Основні меседжі, які автор намагався донести в цьому розділі, такі.

Надзвичайно багато (хочеться сказати «більшість») пацієнтів отримують уколи, коли могли б обійтися таблетками.

Внутрішньом’язове введення рідко має переваги порівняно з пероральним. Але воно болюче й дорожче у 3–5 разів.

Внутрішньовенно препарати треба застосовувати щодо дуже тяжких пацієнтів, коли на кону виживання або коли пацієнт не може засвоїти пероральні форми.

Лікування має бути не тільки ефективним, а й гуманним, особливо в дітей. Надворі давно не ХІХ століття.

329 https://bit.ly/2GiXNJm

330 https://bit.ly/2L0Fw79

331 https://bit.ly/2rHflKE

332 https://bit.ly/2Ggyd7y

333 https://bit.ly/2rGOXzH

334 https://bit.ly/2rG48d5

335 https://bit.ly/2IfG1MN

336 https://bit.ly/2GiYGla

337 https://bit.ly/2rGVIl2

338 https://bit.ly/2KoLFsG

339 https://bit.ly/2rJrhvl

340 https://bit.ly/2L2QuJg

341 https://bit.ly/2GvdCkP

342 https://bit.ly/2rJrjTZ

343 https://bit.ly/2rIMHYO

344 https://bit.ly/2L1RfT1

345 https://bit.ly/2KZuOgU

Розділ 19 Британські вчені знайшли людину зі спермою замість мозку

Важко не визнати, що цей заголовок чіпляє одразу.

Автор навмисне вдався до такого дешевого трюку, аби привернути увагу шановних читачів до маніпулятивних статей стосовно різних медичних питань, які стабільно з’являються в медіа. На кількох прикладах ми спробуємо розібратися, як виникають такі публікації, щоб стати трохи захищенішими інформаційно.

Кілька років тому неймовірно популярною в інтернеті темою була телегонія. Якщо говорити науково, телегонія — це коли зебра виходить заміж за гепарда, а після весілля зберігає йому вірність, але потім народжує бегемотика, бо в молодості ходила гуляти на болото. А по-простому телегонія — це здатність потомства проявляти у фенотипі характеристики, властиві для попередніх статевих партнерів матері.

Це псевдонаукове вчення широко застосовували в усіляких сумнівних теоріях ХІХ–ХХ століть, де йшлося про «збереження расової чистоти». Само собою, у дослідах на вищих тваринах ця гіпотеза не підтвердилася.

Цікаво, що в останні 10–15 років тема періодично набуває популярності знову й знову та інколи підтверджується експериментально, щоправда, на комахах. Хоча механізми цього явища дослідникам достеменно не зрозумілі.

Як це все стосується нас, людей?

Існує (справді доведено, існує) така штука, як мікрохімеризм. Це коли, наприклад, у жіночому організмі з’являються чужі клітини з Y-хромосомами (власних Y-хромосом жінки, звісно, не мають, бо вони тоді були б чоловіками). Ну з’являються — то й з’являються. Але ХІХ століття — це доба маніпуляцій і містифікацій! Тому деякі дослідники (так, вони неідеальні люди, як і всі ми) одразу поспішають пов’язати мікрохімеризм з телегонією 346.

Логіка проста: після статевого акту чоловік залишає генетичний матеріал у жінці, де останній може зберігатися роками. Потім жінка має вже іншого партнера, але своїй дитині передасть генетичний матеріал від партнера № 1. А потім на основі такої маячні в мережі з’являються цілі полотна тексту, які можуть легко ввести в оману, а іноді взагалі зіпсувати життя тим, хто прочитає й повірить. За посиланням можна побачити один із яскравих прикладів, де чорним по білому написано, звідки ж ті Y-хромосоми беруться в нещасних жінок 347. Цитата:

Чаще всего все дело в сексе. Сперма состоит из живых клеток. Когда она попадает в вас, сперматозоиды плывут и плывут, пока не врежутся в стену, после чего цепляются и зарываются в плоть.

