Ведіть здоровий спосіб життя — це не дає нейронам псуватися і допомагає їм виживати.

Може, ви засмучені, мовляв: «Знову цей здоровий спосіб життя і речі, на які не вплинути! Ні, щоб сказати: „Британські вчені довели, що музика Моцарта і просеко рятують від деменції“». Розумію бажання це почути, але брехати в книзі не стану. А про просеко, до речі, ми ще поговоримо. Не кидайте читання.

Отже, вчасна діагностика і визнання пацієнтами та їхніми близькими діагнозу «деменція» дозволять підстелити соломи:

• подбати про безпеку близької людини, щоб не загубилася, не травмувалася або не спричинила аварії,

• вчасно оформити заповіт, поки людина є дієздатною,

• надати паліативну допомогу і забезпечити гідні умови останніх років життя,

• не витрачати час і гроші на лікування, що не має ефективності, «але треба ж бодай щось робити»,

• за можливості зробити прогрес деменції не таким травматичним для навколишніх.

Якщо не звертати уваги на те, що стан близької людини дедалі гіршає, чи міняти лікарів у сподіванні, що хтось дасть надію і пропише диво-­пігулки, чи побиватися, соромитися, докоряти собі, що близька людина перестала бути схожою на себе, можна опинитися в пастці справжньої депресії або в боргах і без роботи, бо довелося все покласти на вівтар марного порятунку родича. Чи навпаки — занапастити останні роки людини з деменцією докорами, психологічним і фізичним насильством, не надаючи необхідного піклування. Мабуть, вам доводилося спостерігати обидва варіанти. Нам властиво завчасу остерігатися можливої зради та водночас ігнорувати явні небезпеки. Краще робити навпаки [137].

Важливо розуміти, що люди в старшому, геть старшому віці — англійською їх називають seniors — не з власного вибору капризують, забувають, плутають імена чи плачуть без причини. Хоча дехто справді все життя мучить себе та інших власним ненаситним егоцентризмом. У середньому віці ми усвідомлюємо ризик того, що колись будемо іншими, але коли це стається, то вже ні. І заклики близьких заспокоїтися, згадати, зібратися тощо не діють, доводячи тих близьких то до відчаю, то до сказу. В медичних настановах щодо вікових змін у роботі мозку є три головні повідомлення.

1. Зважайте на тривожні сигнали в поведінці близької людини і вчасно звертайтеся до сімейного лікаря, геріатра, психіатра і невролога.

2. Збагніть, що людина з деменцією так поводиться не зумисне.

3. У старшому віці дійсно є значні ризики зміни особистості й роботи мозку, але це не є нормою старшання.

Тривожні сигнали в поведінці — це коли зненацька чи непомітно сталися зміни, й вони на гірше. Наведу приклади висловів, що описують такий сюжет.

• «Бабусю не впізнати, а коли ж вона так змінилася?»

• «Тітка стала геть нестерпною».

• «Заспокойтеся, тут немає нікого, крім нас».

• «Ляжте полежте нарешті, що ви ходите як заведена».

• «І буркоче, і буркоче собі щось під носа постійно».

• «Каже, Господь до себе кличе. Голоси якісь чуються».

• «Їсти перестала, в туалет не ходить. Може, так і треба в її віці».

У нас є всі шанси недогледіти депресію чи навіть шизофренію в людини старшого віку. Бо часто мозок, психічний стан і особистість руйнуються непомітно. Бо клінічна картина психічного розладу в старшому віці не така, як у середньому. Бо ми не чекаємо нічого хорошого від старшого віку. «Старість не радість», — казали мені в дитинстві люди, яким не було й шістдесяти, і я думала, як би ото померти в 40 і не мучитися. Але виросла і вирішила дослідити це питання, сподіваючись, що можна пропетляти. Надія наче є.

Що може відбутися з мозком, коли ми дедалі старшаємо? Знову наведу приклади, цього разу з реального життя.

