Очевидно, що в такому разі нам не варто покладатися на вчасну появу нових антибактеріальних препаратів. Слід навчитися користуватися наявними ресурсами оптимально ефективно.

Хай як дивно, але подолання зростаючої антибіотикорезистентності мікроорганізмів — завдання і лікарів, і пацієнтів.

Відповідальність медиків — не допустити поширення резистентної нозокоміальної (внутрішньолікарняної) флори. Ви можете здивуватись, але мікроби, що мешкають у лікарняних установах, неабияк відрізняються від своїх «вуличних» родичів, навіть якщо належать до одного штаму. Живі істоти завжди пристосовуються до особливих умов свого ареалу існування. А у випадку мікроскопічних істот (унаслідок їх швидкого розмноження й обміну генами) — пристосовуються надзвичайно швидко. Оскільки в лікарнях усі поверхні обробляються антисептичними засобами, а більшість хворих отримують антибактеріальні препарати, мікроби швидко виробляють механізми захисту від цих речовин. Водночас бактерії воюють за життєвий простір не лише з нами, а ще й між собою. Тому, якщо з двох сусідніх популяцій одна не встигне пристосуватися до вбивчих ліків і зникне, друга хутко збільшить свою популяцію вдвічі, займаючи тепер вільний простір після колишнього супротивника. Для людей це означатиме збільшення лінії фронту.

Саме тому, згідно із сучасними уявленнями, кожна медична установа мусить регулярно проводити бактеріологічні посіви з пацієнтів та з поверхонь приміщень, а отримані дані — укладати в бактеріологічний паспорт, щоб знати свого ворога та його слабкі сторони. Це дозволяє оптимізувати наявну протимікробну терапію.

Крім того, за багатьох інфекційних хвороб бажаним результатом є ерадикація, тобто повне знищення збудника, оскільки багато пацієнтів після одужання продовжують носити на собі невелику, але потенційно загрозливу популяцію мікробів, що пережили лікування. А значить, можливо, отримали резистентність до антибіотиків, якими їх намагалися вбити.

Відділення, у яких водяться особливо стійкі й смертельні мікроорганізми (інтенсивна терапія, серцево-судинна хірургія, опікове відділення тощо), отримують спеціальний «закритий статус». Бо безконтрольне переміщення персоналу неминуче призводить до поширення резистентних штамів по всій лікарні.

Лікарі користуються спеціальними керівництвами з антибактеріальної терапії. Однією з головних їхніхзадач є стримувати медиків у призначанні найбільш потужних препаратів кожному своєму пацієнту, аби «перестрахуватися». Мало того, що це є невиправданим з раціонального та фінансового боку. Головне: зростання резистентності серед мікробів неминуче. Тому в резерві медицини мають лишатися потужні антибіотики, які бактерії зустрічають рідше, а відтак, є до них більш вразливими.

Менш помітне, але не менш важливе завдання стоїть перед пацієнтами: не лікуватись антибіотиками на власний розсуд. Уявімо типовий випадок: грип у зимовий сезон. Дуже багато громадян схильні «пропити курс» антибактеріального препарату, щоб швидше одужати. Причому його вибір у «найкращому» випадку ґрунтуватиметься на рекомендації продавця в аптеці (чиїх мотивів ми не знаємо, але можемо підозрювати гіпотетичну фінансову зацікавленість), а в найгіршому — на власному світогляді, сформованому останньою побаченою рекламою. Оскільки грип спричинюється вірусом, жодні антибіотики на нього не подіють. Зате подіють вони на абсолютно нормальну флору в носоглотці пацієнта. Тут автору слід зробити маленький відступ і повідомити, що «нормальною» мікрофлора є за обмеженого поширення в організмі. Бо навіть невидимий стафілокок здатний заподіяти цілком видиму шкоду, якщо його концентрація на квадратному сантиметрі слизової збільшиться в тисячу разів. Тепер уявімо, що безглуздий, у нашій ситуації, антибіотик винищить колонію стрептококів біля мигдалика. І цим дасть більшу свободу для росту стафілокока. До того ж ті мікроби, які виживуть, цілком здатні сформувати резистентність до нашого препарату. І коли через два тижні пацієнт підхопить ускладнення грипу у вигляді вторинного запалення легень, вибір ефективних лікарських засобів для нього виявиться значно вужчим. І навіть після одужання він продовжить носити в собі хижу колонію резистентних мікробів і передаватиме їх родичам і друзям через поцілунки, обійми й спільні чашки. Ситуація хоч гіпотетична, але трапляється в реальності щодня. Міфи навколо антибіотиків

Те, що тема антибіотикотерапії — надзвичайно важлива і чутлива, означає, що навколо неї створюється багато містифікацій, вигадок, маніпуляцій, які тільки більше заплутують і без того непросту проблему.