Если они во рту, то заплывают и пробираются в носовые ходы, во внутреннее ухо и за глаза. Там они проникают глубже. Они попадают в кровь и собираются в головном и спинном мозге. Теперь вы понимаете смысл и значение полового акта?

Отака фігня, малята, Лисичка з’їла Колобка. Прикро, що в подібних фейках винні передусім учені.

У двох цілком собі наукових публікаціях розповідають, які бувають джерела мікрохімерії у жінок:

вагітність хлопчиком;

обірвана вагітність хлопчиком;

єдиноутробний брат;

єдиноутробний брат-ембріон, який загинув і розсмоктався в першому триместрі;

переливання крові;

і… барабанний дріб… статевий акт! 348 349

То що ж це виходить, сперматозоїди справді буравлять тверде піднебіння? Якщо прочитати всю статтю, відкривається прикра правда: автори такого механізму не досліджували, а просто припустили, що й таке може бути. При цьому винесли свою вигадку у висновки. Що є суворим порушенням наукової етики, але то вже тема іншої бесіди. Або радше іншої книжки.

Отож перший злочин проти критичного мислення вчинили вчені. Потім юзери інтернету (і деякі медики, професори зокрема) поширюють такі «жовті» повідомлення, навіть не намагаючись розібратись, а чи не маячня те, що в публікації написано.

Хочеться заспокоїти всіх тих, хто вірить у телегонію, і побажати, щоб страхи буравлячих сперматозоїдів не забивали їм мозок, аби приходили тільки «плідні» думки. Щоб вони не брали дурного в голову. Бо, як то кажуть, що на язиці, те і в голові (чи навпаки?). «Парацетамол» шкодить розвитку головного мозку

Ще один сенсаційний заголовок. Авжеж, він збентежить усіх, хто має дітей. Адже «Парацетамол» входить у двійку найпопулярніших у світі препаратів для боротьби з підвищеною температурою. Купа новинних сайтів рознесли звістку, в основі якої лежить справжня наукова публікація, де вчені обґрунтовують, що «Парацетамол», прийнятий антенатально (тобто вагітною мамою) чи малюком у ранньому дитинстві, може бути причиною аутизму 350.

Що зробили дослідники: дізналися кількість спожитого «Парацетамолу» (щоб прикинути частоту споживання «Парацетамолу» вагітними); дізналися частоту обрізань (бо дітей після того знеболюють «Парацетамолом», і можна прикинути частоту споживання його дітьми); дізналися частоту виникнення аутизму; провели кореляційний аналіз, тобто визначили, як в окремій країні змінюється частота аутизму, коли змінюється частота вживання «Парацетамолу».

Що дослідники знайшли: позитивну кореляцію між зазначеними вище даними.

І зробили висновок, що вживання «Парацетамолу» вагітними й дітьми може підвищувати частоту аутизму в популяції.

Але тут ми вже маємо справу з чиїмись інтерпретаціями. Сухі висновки насправді такі:

що більше в країні продається «Парацетамолу», то більше діагностується аутизм;

що більше в країні робиться обрізань, то більше діагностується аутизм.

На жаль (або на щастя), це єдині висновки, які можна зробити з поданого дослідження.

Дані взято з різних реєстрів і зібрано за різними стандартами, а чи приймали (і скільки) «Парацетамол» зазначені категорії громадян, ніхто не знає. Усі твердження про зв’язок з аутизмом — лише гіпотеза.

Крім того, варто пам’ятати, що кореляція — це не причиново-наслідковий зв’язок! Тобто коли два явища корелюють одне з одним, ми не знаємо, яке з них було причиною. І чи взагалі вони не є наслідками якогось третього невідомого явища Х.

У цьому можна легко переконатися, покрутивши доступні нам з дослідження результати. Ми так само справедливо можемо стверджувати, що: