Я так акцентую на неінвазивності, бо саме перспектива осоружного ковтання зонда зупиняє багатьох людей від походу до гастроентеролога, так само як загроза здавання (непотрібної) гормональної панелі — від візиту до ендокринолога.
Почнімо з тривожних сигналів — так званих червоних прапорців раку. Не лякайтеся. Це буде як інформаційне щеплення. Їх треба перевірити та, якщо все гаразд, викреслити і перестати перейматися. Ба більше, мова йде про такі речі, які й без болю в животі слід пильнувати.
• У жінок здуття, біль внизу живота, часті позиви до сечовипускання, швидке насичення їжею і втрата апетиту й маси тіла можуть бути ознаками раку яєчників. Особливо у віці, старшому за 50 років. Якщо є такі симптоми, то потрібен огляд в гінеколога та УЗД органів малого таза. Хоча він і так регулярно потрібен, раз на рік-два, навіть якщо наразі немає сексуального життя, вагітність не планується чи настала менопауза[34]. Важливо запам’ятати: все життя жінки регулярно ходять до гінеколога, а негайно — коли раптом почав боліти живіт. Про менопаузу і секс ми ще поговоримо «на десерт» [110, 111].
• Живіт може боліти й через пухлину кишківника, на жаль, особливо якщо при цьому людина раптом худне. Червоним прапорцем є ректальна кровотеча час від часу, в поєднанні хоча б із чимось одним: залізодефіцитною анемією, болем у животі, втратою маси тіла, зміною туалетних звичок (інша частота дефекації, інша консистенція калу). Першими аналізами є аналіз крові на рівень гемоглобіну й феритину, а калу — на приховану кров. У чоловіків, якщо вони не мали крововтрати, анемія завжди є приводом піти до гастроентеролога — в шлунку чи кишківнику щось пішло не так; у жінок же анемія може бути через менструації та народження дитини. Аналіз крові також варто робити бодай раз на рік, так що тут знову натрапляємо на звичайні аналізи. Якщо немає кровотечі, анемії чи схуднення — видихніть із полегшенням [112].
Зараз пишу і думаю, навіщо я лізу в ці нетрі?.. Це ж суто медична тематика, і не можна братися до самодіагностики чи самолікування. Так я налякаю людей або взагалі ніколи не допишу цей талмуд. А потім згадую ходіння муками своїх знайомих, цю невизначеність, що тягнеться місяцями: «Скажіть, що це не рак!.. А якщо це він, то кажіть скоріше, щоб почати лікувати», — і думаю, що краще написати, хай буде. Допоможе принаймні одній людині — вже не дарма.
Згідно з медичними настановами, якщо є біль у животі й зміни туалетних звичок, також слід виключити (або підтвердити) целіакію та незалежну від глютену непереносимість пшениці. А генетичний тест тут узагалі не потрібен — кажу про всяк випадок, раптом вам спробують нав’язати [113].
Целіакія — це непереносимість глютену, тобто білка з насіння пшениці, та заразом запасних білків й інших злаків. Целіакію діагностують за наявністю в крові антитіл класу А (IgA) до трансглутамінази й IgА загалом (ці антитіла в крові не мають траплятися в нормі). Також інформативним є тестовий безглютеновий період, коли на кілька тижнів повністю виключають усе, що може містити навіть сліди глютену, — це не «спробувати без хліба», а «не допустити навіть 50 мг глютену у своїх харчах». Знову про всяк випадок скажу, що генетичне тестування на схильність до целіакії дуже дороге і саме по собі не є підставою для постановки цього діагнозу. Можна бути носіями «генів схильності до целіакії», проте ніколи її не мати. Тож не кидайтеся робити генетичні тести. Щойно я зекономила комусь із вас від 2000 до 7400 гривень. Корисна книжка, скажіть?..
