Йому вистачає часу лише, щоб подумати: «Це не звичайний собака, він не просто великий…»

…аж раптом праворуч від нього з лісу на них наступає щось величезне і чорне. Воно по діагоналі рухається до Мишеняти. Док натискає гачок, після пострілу тварюка розвертається на півдороги і гарчить на нього. Док бачить лише два чорних ока і роззявлений червоний рот з довгим язиком і великою кількістю гострих собачих зубів. Все решта нечітке і розпливчасте, неначе вкрите плащем з темних клубків диму. Миттєва блискавка цілковитого жаху, що має смак чистої міцної дешевої горілки пронизує Дока від горлянки і аж до яєць. Його мотоцикл розвертається поперек дороги, і він машинально зупиняється. Раптом, здається, впала глибока ніч. Звичайно, що він не може його побачити — як можна побачити чорного собаку посеред ночі?

Створіння знову розвертається і мчить на Мишеня.

«Воно не хоче чинити напад на мене через пістолет і через те, що позаду ще двоє хлопців», — думає Док. Його голова і руки, здається, набрали ще з сорок фунтів, але він бореться з вагою своїх м’язів, знову випростовує руку і стріляє. Цього разу він переконаний, що влучив, але воно лише на мить здригається. Величезна пляма голови потвори повертається до Дока. Гарчання стає ще голоснішим. Довгі сріблясті патьоки собачої слини вилітають з роззявленого рота. Щось схоже на хвіст розмахує вперед-назад.

Коли Док дивиться в глибоку червону пащу, його рішучість слабшає, руки важчають і йому ледь вдається тримати вертикально голову. Йому здається, що він падає в цю червону пащу. Пістолет, бовтаючись, звисає в немічній руці. Він і сам зависає, адже цією рукою він виписував рецепт після операції Дейзі Темперлі. Потвора повертається до Мишеняти. Док чує голос Сонні, який люто матюкається. Від гучного вибуху праворуч йому закладає вуха, і світ занурюється в ідеальну тишу. От тобі й на, — каже Док сам до себе. — Пітьма опівдні.

Пітьма впереміж із пекучим болем у голові і шлунку вражає Сонні. Суцільний біль наскрізь пронизує його тіло. Цей біль не можна ні з чим порівняти — він надзвичайно сильний, очевидно, саме він і став причиною потьмарення. Він і Диктатор Білл, тримаючи дистанцію в шість футів від Шнобеля й Дока, проїхали приблизно п’ятнадцять футів угору вузькою ґрунтовою дорогою. Диктатор відпускає кермо і обома руками хапається за голову. Сонні точно знає, як він почувається: чотири фути розпеченої залізної труби простромили його наскрізь, починаючи від маківки і аж до нутрощів та обпікаючи все всередині.

— О Боже! — скрикує він.

Незважаючи на біль, він помічає, що в повітрі можна побачити окремо атоми кисню і вуглекислого газу, які стають такими липкими, що приклеюються до шкіри. Тоді Сонні помічає, що Диктатор закочує очі й непритомніє. Хай би як йому самому було зараз погано, він має захистити Диктатора. Сонні тягнеться до мотоцикла, що їде поруч, бачить, що райдужні оболонки Диктатора зовсім заховалися під повіками, з ніздрів тече кров, а тіло відкидається назад на сидіння і скочується вбік. За секунду він намагається дотягтися до керма чоботом, але чобіт зісковзує і байк зупиняється.

Розпечений до червоного залізний стрижень, здається, розриває живіт Сонні. Він не може зупинити інший мотоцикл, той падає. Він стогне, відхиляється вбік і блює, як йому здається, вибльовує кожен шматочок їжі, яку він коли-небудь їв. Коли шлунок випорожняється повністю, йому стає краще, але Джон Генрі вирішує простромити гігантські рейки крізь його череп. Руки і ноги стають гумовими. Увага Сонні концентрується на мотоциклі. Йому здається, що він стоїть нерухомо і не розуміє, що треба зробити, щоб їхати вперед, але бачить як закривавлена рука тисне на газ. Коли він зривається з місця, йому ледь вдається втримати рівновагу. Це моя кров? Дивується він і пригадує два довгих червоних прапори, що майоріли перед носом Диктатора.

