Задля справедливості скажу, що в Україні з 2018 року таки діє програма зі збільшення обізнаності лікарів первинної ланки про психічне здоров’я — Mental Health Gap Action Plan (mhGAP) від ВООЗ. Це частина стратегії, спрямованої на полегшення тягаря хронічних хвороб в Україні. Колись буде перемога [134].

Що нам лишається робити? Усвідомити проблему. Люди часто обурюються, коли чують ці слова, але я не збагну, як можна щось змінити, якщо проблему не визнавати. Не пропонуватиму вам «зменшити кількість стресу» чи «почати тішитися життям». Це нереалістичні, навіть токсичні поради. А ось реалістичні. Фактично це одна й та сама порада: прагніть бути окей психічно і шукайте фахової допомоги — проте вона уквіт­чана аргументацією.

• Звертайте увагу на зміни своєї працездатності та вміння давати раду емоціям.

• Не змушуйте себе сміятися крізь сльози чи робити обличчя цеглиною.

• Якщо ви не окей, то зверніться до психотерапевта чи бодай до сімейного лікаря. Навчіться казати собі «стоп», а іншим — «ні». Не беріть на себе надто багато.

Так ви не гаятимете час і не запускатимете психічний розлад. Це незвично для нас, однак ефективніше і дешевше, ніж страждати й потім хворіти.

• Зверніться до психотерапевта, якщо пережили втрату, травму, хворобу.

• Пам’ятайте, що важкий стан після травматичної події очікуваний, проте це не вирок на решту життя. Його можливо пережити, даючи собі час перегорювати, але при цьому дивитися вперед, не зациклюватися на своїй втраті.

Психотерапія допоможе інтегрувати травматичний досвід, тобто зробити його минулим, а не перебувати в ньому постійно.

• Якщо у вас чи у вашої близької людини важка хвороба або пережитий інсульт / інфаркт / складний перелом, або в дитини важка хвороба / травма / особливість розвитку (як-­от порушення аутичного спектра чи гіпер­активний розлад із дефіцитом уважності), зверніться до психіатра та / або психотерапевта.

Хвороба, своя чи когось із рідних, або навіть особливість поведінки дитини — це великий стрес. Дуже часто він призводить до психічних розладів. Щоб цей стрес пережити, дати собі раду, допомогти близькій людині й не зіпсувати здоров’я собі, треба знати, що робити. У цьому допоможе фахівець.

• Вчіться говорити про свої емоції, страхи, бажання і небажання. Без агресії, образи, але й не соромлячись. «Я не люблю, коли на мене кричать». «Я не хочу це обговорювати». «Такий вчинок мене обурив, і зараз я відчуваю образу та гнів».

• Не мовчіть і не пускайтеся манівцями пасивної агресії («А можна було б здогадатися, що мені зле!», «Ну звісно, ти знову в телефоні!..»).

Це зменшить тривалість конфліктів, а може, навіть запобігатиме їхньому розвитку в майбутньому, адже ви зробите свої кордони очевидними. Це також не дозволить непорозумінням ставати хронічними, а вам «варитися у власному соку», тобто допоможе уникнути румінації неприємних думок.

• Розв’язуйте проблеми конструктивно, а не завдяки алкоголю чи іншим способам забуття.

• Конструктивно, себто відновлюючи сили, щоб мати змогу думати та діяти, а також знайти те, що можна змінити, й спробувати це зробити. Наприклад, якщо у вашому місті погано з роботою, то варто думати про переїзд чи зміну фаху. Так, для цього потрібні сили. Але алкоголь і нарікання їх точно не дадуть.

Ви не матимете залежності й інших розладів, що від неї походять: тривожності, безсоння, браку вітамінів групи В, «туману в голові» й алкогольного психозу.

Натомість отримаєте шанс поліпшити свою життєву ситуацію.

• Дотримуйтеся здорового способу життя: спіть не менше ніж сім з половиною годин, їжте переважно продукти рослинного походження, обмежте солодке, не куріть і будьте завжди фізично активними.

