З одного боку, хотілося б переконати вас у тому, що старший вік не конче означає хвороби чи втрату функціональності. Можна старшати без значних змін. Це потребує вдалих генів від таких само вічномолодих батьків і постійних зусиль. Але буває різне: не завжди в нас була змога контролювати здоров’я, не все залежить від нас, а ще можна бути струнким, як кипарис, та енергійним, як кошеня, але вже погано чути. Так стається в житті близько третини людей, старших за 65 років, і в половини тих, кому понад 75, незалежно від способу життя, який вони вели. Нарешті ЗСЖ ні до чого!..

Погіршення слуху, зумовлене віком, має назву пресбіакузіс, але це важке слово (грецький корінь прес — той самий, що й у слові пресбіопія), що означає вікове погіршення зору. Presbys — «старий», acousis — «слух».

Погіршення слуху веде до дуже неприємних наслідків.

• Стає важко спілкуватися з близькими, а регулярні контакти потрібні не просто для розваги, а для запобігання деменції. Навіть буває таке, що людину вважають не сповна розуму, бо робить дивні речі й відповідає хибно або мовчить цілими днями, а насправді річ у погіршенні слуху, тож «деменція» минає разом із відновленням здатності чути.

• Призводить до зміни роботи мозку і наближає деменцію (якщо не поставити слуховий апарат), адже коли нейрони мозку не опрацьовують звукові сигнали, вони швидше гинуть. Помірне погіршення слуху подвоює імовірність деменції, середнє — потроює, а майже повна втрата слуху збільшує ризик у п’ять разів.

• Якщо не чути як слід, важко комунікувати з лікарями з усіма довготривалими наслідками для здоров’я.

• Зростає ризик потрапити в аварію.

• Втрачається канал зв’язку зі світом, що не потребує зору: аудіокнижки, радіоспектаклі, музика. Це все шкодить настрою та мозку [169].

Наче очевидні речі, але буває досить складно вмовити людину піти до отоларинголога і поставити слуховий апарат. Знаю одного голову спецради з генетики, який на захистах дисертацій десятиліттями нічого не чув і не розумів, але нізащо не погоджувався на слуховий апарат, бо «тоді всі побачать, що він старий». Тижбіолог, як то кажуть.

Що робити, аби чути все життя, окрім як поставити слуховий апарат? Читайте далі, це не нудна тема, і попереду в нас шок-­контент.

По-­перше, пам’ятати про охорону праці: косити газони, свердлити бетон тощо треба в засобах захисту — це такі навушники-­глушники. На концертах цей трюк не пройде, тому просто тримайтеся трохи далі від динаміків. Як у тому анекдоті: «Синку, ти скоро оглухнеш на тих рейвах! — Дякую, мамо, я вже поїв».

По-­друге, як ви і знали, вуха мають бути чистими. В людей середнього віку вуха самоочищуються під час роботи щелеп, і взагалі вушна сірка є корисною — вона зсередини очищує вуха, забираючи звідти мертві клітини й бруд. Та що ми старші, то густіша сірка і менші її шанси мирно вийти назовні, висохнути і злущитися. Виникають сірчані пробки, які можуть погіршувати слух, викликати дзвін у вухах і навіть рефлекторний кашель. Пробки треба видаляти.

По-­третє, не колупайтеся у вусі. Ось він, обіцяний шок! Не те що нігтями, олівцями, а навіть тими спеціальними ватними паличками, які потім засмічують довкілля, не колупайтеся. І річ тут не лише у довкіллі, а в тому, що паличкою можна проді­рявити барабанну перетинку чи запхати сірку ще глибше. Після цього в колонках чи телевізорі зазвичай пропадає звук (чорний жарт). Самій прикро це писати, бо люблю пізнавати глибини свого тіла, але в дитинстві й середньому віці ми маємо мити тільки вушні раковини, а до вух не лазити. Щоб не було пробок, вуха прогрівають або закрапують ліками, тоді вушний секрет стає м’якшим і виходить. Інколи для цього навіть потрібен лікар. Слухові апарати збільшують утворення сірки у вусі, через що самі й псуються [170].

