Чутливість тканин до інсуліну — це практично головна точка впливу на діабет. «То як її відновити, спинити предіабет і вир­ватися з метаболічного синдрому?!» — запитаєте ви. Відповідаю, хоча з переліку нижче вам сподобається, либонь, тільки про шоколад та перець чилі.

• Фізичні навантаження. Як кажуть англійською, silver bullet («срібна куля») — тобто те, що точно подіє. В нас кажуть самий цимес. Саме регулярні фізичні навантаження допомагають м’язам відновити чутливість до інсуліну. Завдяки цьому організм вчиться знову контролювати рівень глюкози і перестає «ганяти кров’ю туди-­сюди» жирні кислоти, бо вже не треба «спалювати» жири — можна використовувати спожиті вуглеводи. Не бійтеся, жири під час фізичних навантажень також використовують. У результаті наш метаболізм після інсулінорезистентності та непереносимості глюкози поволі повертається до «заводських налаштувань». Навіть у людей, які мають спадкову схильність до розвитку діабету [79].

• Менше продуктів тваринного походження, більше рослинної їжі. Наша мета — годувати кишкову мікробіоту клітковиною. Найбільше її є в зелені, горіхах, фруктах і овочах, бобових та крупах (крім білого шліфованого рису). Щоденне щедре споживання клітковини поліпшує чутливість до інсуліну, зменшує масу тіла та рівень запалення, а також певною мірою виправляє дисліпідемію і знижує рівень глюкози, свідчить мета-аналіз досліджень впливу клітковини на перебіг діабету. Щедре — означає еквівалент 25–38 грамів на добу, залежно від маси людини. Це дуже важлива теза. Ліки я радити не можу, зате наголошую, просто волаю, що багата на рослинні волокна їжа допомагає зменшити симптоматику діабету. Якщо ви здорові та щодня їсте багато рослинної їжі, то лише цим ви на 20–30 % зменшуєте ризик розвитку діабету [80].

• Менше смаженого. Я сама шокована, що стандартна порада, яку видасть навіть найбайдужіший до пацієнта український лікар, таки дієва. Але не лише так, як ми собі уявляємо: мовляв, жирне — це біль у печінці й збільшення маси тіла. Смажена та інша сильно перероблена їжа погіршує чутливість до інсуліну і баланс ліпопротеїнів крові кількома неочевидними шляхами: через дію продуктів глікації на клітини та через вплив на мікробіоту кишківника. Якщо з мікробіотою, сподіваюся, все більш-­менш ясно, то що таке ці продукти глікації? Це молекули, на які причепилися цукри. Пригадуєте, в людей з діабетом колаген піддається глікації і тим самим псується? Цукри можуть сідати не лише на колаген, а й на все, що трапиться на їхньому шляху. І роблять це в процесі термічної обробки їжі. Зокрема, рум’яна, запашна скоринка на смаженій шинці чи картоплі — це і є кінцевий продукт глікації. У нашому тілі є і власні продукти глікації, і ті, що прийшли з їжею. І вони буквально молекулярним обманом повідомляють клітинам, що немає чого сприймати сигнали від інсуліну. Наше завдання — подбати, щоб продуктів глікації було менше. Нанівець їхню кількість не звести. Частіше обирайте тушкування, приготування на парі та супи замість смаженого [81].

• «Чарівні продукти». Насправді таких нема. Чарівний може бути хіба пендель. Та наразі є клінічні дані, що капсаїцин червоного гострого перцю, поліфеноли какао, кориця, антоціани фіолетових ягід, як-­от смородини чи лохини, впливають на експресію генів, залучених до розуміння клітиною інсулінового сигналу. Якщо стабільно вживати ці продукти (чи їхні екстракти — заради точності дозування), чутливість до інсуліну дещо поліпшується. Уявіть лише, смородина впливає на те, як працюють наші гени!.. Я ще раз наголошу: їжа не замінить критично хворій людині ліки проти діа­бету чи високого тиску, проте ми все одно щодня щось їмо, тож нумо їсти корисне [82, 83, 84].

• Споживання невеликих доз алкоголю натщесерце. Знаю, в нашій комунікаційній парадигмі, так би мовити, слід казати, що не існує безпечної дози алкоголю. І це правда. Та я ж знаю своїх читачів!.. Знайдуться такі, що скажуть: «Оно французи бордо своє цідять, і нічого!». Ще й у фейсбуці напишуть. Тож граю наввипередки. Малі дози алкоголю, зокрема вина, сприяють збереженню чутливості клітин до інсуліну в здорових людей. Періоди запоїв же, навпаки, викликають стійкість до інсуліну. Напишіть про це пост [85].

