• і скільки ВВП ми втрачаємо у зв’язку з передчасною смертністю працездатних людей через легеневе серце.

У мене є такі дані, що стосуються Європейського Союзу. Щороку ЄС втрачає понад 48 мільярдів євро через те, що люди стають непрацездатними у зв’язку з ХОЗЛ, змушені лікуватися чи навіть вмирають. Збитки Євросоюзу в розмірі понад сорок вісім мільярдів євро щороку — через те, що люди курять і дихають забрудненим повітрям [97]. Бюджет України у 2020-му становив близько тридцяти восьми мільярдів євро.

Наразі у мене все.

Мабуть, у кожного з нас є знайомі, готові розповісти багато сумних історій про ендоскопію і нескінченні та безрезультатні обстеження в гастроентерологів. Або ми самі є такими людьми — перебірливими в харчах, бо може розболітися живіт. Із великою ймовірністю в цьому разі маємо справу з синдромом подразненого кишківника (СПК) — функціональним розладом, коли наче жодних аномалій, але порушена частота скорочень кишківника і його чутливість до низки молекул.

У людини із СПК то спазм, то пронос, то закреп. Хороші новини: СПК не смертельний, його можна променеджити, щоб стало значно легше. Погані новини: є великий ризик, що призначатимуть купу непотрібних обстежень і лікуватимуть симптоми, а не людину. Хоча неналежна діагностика — це постійний ризик, і не лише в Україні. Для цього нам, пацієнтам, і варто подбати про власну обізнаність, але при цьому не практикувати самолікування. Обізнаність дуже важлива, оскільки лише третина людей із СПК звертається до лікаря та отримує допомогу, і те ці дані стосуються Канади. Щодо нас навіть невідомо. Поширеність СПК становить 13–20 %, і він частіше трапляється в жінок.

Для діагностики СПК застосовують так звані Римські критерії IV:

• Людина відчуває у животі принаймні один день на тиждень упродовж останніх трьох місяців біль, який супроводжується принаймні двома з наведених нижче явищ.

• Людина випорожнюється помітно рідше чи виразно час­тіше, ніж раніше (зауважте, що норми частоти не існує, хай що б вам казали любителі східної медицини).

• Консистенція калу сильно змінилася.

• Людина або довго мучиться на унітазі, або перелякано мчить у вбиральню, тому що закортіло. СПК із переважанням діареї більше властивий чоловікам, а із закрепами — жінкам. Бувають і змішані типи СПК, коли діарея чергується із закрепом.

• Мукорея (виділення слизу).

• Здуття живота.

Важливий момент. Хоч цю книгу читатимуть передусім люди «середнього і старшого нешкільного віку», не всі стани, про які тут йде мова, притаманні лише дорослим. Зокрема, СПК може бути і в дітей, особливо після інфекційної хвороби кишківника. Про СПК в дітей читайте за цим кодом.

Про СПК хибно кажуть, що це «психосоматика». У принципі, можна зрозуміти, звідки ростуть ноги цієї тези: очевидної органічної причини для болю немає, а людина при цьому скаржиться, має ознаки тривожного чи депресивного розладів, або і те, й те. Однак СПК — це не психосоматика.

По-­перше, «психосоматики» в сенсі матеріалізації думок про рак чи самонавіювання болю не існує. Є зв’язок емоційних контурів мозку та решти тіла через гормони й автономну нервову систему.

Головним зв’язковим між емоційним станом, зокрема стресом, страхом, тривогою і кишківником, є кортикотропін-­рилізинг-­фактор (КРФ) гіпоталамуса[32] — речовина, яка там виділяється і дає подальші розпорядження в тілі. КРФ діє не лише на гіпофіз, а й на інші відділи мозку та кишківник, а також бере участь у контролі скорочення прямої кишки, впливає на больовий поріг кишківника, запалення і роботу імунної системи в кишківнику. В геніальної покійної Емі Вайнгауз є пісня No good — про те, що героїня мимоволі зрадила нареченого, а він дізнався про це. Там є такі слова: «Мій шлунок впав, кишки скрутилися» (My stomack drops, and my guts churn). Оце воно — страх спричинив спазм [98, 99].