Павло не може збагнути, як його мама, докторка наук, втратила ясність розуму. Виявилося, що це деменція.

Освіченість та інтелектуальна праця справді є певною мірою запобіжниками деменції, та не все залежить він нас. Павлові краще прийняти те, що сталося, не картати себе й не соромитися, а сприймати маму відокремлено від її теперішнього вимушеного стану.

Щоб вас заспокоїти, бо, мабуть, уже подумки почали обстеження всіх довкола чи себе: погіршення пам’яті або мислення не є достатнім діагностичним критерієм для деменції. Щоб виявити цю хворобу, користую­ться опитувальником для пацієнта і його рідних. За посиланням він англійською, але перекласти досить просто.

Деменція буває різна.

Хвороба Альцгеймера — це найпоширеніша форма деменції. На неї припадає 60–70 % усіх випадків. У цьому разі нейрони починають накопичувати нерозчинні поклади білків β-амілоїду і тау. Це має такий самий ефект, як від відра з ртуттю, яке ви почали тримати вдома. Нейрони поволі втрачають зв’язки один з одним і гинуть. Важко знайти «точку відліку» цього виду деменції — зміни відбуваються дуже непомітно, хоч і невпинно. Її «пізня» форма може початися наприкінці сьомого десятка або й пізніше. Рання форма дає про себе знати на четвертім десятку, та, на щастя, це буває в 1–5 % випадків.

Коли нейрон помирає, бо в ньому відклалося забагато зайвого, саме його вже не повернути. Тому можлива терапія хвороби Альцгеймера зводиться до того, щоб підтримувати збудження в решті нейронів кори й нейтралізувати проблемну поведінку, якщо вона є. Тобто вилікувати хворобу Альцгеймера наразі неможливо. Сповільнити і зробити менш травматичною для всіх — так.

Ознаки хвороби Альцгеймера на ранній стадії:

• Погіршення пам’яті.

• Проблеми з метикуванням і хибні рішення як наслідок.

• Втрата спонтанності й ініціативності.

• Надто довге виконання простих буденних справ.

• Повторення одних і тих самих запитань.

• Складнощі з обліком грошей та сплатою рахунків.

• Блукання і проблеми з орієнтацією.

• Сильні зміни настрою та поведінки.

• Збільшена тривожність та / чи агресія [138].

Цей перелік змусив мене замислитися, і я почала шукати симптоми в себе та знайомих. Мабуть, важко розпізнати ранню деменцію в людей, які все життя безініціативні та забудькуваті, бо їх мало що цікавить, окрім вузького кола питань. В будь-­якому разі, такі ознаки не є нейтральними — вони можуть свідчити, наприклад, про депресію.

Васкулярна деменція дослівно перекладається як «судинна». Це порушення мозкового кровообігу і загибель чи страждання через брак кисню й глюкози маленьких ділянок мозку. 20–30 % випадків деменції належать до цього типу. Якщо в людини різко падають когнітивні здібності, то, мабуть, стався ішемічний інсульт. Але коли зміни поступові, то кровопостачання погіршує­ться на мікроділянках. Васкулярна деменція є якраз тим різновидом цього стану, якому можна ефективно запобігти, якщо цукрового діабету немає чи він контрольований, людина не курить і споживає мало алкоголю, достатньо рухається та має здоровий індекс маси тіла. Якщо ви дотримуєтеся «банального ЗСЖ», то зменшуєте ризик серцево-­судинних захворювань. У широкому сенсі васкулярна деменція входить в цю категорію.

Деменція з тільцями Леві зачіпає передусім сіру речовину кори великих півкуль — вона атрофується, зменшується в об’ємі, бо нейрони гинуть. Як наслідок, погіршується хода і координація рухів, ноги шаркають, руки трусяться, потерпають розумові здібності, можливі візуальні та інші галюцинації, ходіння і дії уві сні, довге вдивляння в одну точку, депресія та апатія.