Шум, що раніше був тільки далеким відлунням, дужчає і перетворюється на ревіння «747», що заходить на посадку. Сонні думає, що менше за все хотів би сьогодні зустрітися з тварюкою, яка може видавати такі звуки. Мишеня мав рацію: тут погано, це погане, погане місце, воно таке ж саме, як і місто Харко в Іллінойсі. Сонні більше не бажає зустрічатися з Харко. Одного разу йому достатньо, то чому він їде вперед, замість того щоб розвернутись і втекти на сонячне та спокійне Шосе-35? Чому він витягує свій масивний пістолет із кишені. Усе просто. Він не може дозволити, щоб собака, який реве, як реактивний літак, змішав його братанів із землею, і не має значення, як сильно в нього болить голова.

Джон Генрі втикає костури, але Сонні набирає швидкості, мружачись, дивиться вперед та намагається збагнути, що відбувається. Хтось верещить, але він не може зрозуміти, хто. Крізь ревіння він чує, що падає мотоцикл на землю, його серце здригається. «Шнобель завжди повинен їхати попереду, — думає він, — а інакше ми наражаємося на неприємності». Лунає гучний постріл. Сонні буквально змушує себе протискуватись крізь липкі атоми в повітрі і через п’ять-шість секунд він бачить Шнобеля, якого придавив мотоцикл. За кілька футів далі від Шнобеля в поле зору потрапляє громіздка постать Дока, котрий, сидячи верхи на мотоциклі, націлює свій «9 мм» в якусь ціль на дорозі попереду нього. Док стріляє, із цівки пістолета виривається червоне полум’я.

Здається, він іще в житті не був таким схвильованим і ні на що не здатним. Сонні на ходу зістрибує з мотоцикла й підбігає до Дока, намагаючись роздивитися обстановку. Перше, що він бачить, це блиск мотоцикла Мишеняти, який упав приблизно у двадцяти футах угорі на дорозі наприкінці повороту. Тоді він бачить Мишеня, котрий, сидячи на землі, відкараскується від якоїсь тварюки, яку Сонні ніяк не може розгледіти й помічає лише очі й зуби. Після несвідомого потоку лайливих слів, що зриваються з його уст, Сонні спрямовує пістолет на цю істоту і стріляє, проходячи повз Дока.

Док просто стоїть, він не в змозі навіть поворухнутися. Химерна потвора прямує дорогою і змикає щелепи на нозі Мишеняти. Вона збирається відкусити шматок м’язів завбільшки з гамбургер, але Сонні влучає в потвору експансивною кулею свого «Магнума», — як для навчальної стрільби це надто зухвало, але за даних обставин досить доречно, дуже дякую. Усупереч усім імовірним варіантам і законам фізики неймовірна диво-куля Сонні не пробиває дірку розміром з футбольний м’яч у шкурі істоти. Чудесна куля штовхає тварину в бік і лише відвертає увагу від ноги Мишеняти. Істота навіть не відривається від неї. Мишеня виє від болю.

Собака повертається і дивиться на Сонні червоними очима завбільшки з бейсбольний м’яч. Він роззявляє пащу з гострими білими зубами і клацає ними. Драглистий слиз вилітає з його пащеки. Потвора опускає плечі і ступає вперед. Дивовижно, розмір і лють вищиру збільшується. Він попереджає Сонні: якщо той не втече, то буде наступною стравою в меню.

— Спробуй це, — каже Сонні і стріляє просто в пельку тварюці.

Голова потвори мала б розлетітись на маленькі шматочки, але постріл «Магнума» нічого не змінив.

«От дідько», — думає Сонні.

Очі дикої собакоподібної істоти горять, клиноподібна голова, здається, зібрала в повітрі всю темряву і олюднила її. Щойно чорна темрява відхиляється вбік, Сонні бачить товсту шию, що переходить у величезний торс і дужі передні лапи. Можливо, щось змінилося на краще, можливо, врешті-решт, потвору вдалося знешкодити. Сонні затискає лівою рукою зап’ясток правиці, націлюється в груди собакоподібної істоти і стріляє. Вибух, здається, заповнює вуха ватою, а в голові залізні костурі нагріваються, мов електрична спіраль, зрештою гострий біль зосереджується між скронями.

З грудей створіння витікає темна кров. Сонні Кантінейро тріумфує. Тепер можна оглянути більшу частину монстра: широка спина і щось схоже на задні лапи. Це собакоподібна істота невідомої породи, заввишки чотири з половиною фути, схожа на гігантського вовка. Коли потвора починає насуватися на нього, Сонні знову стріляє. Мов луна, звучить ще один постріл, куля осою з посиленим дзижчанням свистить біля його грудей.