Якщо ж у вас від кави з кофеїном та сигарет з нікотином ніколи серце не болить, долоні не пітніють, сон, як у міфічного немовляти (мені немовлята з солодким сном поки не траплялися), — пийте собі каву! Єдине застереження: якщо ви жінка в менопаузі й споживаєте недостатньо кальцію, то «не більше ніж вісім порцій на день».

Річ у тому, що ми по-­різному знешкоджуємо кофеїн ферментами печінки. Хто тут вирізняється швидкістю, тому кава погоди не робить, а тільки приносить користь, задоволення і витрати. До речі, ці ж люди й ліки швидко нейтралізують, але це поки не дуже враховують у визначенні дозування. Якщо вам від кави зле, значить, ви надто довго «гасите дію» кофеїну, тому він встигає «вставити». Ні, молоко не нейтралізує кофеїну — це роблять тільки цитохроми нашої печінки. Тому для вас — декофеїнізована або жодної.

О ті, кому лікарі з порога безпідставно забороняли каву, подякуйте мені!

На завершення теми про напої і вік хочу побажати дорогим читачам і читачкам, щоб, незалежно від наявності онуків, офіціанти й кохані підносили вам то воду, то каву, то cava, то червоне сухе, то багаті на цинк устриці. Think big.

Нещодавно компанія НВО оголосила про повернення серіалу «Секс і місто». Хто не знав чи забув, наприкінці 1990-х та на початку 2000-х це був дуже популярний фільм про чотирьох подруг, які живуть на Мангеттені, працюють в креативних індустріях, будують своє життя й інколи стосунки. У продовженні серіалу героїням буде 50–60 років, а акторкам іще більше, що страшенно обурило українську публіку. На думку високоморальних громадян, у такому віці треба давно думати про онуків і родину, а не про побачення. А ще актриси вже «старі й страшні». Щоб я така «страшна» була в 65!.. Дякую, панове з НВО, за те, що порушили важливу тему!

Менопауза — це коли місячних немає понад 12 місяців, бо в яєчниках закінчилися фолікули та припинилися овуляції чи яєчники хірургічно видалили. Потім настає постменопауза, але називають цей вік переважно все одно менопаузою.

Прикрість менопаузи полягає в тому, що вона довго підкрадається та ускладнює життя, а коли настає, то завжди недоречно — в наш час вона втратила свій первісний еволюційний зміст відмови від розмноження заради допомоги донькам. Знаєте, що спільного в білуги та людини? В обох видів самки мають менопаузу і доглядають за онуками. Є ще три види тварин, які мають менопаузу, і це все китоподібні [194]. Науковці вважають, що в людей з 50 тисяч років тому було приблизно так: життя великою кайдашевою родиною, купа дітей (не всі виживали, але все одно багатенько), і от наші праматері, які самі чомусь припиняли вагітніти десь тоді, коли в старших доньок з’являлися свої діти, суттєво допомагали нащадкам. Жінки, які народжували власних дитинчат і не дуже боронили онуків, могли залишитися і без малих дітей, і з меншою кількістю онуків. Еволюція або смерть, як казав діяч Іван Семесюк.

Природний добір нічого з нас не ліпить і не тисне зумисно — він діє інакше. Еволюційні перегони виграють ті, в кого більше дітей дожили до зрілості та народили онуків — їхні гени існують собі далі. От хочете натякнути дітям про онуків, то кажіть по-­модному: «Коли вже я переконаюся, що наші гени добре прилаштовані?». А діти вам: «Мамо, тату, тю! Оплатіть заморозку ембріонів онуків на майбутнє, в якому ми зможемо вашим генам створити найсприятливіше середовище!». Чи: «Мамо, самі наших ембріонів і народіть, як вам так кортить!»[63]. Тут-­то підвалини традиційних цінностей і захитаються.

