоцикл і з ревінням спускається назад по шосе, Шнобель і Мишеня прямують слідом. Через те що Шнобель не очолює колону, знову з’являється відчуття заплутаності й безладу.

Диктатор зупиняється на узбіччі вузької дороги. Шнобель і Мишеня глушать мотори поруч із ним. Мишеня стоїть просто перед входом у ліс.

— Невже її так важко було побачити? — запитує Шнобель. — Все ж таки вона тут. А я вже почав був сумніватись, Мишеня.

— Ага, — каже Мишеня.

Його звична манера хулігана-інтелігента, котрий весело йде життям, утратила всю свою життєрадісність. Попри чудову засмагу, було видно, що шкіра його бліда, як молоко.

— Хлопці, я хочу сказати вам правду, — каже Шнобель. — Якщо те, що говорив Сойєр про це місце, — правда, то той, хто це місце збудував, хай йому грець, міг розставити пастки та інші сюрпризи. Це було дуже давно, але якщо це справді Рибак, то в нього зараз більше підстав, ніж будь-коли, щоб тримати подалі від людей своє лігвище. Тож ми маємо йти пліч-о-пліч, виявляти мужність і бути напоготові. Покладіть зброю туди, звідки зможете її швидко дістати, гаразд?

Шнобель бере одну зі своїх сумок поруч із сидінням і дістає звідти пістолет «Кольт 9 мм» з рукояткою із слонової кості та цівкою з воронованої сталі. Заряджає його і знімає запобіжник. Сонні витягує свій масивний «Магнум» 357 калібру, Док — такий самий «Кольт», як у Шнобеля, а Диктатор Білл — старий «Спешіал» 38 калібру, з яким він не розлучається з кінця сімдесятих. Вони ховають зброю, якою до цього часу користувалися лише на полігонах, у кишені шкіряних курток. Мишеня, у котрого немає пістолета, поплескує по ножах, які він приховав у маленьких кишеньках на спині, стегнах, передніх кишенях джинсів, у футлярах на чоботях.

— Гаразд — каже Шнобель. — Хай би хто це був, він усе одно нас почує, а можливо, і вже почув, тож немає сенсу підкрадатися. Я хочу, щоб ми під’їхали швидко й зухвало, у вас це чудово виходить. Ми можемо використати швидкість як перевагу. Залежно від того, що відбуватиметься, ми під’їдемо до будинку настільки близько, наскільки це буде можливо.

— А якщо нічого не відбуватиметься? — запитує Диктатор. — Якщо ми спокійно проїдемо увесь шлях до самого будинку? Я маю на увазі, що немає сенсу тут наводити на себе жах. Так, щось погане сталося з Мишеням, але… ви знаєте. Зовсім не означає, що це має статися знову.

— Тож насолоджуємося прогулянкою, — каже Шнобель.

— Ти не захочеш заглянути всередину? — запитує Диктатор. — Там він, мабуть, тримає дітей.

— Він може бути там, — говорить йому Шнобель. — Якщо він там буде, то, хай би що я сказав Сойєру, ми виведемо його. Краще живим, ніж мертвим, хоча я був би не проти заподіяти добрячої шкоди його здоров’ю.

Він чує вигуки схвалення. Мишеня не промовляє ні слова, він лише киває, виражаючи згоду, схиливши голову і стискаючи кермо мотоцикла.

— Мишеня вже тут був, тому він їде попереду. Ми з Доком за ним, Сонні й Диктатор прикривають наш зад. — Шнобель дивиться на них і каже: — Тримайтеся на відстані не більше шести-восьми футів, гаразд?

Не став Мишеня наперед; ти маєш їхати першим, — лунає в голові Сонні, але він каже:

— Гаразд, Шнобелю.

— Шикуємося в лінію, — каже Шнобель.

Вони переміщають мотоцикли на ті позиції, які зазначив Шнобель. Якби хтось гнався по Шосе-35, то він був би змушений загальмувати, щоб не зіштовхнутися принаймні з двома накачаними чоловіками на мотоциклах, але на дорозі немає нікого. Усі, і Мишеня в тому числі, заводять мотори й готуються їхати. Сонні б’є кулаком об кулак Диктатора і оглядається назад, на темний тунель, що веде вглиб лісу.

Великий ворон, лопочучи крильми, опускається на нижчу гілку, витягує шию і, здається, зосереджує свій погляд на Сонні. Ворон, мабуть, дивиться на всіх них, Сонні це знає, але він не може позбавитись ілюзії, що ворон дивиться саме на нього і що в його чорних ненаситних очах виграє злоба. Неприємне відчуття, що ворону подобається дивитись, як він сидить, розвернений на мотоциклі, змушує Сонні подумати про свій «Магнум».

«Перетворити тебе на купу закривавленого пір’я, малий?»

Не розправляючи крил, птах відстрибує назад і зникає серед дубового листя.

— ПОЇХАЛИ!

Щойно Мишеня першим рушає, гнилі руки Маленької Ненсі стискають його плечі. Її тоненькі кісточки тиснуть так сильно, що під одягом на шкірі залишаються синці. Хоча він знає, що не можна позбутись того, чого не існує, несподіваний імпульс болю змушує його спробувати позбутись її. Він смикає плечима і крутить кермо, мотоцикл хитається. Коли мотоцикл нахиляється, Маленька Ненсі ще міцніше тисне пальцями. Мишеня випрямляється, і вона підсувається вперед, обхоплює кістлявими руками його груди, притискається своїм тілом до його спини. Вона вперлась черепом в його оголену шию, зубами покусує шкіру.