Тож гомеопатія не працює.
Так, клієнтам гомеопатів може інколи ставати краще. І тому, що досвідчений гомеопат уміє покривати основну потребу пацієнта — бути почутим, відчувати турботу. І тому, що симптоми багатьох захворювань (особливо хронічних) із часом притуплюються і гаснуть. Різноманітні застуди минають безслідно за тиждень. Але тому, хто витратив 200 євро за консультацію гомеопата, спокійніше думати, що допомогли саме чарівні крапельки.
Тепер настав той момент, на який усі читачі чекали від початку розділу.
Її Величність Королева Великої Британії має власного гомеопата! Ну, якщо чесно, уже не має, бо той помер у 2018 році.
А ще те, що у Великій Британії ХХІ століття є королева, уже значно дивніше від того, що в Королеви є гомеопат. А ще в Королеви є коргі. У вас є коргі? Якщо ні, почніть порівняння саме з цього факту, а до гомеопатії повернетеся, коли сидітимете на мансарді власного палацу. У будь-якому разі, у цьому розділі ми бачили приклади, як нобелівські лауреати сліпо вірять у «пам’ять» води. Якщо вони можуть дозволити собі це безумство, то хто заборонить його Королеві, яка, крім того, не має медичної профільної освіти? І врешті-решт, хай якою є позиція Королеви, це не заважає Британському парламенту проводити слухання, у результаті яких від уряду вимагають припинити фінансування гомеопатичних лікувальних установ, заборонити лікарям у національній системі охорони здоров’я скеровувати пацієнтів до гомеопатів, бо це неетично, підриває довіру між пацієнтом і лікарем, а також позбавляє пацієнтів права на вибір 59.
Якби автор цієї книжки міг перенестися в будь-яку точку простору й часу, він обрав би 8 вересня 2015 року, містечко Гандело під Гамбургом 60. Вечір, за обрій сідає м’яке осіннє сонце. А 29 гомеопатів катаються по траві, щось мимрять і пускають слину. Щойно вони були на гомеопатичній конференції, де всі разом обдовбалися галюциногенами. Автор сидів би, обхопивши руками коліна, довго вдивляючись у перекошені веселі обличчя, намагаючись прочитати в них сакральну таємницю ефективності високих розведень. Потім, коли остання сирена швидкої допомоги затихла б удалині, а на темному небі зорі вишикувались, намалювавши мудре обличчя Ганемана, автор ліг би на газон і пізнав справжній гомеопатичний дзен.
57 Тут ми вже припиняємо віддавати належне прозорливості Ганемана й зауважуємо, що будь-які симптоми можуть «бути схожими» на будь-які симптоми, особливо якщо це стосується типового нездужання — пітливості, утоми, болю в м’язах, підвищення температури, сонливості, дратівливості й іще десятків, якщо не сотень ознак. Саме тому в медичних університетах вивчають диференційну діагностику — навичку розрізняти хвороби, які мають щось подібне між собою. Навичку, якої герою нашої історії трохи бракувало.
58 https://bit.ly/3rXR9zN
59 https://bit.ly/3dL4xlE
60 https://bit.ly/3rV91eQ
У цій частині читачі натраплять на велику кількість інформації про фармацевтичні препарати. Усе викладене є особистою думкою автора, яка підкріплюється численними посиланнями на наукові публікації. Читачам варто знати, що на теренах України вживання слова «фуфломіцин» у контексті лікарського засобу є предметом судових позовів.
Саме тому автор категорично наголошує, що всі препарати, згадані в другій частині (та й в усій книжці загалом), не є фуфломіцинами. Вони — не фуфломіцини. Не фуфломіцини вони. От усі решта — може, і фуфломіцини. Але тільки не ті, які зібрані в книжці. Тут — заповідник нефуфломіцинових препаратів. Вони дібрані зовсім за іншими критеріями. Не тому, що вони смішні, безглузді й бездоказові. Зовсім не тому.