І в часи зуму та лавандового лате, звісно, непогано, коли бабуся допомагає ростити дітей, але в 50–60–70 років, думаю, багатьом сучасним жінкам хочеться як не розмножуватися, то просто кохатися, зосереджуватися на собі, своїй роботі й жити власним життям. Одна моя приятелька — молода красива бабуся ледь за 50 — піклується про себе та свого собаку, а не онучку. Всі задоволені. До того ж домашні тварини — це той самий окситоцин у мозкові, що й від малючат. Еволюцію не підманеш. Хоча й народження дітей у щонайпізнішому віці нині стає поширенішим, доступнішим і обнадійливішим — у ХХІ столітті пізні діти переважно бажані й забезпечені, й тішаться бонусами батьківського та материнського багатого життєвого досвіду. А відсутність дітей вже не дорівнює «краху життя» — аби ви були щасливі [195].

Етнографи кажуть, що років 150 тому і раніше вважалося недоречним кохатися та, отже, народжувати ще дітей, коли вже самі «дід і баба». А онуки тоді були рано. «А тепер усе інакше, інакше, просто, просто, просто навпаки». (Хто знає, той зрозуміє — 2.) Наш виклик — комфортно увійти в менопаузу і при цьому не втратити добрий настрій, міцні кістки, волосся, здорові судини та, бажано, ще й секс. Або гармонійно почуватися з тим, що є, та якісно жити далі [196]. Як?

Стисла відповідь: поставити себе на перше місце у власному житті й діяти відповідно — не ігнорувати біль і дискомфорт, не панікувати через зміни в тілі, вбиваючись заради інших та роботи, знаходити час і силу піти до лікаря й подбати про себе. Я знаю історію про жінку під 50, яка кілька місяців жила з вагінальною кровотечею, внаслідок якої розвинулася загрозлива для життя анемія, бо востаннє була в гінеколога років 20 тому, та й не хотіла йти, сподіваючись, що «якось буде — багато інших справ». Не робіть так! Бо може вже не бути ніяк.

У романі Лариси Денисенко «Нова стара баба» (мрію про серіал за ним!) 50-річна донька головної героїні повертається додому після років закордонної дипломатичної служби й скаржиться матері, що між ніг свербить — мабуть, то яйця ростуть від такої роботи. А матір розуміє, що то менопауза, в самої таке було, і завважує, що донька покруглішала в талії. Більшість жінок починають відчувати наближення менопаузи після 40-ка, і прощаються з місячними та навіть зі здивуванням зауважують на обличчі прищі чи волосинки ще до 55 років. Добра новина — еволюціоністи чекають, що колись (дуже колись) менопауза наставатиме дедалі пізніше, разом зі збільшенням віку народження першої дитини.

Процес переходу триває років шість, і в цей час буває некомфортно: менструації стають нерегулярними, тривалість циклу та інтенсивність кровотечі змінюються, вага раптом більшає чи меншає, вагіна здається сухою, так що кохатися боляче, кидає в жар удень чи вночі, аж обличчя чи шия пітніють, настрій може стати вразливішим, а сон — гіршим. Тільки не кажіть, що у вас із 16 років так, бо життя бентежне.

Рідко, але буває, що менопауза настає ще до 40 років — через генетичні особливості, автоімунні хвороби, хіміо- чи радіотерапію раку, видалення яєчників або з геть незрозумілих причин. Існує й синдром передчасного виснаження яєчників, коли передчасно закінчуються запаси потенційних яйцеклітин. Приміряю це на себе — раптом менопауза буде в мене через три роки?.. Я налякаюся, звісно, засмучуся, думатиму, де й що зробила не так у способі життя, але #тижбіолог, тому не баритимуся з візитом до своєї лікарки-­гінеколога. І до психотерапевтки.

Психотерапевтка, мабуть, скаже: «Дашо, у вас активна частка власної дефектності. Ви самі з дитинства вважаєте, що всі довкола нормальні, а ви — гірша за інших, з вадами. От і шукаєте підтвердження власної схеми. А насправді час настання менопаузи не залежить від наших дій і не визначає нашу якість як людей. Це просто факт. Як дощить. Що ви робите, коли дощить?». — «Взуваю гумаки, беру велоокуляри, щоб не розмазалася туш, і дощовик». — «Ну от!» А улюблена гінеколог подивиться на мій внутрішній світ, пронизаний ультразвуком, і скаже: «Не переймайтеся! Буває й рання менопауза, але в нас на те є замісна гормональна терапія. Може, ще краще стане! А знаєте, буває й так, що яєчники можуть передумати — тоді дітки несподівано народжуються». Уже не так лячно [197].