Це не панацея, проте значною мірою знижує ризик розвитку психічних розладів і допомагає їх долати. Спосіб життя, протилежний здоровому, обрубує молекулярні механізми, що підтримують мозок активним, спокійним, зосередженим і здатним до відновлення. Всі медичні настанови починаються саме з цього.

Я народилася в 1984 році, тому добре пам’ятаю манси про «дєдушку Лєніна», хоча кривавому тирану Володимиру Ульянову (Лєніну) було тільки 54, коли він помер. Звісно, що мем про дєдушку існував з метою пропаганди, але все ж 54 — це надто рано, аби скидатися на світлинах на живий труп із божевільним поглядом.

Восени 2020 року президентом США обрали 77-річного Джо Байдена, який далеко не молодик, та тримається бадьоро. Він потужно гнув свою лінію на дебатах із конкурентом Дональдом Трампом. А Трамп у свої 74 роки, хоч і не є взірцем ґречності, на дєдушку чи живу мумію зовсім не тягне. Обидва кандидати на пост президента США проходили незалежний медичний огляд, який підтвердив, що з великою імовірністю і той, і той дожили б до кінця каденції в доброму здоров’ї та ясному розумі. У Джо Байдена та Дональда Трампа немає деменції, тобто вікового занепаду роботи мозку. А от в Ульянова вона була, причому, цілком достовірно, до неї призвело поєднання нейросифілісу і порушення мозкового кровообігу. Шкода лишень, що деменція не вбила його на десять років раніше [135].

Тож нині мова йтиме про деменцію, її різновиди та, найголовніше, — чи можна щось із цим вдіяти. Всесвітня організація охорони здоров’я визначає деменцію як загальний термін для кількох хвороб, що зачіпають пам’ять й інші когнітивні здібності, а також поведінку, стаючи на заваді виконання буденних справ. Вік є головним фактором ризику появи деменції, однак деменція не є неодмінним атрибутом старшого віку.

Пригадуєте показник DALYs (disability adjusted life years)? Тобто роки життя, проведені у хворобі? У світовому масштабі деменція зумовлює понад 11 % від усіх років у сильному нездужанні. Показник інсультів — 9,5 %, а раку — 2,4 %. Ми не знаємо достеменно, яка поширеність деменції в Україні, бо в нас традиційно причиною смерті записують серцево-­судинні хвороби і далеко не завжди звертають увагу на психічний стан пацієнта.

З віком практично в усіх людей, і навіть у домашніх тварин, які живуть значно довше, ніж у дикій природі, погіршується робота мозку. Людям стає важче мислити логічно, складно згадувати, обчислювати, добирати слова, тримати в «оперативній пам’яті» інформацію. Коти й собаки можуть забувати, як правильно ходити в туалет, починають видавати багато звуків, немов говорять самі до себе, втрачають апетит чи нав­паки — постійно просять їсти, бо забули, що вже це зробили.

Помірне когнітивне погіршення означає, що в здатності міркувати людина дещо відстає від однолітків того самого рівня освіти, проте це не заважає робити побутові справи. Зниження рівня розумових здібностей може перерости в деменцію. Так стається упродовж двох років у 11–33 % випадків. Подальший прогноз залежить від типу деменції. Та зверніть увагу: в більшості випадків розумові здібності далі не погіршуються і до деменції не доходить [195]. Мене щоразу це тішить, коли забуваю потрібне ім’я в прямому радіоетері.

Погіршення розумових здібностей може розпочатися через те, що нейрони гинуть і гірше спілкуються між собою, тобто через дегенерацію нейронів та втрату нейропластичності, а може — через травму, брак кисню (ішемію), депресію чи зловживання алкоголем. Нам важливо знати можливі причини, бо деяким з них можна завадити. А деяким — ні [136]. Протидія деменції всіх типів зводиться до спільної формули: