• Або інсулін є, рецептор інсуліну є, переносник глюкози також є, однак він скрутився так, щоб не працювати[25], бо на нього подіяли інші гормони.

Тому клітини, знову ж таки, перебувають в оточенні глюкози, але при цьому голодують і мусять харчуватися жирами чи білками. Глюкоза лишається в крові й буквально осідає на всі білки, що трапляються на шляху. Цей процес називається глікацією. Зокрема, глюкоза «сідає» на колаген — арматуру нашої шкіри, суглобів та судин, тому колаген псується, і шкіра втрачає еластичність, а суглоби — пружність. Отож стабільний низький рівень глюкози — одна із запорук молодості шкіри, разом із захистом від ультрафіолету, до речі. Якась частина глюкози в клітини все ж потрапляє, проте здебільшого у випадку предіабету і діабету глюкози в крові стабільно забагато. Якщо так триває день у день роками, розвивається патологічна картина діабету.

Раціон дуже впливає на ризик діабету. Проте це не єдина причина розвитку цієї хвороби [69]. Насправді в інсулінорезистентності може бути багато причин, а не лише переважання солодкого в раціоні. Наприклад, під час хронічного стресу кортизол виділяється не лише вранці, а постійно, і це також підтримує надто високий рівень глюкози та порушує чутливість клітин до інсуліну. Та фокус кампаній із запобігання діабету передусім полягає у зменшенні споживання простих вуглеводів, адже:

• на це простіше вплинути, ніж на рівень тривожності конкретної людини,

• харчування смаколиками та ситром має й інші погані наслідки, як-­от карієс зубів, зростання маси тіла, брак нутрієнтів у раціоні, спотворення кишкової мікрофлори.

Тому виходить win-­win.

Люди з діабетом помирають переважно від наслідків цієї хвороби: порушення жирового обміну, так званої ендотеліальної дисфункції, коли судини не спроможні пристосовуватися до змін тиску і відновлюватися після пошкоджень, а також нейропатій, інфарктів та інсультів. Діабетики можуть втрачати зір і мати порушення кровообігу в кінцівках, що подекуди призводить навіть до їх втрати. З курінням, як ви пам’ятаєте, така сама історія — до раку легень люди буквально не доживають, помираючи передчасно від серцево-­судинних захворювань, які бурхливо розвинулися на тлі куріння.

«Навіщо ви це розповідаєте так детально? Скажіть просто, їсти рошенки чи не їсти?». Стисла відповідь така: щоб лишатися здоровими, по солодощі треба бігати 10 кілометрів туди і 10 назад — тоді клітини не втрачатимуть чутливості до інсуліну. Ну добре, по п’ять. І їсти смаколики після салату й супу, які дбатимуть про щастя і гармонію нашої кишкової мікробіоти. І до кави цигарку не закурювати, а на нервах тим паче, щоб вільні радикали диму не псували судини зсередини й не перескеровували роботу генів на шлях ожиріння. «Знову здоровий спосіб життя!..» — скажете ви, і вдарите спересердя книгою по столу. Саме так. Без здорового способу життя потім доведеться робити те саме, тільки маючи проблеми з тиском, вагою, судинами, мозковим кровообігом і зором. І щодня приймати ліки. До речі, ознайомитися з медичними настановами з лікування діабету другого типу ви можете за посиланням в QR-коді. Описувати їх у книзі ми не будемо, позаяклікування — справа лікарів, і добирати терапію треба для конкретної людини, а не загалом [70].

Якщо є діабет першого типу, від нас мало що залежить, і він дає про себе знати переважно в дитинстві чи юності. Тому далі мова йтиме про цукровий діабет другого типу. Його розвиток залежить від багатьох чинників.

• Спадковість. Наші рецептори гормонів закодовані в генах, а гени дісталися від батьків. Є люди, які більш схильні до розвитку діабету другого типу, на жаль. Спадкові хвороби, як-­от муковісцидоз чи гемохроматоз, також можуть призвести до діабету через пошкодження підшлункової залози.