Люди із СПК часто є надто чутливими до бентеги — сигнал немов посилюється в рази, коли передається від гіпоталамуса далі. Уявіть, ви купили новий смартфон, і там поки не відкалібрована чутливість екрана — варто торкнутися, з’являються якісь зай­ві літери чи цифри. Потрібно зменшити чутливість екрана, щоб це припинилося. Так і в разі СПК. Людина сама не обирає «аж так сильно перейматися», тому «просто заспокоїтися, бо всі хвороби від нервів», не здатна. СПК — це не самонавіювання. Можна сказати, що СПК є неточним калібруванням осі стресу гіпоталамус–гіпофіз–наднирники і порушеним балансом симпатичної та парасимпатичної нервової систем. Наведу цитату зі статті в провідному науковому журналі Nature (авторитетнішого вже нема): «Соціальний стрес та спотворення способу життя, щоб до цього стресу призвичаїтися, часто відбуваються коштом синдрому подразненого кишківника» [100, 101].

По-­друге, психічний розлад робить людину більш чутливою до болю та дискомфорту, спричинених СПК. У людини, яка пережила сильний стрес чи тривалі негаразди, як-­от біль у животі й нескінченні обстеження, може змінитися чутливість нейронних контурів до хорошого і посилитися — до болю [102]. Тому дискомфорт від СПК привертає до себе значну увагу в людей, яким і без того тяжко. Наявність психічного розладу та СПК значно погіршує прогноз лікування обох, і ми повертаємося до важливої тези: замкнене коло взаємопов’язаності психічного і фізичного станів слід розривати, відтак лікувати «і голову, і хвіст» одночасно [103].

Не всі авторитети, зокрема Американський коледж гастроентерологів, однаково трактують значення стресу і психічного стану в патогенезі СПК, і це точно не вичерпна причина розвитку цієї хвороби. Важливу роль відіграють спадковість, перенесені кишкові інфекції (так званий постінфекційний синдром подразненого кишківника), зміни кишкової мікробіоти внаслідок порушення раціону або вживання антибіотиків чи харчових алергій і непереносимостей, деякі антидепресанти, а подекуди навіть менструальний біль[33] [104, 105].

Досі достеменно ніхто не знає, чому саме кишківник починає поводитися, як вуж на сковорідці, й розвивається СПК. Тому, на жаль, не можна сказати, що робити для запобігання СПК [106]. Важливо хоча б таке:

• вміти давати собі раду зі стресом та вчасно шукати психологічної допомоги (навіть якщо коледж має рацію щодо незалежності СПК від психічного стану),

• просити кваліфікованої поради гастроентеролога щодо раціону та лікування СПК,

• знати, як діагностують СПК, і не дати себе замучити й розорити непотрібними обстеженнями.

Тож як діагностують СПК? Авторитети дають щодо цього настанови різної деталізованості.

• Національний інститут вдосконалення медичних послуг (NICE) каже, що діагноз ставлять, щойно симптоми відповідають критеріям [107].

• Американський коледж гастроентерологів наполягає на вичерпному дослідженні різноманітних показників та на колоноскопії [108].

• Канадські гастроентерологи дійшли консенсусу в тому, що треба діяти по мінімуму, а головне — виключити ймовірність раку [109].

Можливо, це тому, що в Британії і Канаді за медичні послуги сплачують з бюджету системи охорони здоров’я, а в США відповідні витрати обтяжують кишені громадян, бо далеко не кожна страхова програма покриє всі ці дослідження. Однак зараз не про це.

Діагноз СПК в більшості випадківставлять шляхом вик­лючення інших діагнозів, на основі симптоматики та з увагою до тривожних сигналів інших захворювань — але без ковтання зонда й колоноскопії.