51 https://bit.ly/2NiJEzS

52 https://bit.ly/2k2sV5G

53 https://bit.ly/2BEqr95

54 https://goo.gl/CZpHtn

55 https://goo.gl/tSMGNg

56 https://bit.ly/2OmRgWO

Розділ 5 Гомеопатія

Кожен сучасний популяризатор доказової медицини (і науки загалом) вважає за свій священний обов’язок проїхатись асфальтоукладачем по нещасній гомеопатії. Ну що ж, автор цієї книжки винятком не стане, однак спробує зробити це не в надто нудний спосіб.

Перш ніж читати далі, запам’ятайте: Її Величність Королева Великої Британії має власного гомеопата! (До цього ми ще повернемося наприкінці розділу.)

Мабуть, жодна «слизька» медична тема не викликає стільки резонансу в медіа, науковому середовищі та серед звичайних громадян, як гомеопатія. І популярністю своєю вона завдячує трьом речам: скандальності, неосвіченості і традиції.

Разом з тим відверто зневажливе ставлення (у компанії з висловлюваннями) спеціалістів і скептиків щодо гомеопатії часто зле жартує з ними самими. Погодьтеся, важко переконати людину у вашій правоті, використовуючи в ролі аргументів лише приниження й знецінення. Тому нам залишається відкинути всі упередження й розглянути гомеопатію детально, як вона є. Так би мовити, «у власному соку».

Це вчення (хоча запросто можна сказати і «вірування» чи «ідеологія») є продуктом запаленого мозку лише однієї-єдиної людини — гера Ганемана, німецького лікаря XVIII–XIX століть. Самюель Ганеман, слід віддати йому належне, під час своєї медичної кар’єри справедливо зауважив, що тогочасні медичні втручання, маніпуляції та ліки є в найкращому випадку не надто ефективними, а в найгіршому — просто ведуть пацієнта до могили прискореним темпом. Справді, основним способом допомоги стражденним у ті часи було кровопускання, яке, безперечно, у деяких випадках є помічним, проте в переважній кількості хвороб лишить людину з тими самими симптомами, ще й із крововтратою на додачу. Ефективних (у сучасному розумінні) ліків було мало, а левову частку асортименту аптекарів складали токсичні мазі чи сумнівні настоянки. Наука сучасного зразка була ще в ясельному віці. І, як усі діти, що вчаться ходити й говорити, періодично белькотіла цілковиту нісенітницю з надзвичайно впевненим виразом обличчя, обмащуючись при цьому коричневою субстанцією з підозрілим запахом.

І саме в такому середовищі професійно формувався наш Ганеман. Звісно, як людина непересічна (далі ми оцінимо масштаби його креативності), він хотів допомогти своїм пацієнтам, покращивши тогочасні медичні технології. Зокрема, він досліджував тодішню новинку фармакології — хінне дерево, яке в Європі було величезною рідкістю. А застосовували його кору для лікування малярії. Аж раптом Ганеман помітив, що ефекти, які викликало вживання кори хінного дерева, неабияк нагадували симптоми малярії 57.

Із цього спостереження він зробив висновок, що речовина, яка викликає певні симптоми, може ці самі симптоми полегшувати. Таким чином сформулювався перший постулат учення: «Лікуй подібне подібним». Того вчення, яке в результаті отримало ім’я гомеопатія.