• Етнічне походження. Один з генів, що визначає схильність до діабету, походить від неандертальців. Вони не є нашими прямими пращурами, проте в них були спільні діти, тож слід у генофондах деяких людських популяцій лишився. На щастя, кавказці (тобто ми, корінне населення Центральної та Західної Європи й Близького Сходу) мають менші ризики, ніж корінне населення Океанії чи Америк.

• Перебіг вагітності — якщо в матері був гестаційний діабет, ризики дитини в дорослому віці зростають.

• Ендокринні захворювання: синдром Кушинга, коли наднирники виділяють забагато кортизолу, гіпертиреоїдит, тобто щитоподібна залоза надто активна, синдром полікістозних яєчників (СПКЯ), акромегалія (надлишок гормону росту в дорослому віці) [71].

• Психічні порушення, зокрема тривожний і депресивний розлади. Вони збільшують ризик появи діабету, а діабет збільшує ризик розвитку розладу. Саме тому важливо зважати на свій ментальний стан і не думати, що «помаленьку живем». Краще подолати тривожний розлад, ніж потім долати і його, і діабет. А ще — важливо! — в пацієнтів з діабетом обов’язково клінічно оцінювати психічний стан і зважати на нього теж [72].

Спосіб життя. Отож тільки тут ми можемо «розгулятися» і чомусь зарадити. Та саме «вестерналізований» спосіб життя наразі є найпоширенішим чинником, який призводить до діа­бету. Мається на увазі те, що людина поводиться, як у стереотипних Сполучених Штатах: всюди пересувається на авто, на обід — швидкоїжа, в якій переважають вуглеводи, наприкінці дня — телевізор і вечеря з напівфабрикатів. Коли виход­жу ввечері в супермаркет на районі в Запоріжжі, то бачу, що принаймні в шкідливому способі життя наші люди «наздогнали та перегнали Америку»: пиво, чипси, пельмені, відро акційного майонезу, горілка. Не треба так. З огляду на здоров’я нам варто прагнути середземноморського способу життя, де «все свіженьке, з городу», навіть якщо той город — це ринок чи магазин. Аби були овочі та інша проста їжа й багато руху [73].

Предіабетичний стан та розвиток інсулінорезистентності. На цьому зупинюся в деталях. Інсулінорезистентність є одним з найпотужніших факторів ризику розвитку серцево-­судинних захворювань як у людей з діабетом, так і без нього.

Критерії визначення предіабету дещо різняться у світових авторитетів, та не можуть застосовуватися водночас і для дітей, і для дорослих. Не завжди предіабет стає діабетом, а також не завжди діабету передує тривала увертюра. Але менше з тим. Якщо вам у приватній лабораторії «за акцією» пропонують визначити діабет чи предіабет за допомогою аналізу на глікований гемоглобін, не ведіться. Цей аналіз є помічним, але тільки тоді, коли треба відстежити прогрес лікування чи хвороби. Діагностують предіабет чи діабет у безсимптомних людей інакше.

• Починають з простого аналізу рівня глюкози натщесерце. Його слід здавати всім принаймні раз на рік, зокрема й тим, у кого немає симптомів діабету, про які йтиметься згодом. Якщо глюкоза в нормі, робити решту досліджень наразі сенсу немає. Норма — це менше ніж 5,5 ммоль/л.

• Якщо трохи більше, йдемо далі. Трохи — це скільки? Від 5,5 до 6 ммоль/л. У такому разі роблять тест на толерантність до глюкози. Щиро кажучи, жахливий тест, коли ви п’єте страшенно солодку рідину, а потім щопівгодини здаєте кров на глюкозу. Якщо з виділенням інсуліну у відповідь на різке підвищення рівня глюкози та зі сприйняттям тканинами інсулінового сигналу все гаразд, глюкози згодом стане менше. Протягом двох годин її рівень має знизитися до рівня 7,8 ммоль/л чи нижче. Якщо так сталося, то все гаразд. Це не діабет і не предіабет.