Наприклад, більшість із нас твердо знають і свято вірять, що алкоголь та антибіотики — несумісні.

Але в цьому твердженні більше міфу, ніж правди. Автор знайшов щонайменше дві легенди, які пояснюють вищезазначений постулат.

За однією з них10 міф виник під час Другої світової війни. Через високу вартість виробництва пеніциліну його масово екстрагували із сечі пролікованих солдатів (більше 50 % пеніциліну виводиться з організму в незмінному вигляді). Оскільки в шпиталях британським солдатам дозволяли пити пиво, об’єми сечі значно зростали. Це збільшувало кількість роботи з перегонки й очищення пеніциліну. Тому командуванням було поширено інформацію, що суміш алкоголю й антибіотиків небезпечна.

В іншому джерелі 11 йдеться про 1950-ті. Антибіотики почали широко застосовувати в лікуванні гонореї та сифілісу. Але коли пацієнт на курсі зловживає алкоголем — він з вищою імовірністю вступає в статеві акти, а значить, продовжує інфікувати партнерів і лише відтерміновує власне одужання. Тому лікарі пустили байку про несумісність, щоб пацієнти до кінця прийому антибіотика (інакше кажучи, до повного знищення збудника) мали менше спокус стрибати в гречку.

Так корисна брехня стала спершу байкою, потім легендою, а тепер — істиною, у якій ніхто не сумнівається (принаймні у вітчизняній свідомості).

Наприклад, на сайті Британського національного інституту здоров’я 12 з цього приводу сказано буквально: «Не пити алкоголь під час хвороби чи приймання ліків — непогана ідея. Але навряд чи помірне вживання алкоголю викличе проблеми, якщо ви приймаєте типові антибіотики».

Однозначно ніколи не можна змішувати алкоголь і метронідазол / тінідазол. Пояснюючи професійним сленгом, така комбінація призводить до накопичення ацетальдегіду та погіршення загального стану пацієнта. Простою мовою: вам буде дуже-дуже-дуже погано. Щоб уявити наскільки, просто знайте, що метронідазол використовували для лікування алкоголізму, викликаючи за його допомогою відразу у спраглих до «вогняної води». Від себе автор хоче також зауважити, що метронідазол виводиться з організму протягом певного часу. Тому, якщо ви випили останню таблетку курсу зранку, а ввечері вирішили трохи розслабитися, — краще відмовтеся від цієї ідеї. Насправді ліпше взагалі почекати пару днів, перш ніж починати випивати знову.

Подібний ефект несумісності інколи (хоч і рідко) може бути в алкоголю та цефалоспоринів / ко-трімоксазолу. Алкоголь разом з лінезолідом збільшує ризик лінезолідової гепатотоксичності (ураження печінки).

Але часом ефекти взаємодії можуть бути неочікуваними: комбінація еритроміцину та алкоголю приводить до пришвидшення всмоктування спирту в кишківнику, що може викликати сильніше сп’яніння від звичної дози улюбленого напою 13.

Загалом це весь перелік застережень.

Для чого авторові займатися пропагандою пияцтва серед людей, які приймають антибіотики? Повірте, цього ніхто не мав на меті.

Але є дуже важливий складник успішного лікування багатьох хвороб, про який, на жаль, часто забувають: комплайнс пацієнта до терапії. Інакше кажучи: чи буде пацієнт ретельно виконувати те, що йому прописали й рекомендували, а чи «заб’є» на умовні пігулки на півдорозі. Так от, комплайнс цей то більше погіршується, що більше різних незручностей (хай і дрібних) супроводжує лікування. Якщо таблетку треба пити шість разів на день, пацієнт імовірніше перестане це робити, ніж якщо тільки один. Якщо треба одразу й назавжди відмовитися від смаженого, гострого, жирного, солодкого, мучного і молочного, пацієнт навряд чи буде строго дотримуватися дієти. Набагато легше почати з того, щоб не їсти білого хліба, а тільки чорний, відмовитися від жирного крему, але дозволити собі шоколад тощо. Так само деякі пацієнти можуть пропустити чергову пігулку антибіотика, якщо йдуть на вечірку, де буде спокуса випити алкоголь. Або взагалі можуть перенести нагальне лікування на «після свят». Значно менше шкоди буде від келиха вина чи пляшки пива, спожитих протягом антибіотикотерапії.