Розділ 6 Радянський спадок, або Пігулки з ракетного палива
Як добре відомо частині читачів (і про що з величезним інтересом дізнається інша їх частина), добрий дідусь Сталін узяв «СРСР із сохою, а віддав з ядерною бомбою». Автор не претендує на абсолютно точне відтворення цитати, а ґуґлити не збирається суто з ідеологічної примхи. А проте загальний сенс передано цілком зрозуміло: з 30-х по 50-ті роки ХХ століття радянська імперія справді здійснила величезний поступ у науково-технічному розвитку. Автор не вдаватиметься до детального аналізу, а наведе лише очевидний факт. У країні, основні потужності якої було кинуто на «оборонку», де генетика й кібернетика мали «дещо» табуйований статус, говорити про розвинену фармацевтичну промисловість — важко. У країні, де слова сивочолого члена Політбюро, виголошені з трибуни, було заборонено піддавати сумнівам і критичному аналізу, де академіком можна було стати за обіцянку створити для Сталіна еліксир вічної молодості, не могло бути адекватної доказової медицини.
У реальності СРСР дуже швидко почав пасти задніх у галузі розробки нових ефективних ліків, а значна частина фармацевтичної сировини закуповувалася в інших країнах (наприклад, в Індії), бо власні потужності були зайняті куванням перископа для чергової атомної субмарини. Перемноживши все зазначене вище, отримаємо найкращу у світі країну для створення неефективних, смішних, а іноді й шкідливих препаратів. Але хімічні сполуки створюються і розпадаються. А от колективна свідомість — річ набагато інертніша.
Тому деякі «ліки», хай які безглузді, намертво вкорінились у мізках і лікарів, які їх призначають, і пацієнтів, які їх із задоволенням приймають.
Автор наведе лише кілька прикладів того, що зміг із себе вичавити «вєлікій і магучій». Цей розділ можна вважати палким привітом усім, хто сумує за системою Семашка і ковбасою по 2,20. Мілдронат
Мілдронат (мельдоній) синтезували в 1970-х роках, коли постала потреба в утилізації ракетного палива (у доброї хазяйки нічого не пропадає) 61. Згідно з інструкцією, він має лікувати від серцево-судинних хвороб, травм голови, енцефаліту та покращувати працездатність 62. Ця панацея масово застосовується в пострадянських країнах, але світового визнання набула лише після низки допінг-скандалів.
Один з основних аргументів захисників мілдронату — те, що його внесено в допінговий список WADA (Міжнародний антидопінговий комітет), а отже, він щонайменше впливає на тіло (ну, хоч якось!). Але це не зовсім так. Щоб стати допінгом, речовина не повинна мати доведеного ефекту 63. Достатньо теоретичної ефективності й факту вживання її спортсменом усупереч вимогам «спортивного духу».
Тобто один учений розписує на папері міфічні чудодійні ефекти, спортсмени радісно мілдронат приймають — і отримують дискваліфікацію. Фактично тільки за нечесні наміри 64.
Ніде в документах WADA про доведену ефективність мілдронату не йдеться. Доводити щось — узагалі не їхня функція. Є «наукова» стаття вченого, значить, можливий теоретичний ефект.
—Хто цей учений? — запитаєте ви.
Професор Вілніс Дзерве.
Він є АБСОЛЮТНО незалежним дослідником і фінансово НІЯК не пов’язаний із компанією Grindeks. Ну, тобто сам учений жодних конфліктів інтересів не розголошує. І ми йому віримо, він же європеєць, урешті-решт!
До речі, ось його фото та інтерв’ю в журналі «МІЛДРОНАТ Ексклюзив» (і календарик у подарунок)65.
Ще він їздить в Україну та Узбекистан з лекціями про мілдронат. Також читав лекцію про цю речовину у посольстві Латвії в Литві 66.
Потім доповідає перед кардіологами СНД на конференції компанії Grindeks (читачі нізащо не здогадаються, який препарат вона випускає) 67.
Для тієї самої компанії він читає лекції в Ризі 68. А ще безкоштовно розповідає про мілдронат у Молдові, про що безкоштовно пишуть деякі російські газети. Звісно, Східною Європою та Середньою Азією він катається за власний кошт, беручи відпустку. Просто з любові до науки.