• Медикаментозна терапія та операція зі зменшення об’єму шлунку. Тут я не деталізуватиму, щоб у читачів і читачок не було спокуси вдатися до самолікування. По ліки — до лікаря.

Після такої розповіді вам, мабуть, нескоро захочеться солодкого. І навряд чи ви досі вважаєте мене порохоботкою, якщо так на цукор наїхала.

У дитинстві я вважала, що задишка є такою самою ознакою дорослих, як і кашель — атрибут зими. Тепер я розумію, що в усіх моїх родичів було хронічне обструктивне захворювання легень, або ж ХОЗЛ. У нашій родині проблеми з легенями виникали і через генетику, і через активне та пасивне куріння, і через дихання забрудненим запорізьким повітрям. Гени пальцем не розчавиш. У мене були зими, сповнені кашлю, і вже дійшло до кількамісячного загострення ХОЗЛ, хоч мені ще немає сорока років і я ніколи в житті не курила. І тепер я розумію, чому жодні тренування не допомагають мені навчитися бігти під гору та не випльовувати при цьому легені разом із серцем. Принаймні нині я знаю свої обмеження і діагноз, тримаюся осторонь цигаркового диму і кальянів, вакцинувалася від пневмо­кокової інфекції й грипу, і тому сподіваюся, що моє ХОЗЛ не прогресуватиме далі першої стадії.

Що ж таке хронічне обструктивне захворювання легень? Обструкція — це перешкода. Тобто йдеться про хворобу, під час якої легені поступово і безповоротно втрачають функціональний об’єм. Причиною цього може бути хронічний бронхіт або емфізема легень. У випадку хронічного бронхіту відбувається запалення і руйнація ворсинок бронхів і бронхіол. У випадку емфіземи пошкоджуються альвеоли легень. В обох випадках у легенях утворюється слиз, бронхи стискаються, регулярно стається зупинка дихання, і цей стан прогресує. Інколи ХОЗЛ плутають з астмою, адже для неї також характерні складнощі із вдихом, стискання бронхів і напади задухи.

Супутніми станами ХОЗЛ в кожному четвертому, а то й у кожному другому випадку є високий тиск, хвороби серця та пневмонія. Вони ж є первинною причиною смерті, через що ХОЗЛ уникає визнання.

Смертність від хронічного обструктивного захворювання легень та «зіпсовані ХОЗЛ роки» (DALY) не фігурують серед головних ворогів українців. Наразі ХОЗЛ діагностовано лише в 1,5 мільйона українців, що становить 4 % усього населення. Дійсно, якщо проаналізувати історії хвороби, то ХОЗЛ в Україні — справді відносна рідкість. Є підстави вважати, що насправді все значно гірше, просто далеко не всі сімейні лікарі розпізнають клінічну картину цієї хвороби та знають, як треба ставити діагноз. Або розпізнають та ігнорують, бо що ж тут неясного?.. Але якщо взяти вибірку людей і провести прицільну діагностику, то частота ХОЗЛ в Україні та кількох інших постсовєцьких країнах виявиться вдесятеро вищою. Як у тому анекдоті, що здорових людей немає, є недостатньо обстежені [86].

У США, тобто «а от в Америці!..», про свій діагноз знає лише чи аж (кому як) половина людей із ХОЗЛ. Причина цього, ймовірно, не в поганій діагностиці, а в недоступності низки медичних послуг для багатьох людей, навіть зі страховкою[28].

Найпоширенішими причинами розвитку ХОЗЛ є активне й пасивне куріння, а також дихання забрудненим повітрям і часте користування відкритим вогнем. В Україні це захворювання зумовлене насамперед курінням — 58 % випадків проти 42 % у Європі. У багатьох медичних настановах про ХОЗЛ пишуть як про хворобу людей старшого віку, але ж ми вміємо виконувати п’ятирічку за три роки, тому українці, які дихають забрудненим повітрям і ще й курять, ризикують зіткнутися з ХОЗЛ до сорока років. Як казала одна знайома запорізька лікарка: «Ну што ж тут нє ясно? В Запорожьє тут у всєх ХОЗЛ» [87].