• Робити вдень аеробні вправи, щоб втомитися (і зменшити ризик проблем із серцем, кістками й суглобами).

• А ось медикаменти, коли йдеться про людей старшого віку, — це питання слизьке. Терапія має початися лише в тому разі, якщо гігієна сну і тренування не дали належного ефекту. Перелік препаратів обмежений, а курс не має тривати понад 4 тижні. Я вважаю, це цінна інформація, бо ж рука так і тягнеться купити ліки. Та що старший вік, то більші ризики з цим снодійним чи заспокійливим [144, 145].

Про те, що робити з ніктурією та іншими проблемами із сечовипусканням, ітиметься в Розділі 6.7.

Одна пані на сьомому десятку почала бачити довкола себе страшні пики, що шкірилися до неї. Родичі вирішили покликати панотця виганяти бісів.

Але виявилося, що це галюцинації, характерні при синдромі Шарля Бонне. Сітківка очей стала гинути, і зорова кора мозку почала самостимуляцію, яка дала про себе знати у вигляді складних галюцинацій. Цю історію я прочитала [146].

Тітка Катя не спить уночі та сильно переймається за всю родину. В неї високий тиск і, схоже, сенільний тривожний розлад.

Тривожні розлади лікуються не тотальним контролем дітей і не корвалолом, а психотерапією, ліками і фізичною активністю.

До них належать обсесивно-­компульсивний розлад, розлад тривоги за здоров’я (відомий раніше як іпохондрія), посттравматичний стресовий розлад, параноя та генералізований тривожний розлад. Тривожність не виникає зненацька — у старшому віці вона зазвичай супроводжує депресію чи деменцію. Поява тривожності, паніки, параної — це привід для обстеження, й починати треба з походу до сімейного лікаря.

Які симптоми?

• Погіршення сну (про сон буде далі).

• Втрата спокою — «не знайти собі місця».

• «На серці камінь, на душі кішки шкребуть».

• Відчуття, ніби «от-­от щось станеться».

Що до цього призводить?

• Пережитий мовчазний чи помічений інфаркт.

• Аритмія.

• Порушення роботи щитоподібної залози (зокрема, гіпертиреоз).

• Депресія чи деменція.

Як не дивно, складність і непередбачуваність життя не є причиною тривожності в старших людей. У цьому вся сіль. Якщо ваші бабця чи дідусь раптом втратили спокій, це не через новини або перипетії вашого життя. Їм дійсно щось муляє, тільки воно має органічну природу, а не «духовну».

Що в цьому разі робити?

Добирати антидепресанти, а якщо два препарати не мають ефективності, продовжувати діагностику. Це може бути рак чи деменція, на жаль.

Чи можна не допустити тривожності?

І так, і ні. Універсальними запобіжниками є загальне здоров’я, добробут, фізична та соціальна активність, повноцінний сон.

Саме вони й бувають проблемними в старшому віці.

Тому лишається тільки управляти власними ризиками, себто поліпшувати сон, зменшувати біль та рухатися, шукати можливості спілкуватися і не миритися з тим, що на душі неспокій.

Якщо ви щасливо одружені й вірні, а ваша самотня літня сусідка вважає вас повією, яка приймає клієнтів удома, то вам таки не здається — в неї поїхав дах.

Це — пізня шизофренія.

Пізня шизофренія справді існує, але трапляється рідко. Найбільш вразливими до неї є жінки, які ні з ким не спілкуються і мають проблеми із зором чи слухом. Мене вразила фраза з медичної статті: «Люди з химерною поведінкою, які уникали спілкування все життя». Ох, знаю я таких.

Які симптоми?

• Слухові, нюхові, зорові чи тактильні галюцинації. (Але тут треба бути уважними, бо галюцинації також супроводжують і маячіння, і деякі види деменції.)

• Є нав’язлива ідея, довкола якої обертаються сюжети (неґречна поведінка сусідів, проникнення в дім).

• Якщо є порушення мислення і мотивованості чи кататонія (коли людина завмирає в химерній позі, робить амплітудні рухи або стоїть у ступорі тривалий час), то підозрюють деменцію або пухлину мозку. До слова, за описами, напади кататонії були властиві Каміллі Клодель, авторці скульптури «Зрілий вік», яку так доречно згадати в контексті нашої теми старшання і втрати молодості.

З одного боку, кваліфікований лікар, насамперед терапевт, збагне, у чому річ, дивлячись на пацієнта чи пацієнтку з такими симптомами. З другого боку, химерна поведінка людей старшого віку в нас сприймається як належне, тож до лікаря не кожен потрапить. Або ж вважають, що це біси захопили людину, та викликають батюшку, а не йдуть до психіатра. Тому я нагадаю: між старшим віком і божевіллям нема знаку рівності, до того ж такі речі непогано лікуються медикаментами.

Що робити?

• Встановити точний діагноз, зокрема пересвідчитися, чи ці видіння не є виявом уже згаданого синдрому Шарля Бонне, коли псується зір, чи це не побічний ефект лікування паркінсонізму, чи не делірій (особливо, коли видіння страшні), чи не деменція з тільцями Леві. Мені здається, краще знати точний, хай і страшний діагноз, аніж не розуміти, що ж відбувається, і пити ліки навмання.

• Приймати препарати згідно з призначенням лікаря. Що саме, писати, звісно, не буду.

Після інсульту, в лікарні, наша сусідка немов згасла. Спала, не могла оговтатися, казала щось незв’язне. Лікарі й родичі заспокоювали: «Ну, хоч не буйна у вас бабця, а то бувають і такі, що й ударити можуть!» За кілька місяців вона померла.

Це був не просто інсульт, а ще й марення (делірій) як наслідок госпіталізації і травми. Делірій — це клінічний синдром, а не хвороба. При госпіталізації він і справді буває «овочеподібний» або «активний», а ще трапляється, що ці стани чергуються. Його треба вчасно розпізнати та медикаментозно лікувати. Тоді є шанс на поліпшення [147].

Які симптоми?

• Втрата відчуття часу, дезорієнтація.

• Значні складнощі зі звичними діями, як-­от увімкнути телефон.

• Галюцинації, зокрема страшні (ввижаються змії, чорти).

• Запаморочення.

• Повна апатія і відстороненість.

Що до цього призводить?

• Гостра інфекція, зокрема COVID-19.

• Травма голови.

• Інсульт.

• Зневоднення чи тривалий голод.

• Закреп.

• Деменція (делірій у 30 разів частіше буває в людей із деменцією).

• Високі дози алкоголю чи малі / середні (в разі нездатності його знешкоджувати).

Що робити?

• Знайти причину делірію і виправити (відновити водний баланс, знизити температуру).

• Інколи прописують медикаменти (назв тут не згадуватиму).

Колишня колега Наталки зібрала у квартирі з дюжину котів. Такий персонаж ще був у мультфільмі про Сімпсонів.

У цьому разі медицина каже про обсесивно-­компульсивний розлад із нагромадженням речей. Буває, люди збирають в домі сміття. Буває, тварин. Це також потребує лікування. Котів краще прилаштувати в добрі руки, поки всі живі. Людина, яка живе в захаращеній оселі, не лише створює проблеми сусідам, які відчувають сморід. Вона може перечепитися, впасти і вже не встати, або спричинити пожежу, яка поглине все. Разом із людиною і сусідськими квартирами.

Лікарі знають випадки, коли проблемна поведінка була нас­лідком тривалого закрепу чи прихованої інфекційної хвороби (тобто немає симптомів). Про закрепи й інфекційні хвороби будуть окремі розділи, тож не кидайте читання цього трилера.