По-­четверте, з віком зростає ймовірність дзвону у вухах, і цей симптом не варто пропускати повз вуха. Назва цього явища — тинітус, і він буває суб’єктивний, бо чуєте його лише ви, в одному вусі чи в обох, як та фрекен Бок з «Карлсона», а буває об’єктивний, коли його чує також і лікар. Тинітус є проблемою і приводом мерщій піти до лікаря, якщо він виник після інфекційної хвороби, з’явився раптово, а не поступово, при цьому зник слух чи погіршилася координація. Причина появи тинітуса може бути цілком нейтральною, а може — досить загрозливою, тому краще дізнатися, симптомом чого він є. Цей симптом викликає також низка ліків, але про це написано в інструкції до них.

Урешті, в середньому вусі можуть оселитися бактерії та викликати отит. Це трапляється і з дітьми, і з людьми середнього й старшого віку. Завдяки клінічним дослідженням вакцин від пневмококової інфекції відомо, що ті добре запобігають отитам — принаймні в дітей, бо саме дітей нині планово та масово вакцинують від пневмококів (не в нас). Ці щеплення в Україні не входять до гарантованого Національною Службою Здоров’я України (НСЗУ) пакету медичних послуг, але їх можна і варто зробити власним коштом, особливо маленьким дітям і тим, кому за 65. Бо пневмококи, як і решта бактерій, набувають множинної стійкості до антибіотиків, а тому нема чим гайморити, отити чи пневмонії лікувати. Краще їм запобігти, тим паче що лікування вийде дорожче за вакцинацію.

А що робити, якщо людина, яка погано чує, — це не ви, а хтось інший? Тоді не нервуйтеся, не кричіть, не припиняйте спілкування, а робіть так:

• дивіться в обличчя, коли говорите, використовуйте жестикуляцію, але ж не кривляйтеся, будь ласка,

• стійте поруч, відійдіть трохи далі від джерел шуму,

• якщо вас декілька, залучайте до розмови людину, яка недочуває,

• говоріть неквапно, але не розтягуйте слова зумисне. Перефразовуйте, якщо бачите, що вас не зрозуміли [170].

У дитинстві у нас вдома стояли портрети композиторів Бетховена (ще одне мовознавче відкриття) та Прокоф’єва. Бетховен вражав мене суворістю й сумом, і мама сказала, що все тому, що він ще в молодості почав втрачати слух, погано розумів мову, став відлюдькуватим, і зрештою оглух, але все одно писав музику, скільки міг. Він передчував, що так станеться. Його втрата слуху почалася з тинітуса, а за кілька років відбулося стрімке погіршення. Нині відомо, що в нього було пошкоджене внутрішнє вухо, а причиною загибелі слухового нерва міг бути свинець — наслідок індустріальної революції, присутній у річковій рибі та в дешевому вині. І те, й те композитор полюбляв. Не знаю, чи врятував би слуховий апарат, чи зробив би веселішим, чи допоміг би у творчості. Людвіг ван Бетховен міг писати музику, відчуваючи мозком, як вона звучатиме і не знаючи обмежень іншою музикою його сучасників. З дитинства мені було шкода Бетховена, і я боялася оглухнути. Уже не боюся.

У магазинах одного косметичного бренду діє стандартна операційна процедура — пропонувати всім клієнткам, які роздивляються вітрину, крем для 25-річних, навіть коли в них у ногах плутається дитина зі шкільним наплічником, а в очах світиться багатий життєвий досвід. Моє серце щоразу тане, і я купую не крем, а чергову червону помаду, хоч і не полишаю мрії про красиве старшання.

Старшання та старість у широкому розумінні в багатьох асоціюється саме зі зморшками, потовщеними нігтями та сивим ріденьким волоссям або його відсутністю. Відповідно, щоб виг­лядати молодими, люди прагнуть зафарбувати сивину і якось розгладити зморшки. Деякі, в кого є гроші й сильне бажання, все життя виглядають на 25 — погляньте-­но на актрису Ніколь Кідман у серіалі «Знищення» (The Undoing). Інші, хоча теж при грошах і бажанні, обирають варіант «красиво старшати», як-­от італійська актриса Софія Лорен чи бізнес-­леді й модель Мей Маск. По них видно, що їм далеко не 25, і навіть не 50, але при цьому вони мають дуже гарний вигляд з усіма зморшками та сивиною. Актриса і співачка Дженіфер Лопес у свої 50 з гаком виглядає так само, як і на епічному відкритті жіночого чемпіонату світу з футболу в 1999 році. Може, навіть ще краще, судячи з її виступу на Superbowl у 2020. Шкіру на обличчі легко розгладити, а ось змусити м’язи підтягнутися на пілоні можна тільки самотужки. Джей Ло — моя героїня.