Хто повинен робити?

• Безсимптомні курці 50–74 років, які мають стаж куріння 30 пачкороків[43]

• Ті, хто покинув куріння менше ніж 15 років тому

Як часто?

• Раз на рік

Рак простати

Що робити?

• Аналіз крові на раковий антиген простати (не рекомендується для рутинної діагностики)

Хто повинен робити?

• Чоловіки, старші за 50 років

Як часто?

• Цей скринінг не є обов’язковим та надто корисним. Рак простати розвивається дуже повільно, а ось його терапія чи навіть біопсія можуть погіршити якість життя

Меланома

Що робити?

• Самообстеження та дерматоскопія в дерматолога-онколога

Хто повинен робити?

• Усі

Як часто?

• Щойно з’являться червоні прапорці: асиметрія родимки, зміна її кольору, опуклість, нерівні краї

Суто теоретично: чи могли б сьогодні врятувати Леді Вайолет з «Абатства Даунтон»? Наскільки успішною є сучасна терапія раку? Все відносно. З одного боку, вона дедалі більше вдосконалюється і допомагає людям жити довше та якісніше. Ефективність лікування раку оцінюють за тим, скільки людей прожили принаймні ще п’ять років після нього. З 1971 року в Британії цей показник для раку молочної залози зріс з 53 % до 87 %, раку прямої кишки — з 24 % до 59 %, а ось у випадку раку легень поступ значно менший — з 5 % він збільшився лише до 10 %.

Мабуть, це неприємне відкриття, бо з медіа в нас складає­ться враження, що лікування раку завершується або поразкою, або перемогою. Насправді ж у більшості випадків укладається перемир’я. Та воно варте боротьби, і може зрештою стати нашою перемогою[44].

Мій семирічний син регулярно знаходить якусь зраду і до неї чіпляється. Какао надто гаряче. Сонце надто яскраве. «Страшне!» — як кажуть на Телебаченні Торонто. Мене це подекуди виводить із себе, а подекуди лякає, бо є така штука, як схильність до негативної афектації, тобто прикрих переживань на рівному місці. Людям з такою рисою загрожує депресивний розлад, оскільки вони викривлено сприймають дійсність і йдуть шляхом страждань. Ні, я не знецінюю страждання і незадоволеність, часто вони бувають виправданими. Схильність до негативної афектації — це коли людина є антиподом Поліанни, героїні Елеонор Портер, і «грає в нещастя».

Дуже прикро жити довго, але при цьому не тішитися життям і злитися на всіх довкола — справедливо чи ні. Натомість люди, здатні відчувати радше хороші, ніж погані емоції та не дуже переймаються дрібницями, живуть довше і якісніше за тих, хто часто засмучується і постійно зосереджує­ться на прикрощах. Це можна спростити до чорного жарту: «Його життя було нещасливе, зате коротке». Нині я мала нагоду тісно поспілкуватися з іншим хлопчиком, добре вихованим і з репутацією милої дитини. Так от, він реагує на все так само, як мій син. Тож тепер сподіваюся, що пхинькання і наполягання на своєму є таким еволюційним мемом, що сприяв виживанню дитинчат. Може, й не буде в мого хлопця депресивного розладу.

Та поговорімо про психічний добробут. Люди, які радо спілкуються з родичами, сусідами, колегами, друзями, продавцями на ринку та офіціантами, активні члени суспільства, які зважають на те, що відбувається, і мають власну думку, волонтери у вільний час, які не вигорають при цьому, також живуть довше та якісніше за відлюдьків. І навпаки: психічні розлади на кшталт депресивного чи тривожного, як і невротичність[45], часто є наслідком або однією з причин хронічних захворювань, а водночас — провісниками чи обставинами, що обтяжують нейродегенеративні хвороби. Де причина, а де наслідок — важко сказати. Все взаємопов’язано: здорові люди, в яких менше гризот, мають ресурси спілкуватися й волонтерити [ 130, 131, 132].

Ймовірно, ми не винуваті у власній похмурості й невротичності — ці риси значною мірою залежать від нашого оточення, тих моделей поведінки і навіть виразів обличчя, що ми їх змалечку спостерігали. Однак варто усвідомлювати, що вірогідність нашого потрапляння в стресові ситуації залежить не лише від ступеня ворожості та безглуздості світу довкола. Згідно з теорією породження стресу й приказкою, люди, які вважають себе молотками, всюди натрапляють на гвіздки. Інакше кажучи, буває й так, що прикрощі в житті виникають на рівному місці, бо справа в нас [133].

В Україні є надто сприятливі обставини для розвитку психічних розладів та практично немає поширених і доступних інструментів для запобігання й лікування розладів. Це звучить трагічно, але так воно і є. Інколи, коли ми хочемо, щоб людина опанувала себе й привела життя до ладу, кажемо: «Зберися, не пий, шануйся». Або даємо гроші на нагальні потреби. Часом навіть створюємо можливості для облаштування нового життя, але далеко не завжди це допомагає. Наче зліпили глиняного Адама, та не вдихнули в нього життя — руки-­ноги є, але чомусь не ходить! Вдихнути життя (образно) — це допомогти мозкові впоратися і виборсатися з ями психічного розладу. Усім нам потрібні не лише гроші та можливості, а й сили, щоб рушити далі. Є вислів «від серця до серця». Мені здається, варто ще запровадити й інший — «від мозку до мозку».

Люди з психічними розладами можуть відводити дітей в садочок, усміхатися на фотографіях і бути донорами крові, тобто поводитися як всі, але при цьому помирати всередині від тривоги чи нездатності відчувати радість. «Настоящих буйных мало»[46]. Можливо, та вічна втома і небажання будь-­кого бачити, що супроводжують когось із вас останні роки, це не «лінь» і не «зіпсований характер», а депресія, яка поволі руйнує не тільки стосунки та роботу, а й здоров’я. І ось в Україні такі люди — а їх багато — не знають про свій стан і ризики, а якщо й дізнаються, то не мають можливостей для лікування. У більшості ситуацій тут потрібна комбінація психотерапії та медикаментів, а не ув’язнення в психоневрологічному диспансері. Тож не треба лякатися скерування до психіатра. Якщо сімейний лікар звернув увагу на ваш стан — це хороший лікар.

Організації з громадського здоров’я можуть скільки завгодно закликати людей не пити алкоголь і споживати п’ять порцій овочів і фруктів на день, ще й борщ не солити, але допоки психічні розлади не стануть видимими для лікарів, пацієнтів і бюджету нашої системи охорони здоров’я — діла не буде. Тобто зміни відбуватимуться, але точкові, а не системні. Щоб українці менше хворіли й жили довше та якісніше, слід спрямувати зусилля на лікування психічного здоров’я, а не лише погрожувати пальчиком із соціальної реклами тим, хто від здорового способу життя, як Земля від астероїда Ultima Thule.