Додайте до такого логічного (на перший погляд) висновку багато вільного часу, натхнення й фантазії — і ви отримаєте величезний список різноманітних речовин, які викликають різні симптоми. Викликають вони їх насправді чи ні — питання десяте. Оскільки в псевдонауці (а гомеопатія є чи не найяскравішим її представником) усі спостереження та факти мають укладатися в базову теорію. А якщо вони ніяк туди вкладатися не хочуть, то можна ці факти підрізати, перекрутити, замінити, додумати, проігнорувати чи й зовсім вигадати. Менше з тим: ми маємо перелік речовин. І деякі з них справді можуть бути токсичними для організму. То як ними лікувати, щоб не вбивати кожного другого бідолаху-клієнта? Елементарно: застосовувати дуже маленькі концентрації діючої речовини, або, як це називається в гомеопатії, — розведення. Головний інструмент гомеопатії — великі розведення, о іронія! Та багато хто собі навіть не уявляє, наскільки вони великі. Уявіть, що ми взяли якусь надзвичайно таємничу цілющу субстанцію (наприклад, фекалії носорога-альбіноса) в кількості 1 грам. Розкалампоцали її у 100 мілілітрах води. Потім узяли 1 мілілітр цієї, хм… рідини й додали в 100 мілілітрів чистої води, потрусили, узяли 1 мілілітр нового розчину, знову розвели — і так далі 30 разів поспіль. Те, що ми отримаємо в результаті, є типовим гомеопатичним розчином у розведенні 30С. Але що це означає на практиці? Уявіть водну сферу, яка заповнює весь простір між Землею і Сонцем. Ми знаємо, що десь у ній захована одна особлива молекула. Яка ймовірність знайти цю молекулу? Така сама, як імовірність знайти молекулу фекалій (хай що це означає) носорога-альбіноса в нашому препараті. Таким чином, майже всі гомеопатичні препарати з великими розведеннями (існують ще більші, ніж у нашому прикладі) не містять ЖОДНОЇ молекули діючої речовини. Це ставить гомеопатичне вчення перед новим викликом: як пояснити дієвість своїх ліків? Адже якщо у воді, крім води, нічого немає, то що ж спричинює «лікувальну дію»?

Тут і полягає головна відмінність між наукою та псевдонаукою. Перша, коли не може пояснити певне явище чинними теоріями, почне перевіряти, чи правильно було зареєстроване й описане явище взагалі. Може, це було щось інше? Може, ми його неправильно зрозуміли? Може, це взагалі не знахідка, а просто артефакт (глюк обладнання, помилка дослідника тощо)? Псевдонаука такими дрібницями не переймається. Вона просто вигадує ще якийсь шматочок до своєї базової теорії, і не має значення, наскільки правдоподібний, головне, щоб отримані факти вписувалися в загальну догму. Саме так ми приходимо до «пам’яті води».

Якщо фекалій носорога в препараті вже немає, отже, вода якимось магічним чином запам’ятала інформаційне поле лайна й отримала його коричневі властивості (хай автора пробачать за те, що він мусить переказувати ці нісенітниці). До цього зазвичай підтягують деякі наукові факти, або радше «факти», про те, що вона може бути структурована. І в цьому є правда. Молекули води всередині звичайної склянки можуть створювати структури, тобто об’єднуватися групками, не схожими на довколишніх братів і сестер. І суто теоретично можна було би впливати на формування цих групок так, щоб їхня взаємодія кодувала й несла в собі якусь інформацію (інформацію можна закодувати в чому завгодно — у послідовності камінчиків, фотонів, криків або грудочок манної каші). Але ці водні структури живуть дуже мало — вони десятками й сотнями народжуються і помирають щосекунди. Тому жодної інформації склянка води не несе. (Якщо ви не згодні та регулярно отримуєте інформацію від склянки води — зверніться до відповідного спеціаліста.)

Друге зауваження до пам’яті води: а чому вона запам’ятала саме присутність носорога? Вода на Землі не з’являється і не зникає, вона перебуває в постійному колообігу. І за мільйони років вода (яку гомеопати використовують для розведення) контактувала з такими речами, що носоріг тихо смалить у кутку. На це й багато інших запитань послідовники Ганемана всміхаються, стенають плечима і видають чергову порцію псевдонаукової маячні зі ще більшим градусом неадекватності. Їхня базова віра в принципи свого пророка лишається й завжди лишатиметься непорушною. Бо інакше довелось би визнати, що останні двісті років вони займалися розвішуванням на вуха спагеті в планетарних масштабах. Найчесніші гомеопати на запитання «Як це працює?» чесно кажуть: «Не знаю як, але працює».

Щиро кажучи, до популяризації гомеопатії доклали руку і вчені (навіть видатні вчені).

З розвитком хімії стало зрозуміло, що цілющих молекул, наприклад, полярного їжака, у розчинах гомеопатичних препаратів немає. А відтак потрібно було по новій обґрунтовувати принцип їхньої дії.