Дуже нагадувати СПК можуть запальні захворювання кишківника (ЗЗК), але це інше. ЗЗК проявляється як виразковий коліт, або хвороба Крона. На відміну від синдрому подразненого кишківника, це функціональний розлад, тобто ЗЗК можна побачити на ендоскопічному чи рентгенографічному обстеженні. Діагностується ця хвороба складніше й інвазивніше: починають обстеження з визначення рівня специфічних маркерів хвороби. При ЗЗК бувають ректальні кровотечі, постійне підвищення температури та поширення запалення поза межами кишківника (розвиток дерматитів, артритів чи запалення очей). ЗЗК є фактором ризику раку прямої кишки. Єдині хороші новини — ЗЗК трапляється менше ніж в 1 % населення. ЗЗК не терплять — з ним звертаються до лікаря одразу в більшості випадків. Тому шанси проморгати цю небезпечну і неприємну хворобу значно менші, ніж у випадку СПК. Детальніше розглядати цю хворобу в цій книзі ми не будемо, бо трапляється вона рідше, а діагностується краще. Мені ж важливо розповісти про такі речі, які більшість людей могла й не підозрювати, вважаючи «віковою нормою». Детальніше можете прочитати за посиланнями:
Не всі настанови радять перевіряти стан щитоподібної залози в разі підозри синдрому подразненого кишківника. Розповім про всяк випадок. Стан кишкової мікробіоти, ритмічність перистальтики кишківника, ефективність засвоєння нутрієнтів та стан щитоподібної залози пов’язані. Кишківник, який не окей, може стати поштовхом до погіршення роботи щитоподібної залози через зміни в засвоєнні критично важливих нутрієнтів і вплив мікробіоти на імунну систему — так, що остання стане атакувати власну ж щитовидку. Ось і аутоімунний тиреоїдит. А коли щитоподібна залоза не окей, шансів на добре самопочуття не лишається зовсім [114].
Якщо у вас регулярно болить живіт, є закрепи чи проноси, йти до ендокринолога, робити УЗД щитоподібної залози та здавати кров на тиреотропний гормон і тироксин не обов’язково. Однак треба зважати й на те, що ми, українці, перебуваємо в зоні підвищеного ризику розвитку раку щитоподібної залози, навіть йододефіциту, а автоімунні захворювання цього органа можуть довгий час лишатися поза увагою [115, 116]. Дуже типовий кейс: набирати вагу і не мати жодних сил, морити себе голодом, щоб схуднути, докоряти собі за безвольність, і раптом з’ясувати, що це ж вияви недостатності гормонів щитоподібної залози. Тому майте на увазі, що в нас усіх є привід регулярно дозволяти ендокринологу помацати своє горло (тобто зробити пальпацію щитоподібної залози), а за потреби здати аналізи та пройти УЗД[35].
Якщо ви дочитали до цього місця, на вас чекає подарунок: інформація про те, що робити при СПК. Якщо стисло, то знайти хорошого гастроентеролога і діяти згідно з настановами.
• Перша порада вам буде до смаку: знайдіть час для відпочинку. Потрібно привести себе до ладу та зменшити тривожність і напруженість.
• Наступна порада (та й таке, бо може і не сподобатися, і гарантії того, що допоможе, незначні): збільште рівень фізичної активності, якщо він був недостатнім. Це може бути особливо помічним, якщо цей СПК із закрепами [117, 118].
• Харчуйтеся регулярно, не пропускайте обід чи сніданок. При СПК, як і при діабеті, голодування чи півдобові інтервали без їжі недоречні.
• Пийте достатньо рідини, і це переважно має бути не кава і не напої з кофеїном. Трав’яні чаї — у сам раз. Знову банальна порада, та чи ви її дотримуєтеся?..
• Обмежте каву до еквівалента трьох еспресо на добу. І читайте далі, що там із цукром і молоком (вам не сподобається).
• Тепер неочікуване: менше фруктів і менше продуктів із резистентним крохмалем. Прикладом останніх є картопля у вінегреті, розігріта каша та сушені на повітрі сухарі. Це стосується саме людей із СПК, а не всіх поспіль. Решті це корисне й потрібне. Але якщо у вас СПК, не треба загодовувати кишкову мікробіоту і давати їй аж надто багато їжі, яка може бродити.
