350 https://goo.gl/AnUqLM

351 https://goo.gl/ZYDVPR

352 https://goo.gl/Ax5CpX

353 https://goo.gl/3Rj1qu

354 https://goo.gl/w2XM1h

355 Не забувайте, що це маніпулятивні твердження автора книжки, але засновані на реальних даних.

356 https://bit.ly/2KEkafu

357 https://bit.ly/2rqMDwm

358 https://bit.ly/2FMmGfX

359 https://trib.in/1T1f1Kn

https://bit.ly/2ron7Jj

360 https://bit.ly/2wkljpm

361 https://bit.ly/2JXXaH0

362 https://bit.ly/2rlW9SC

Розділ 20 Мистецтво помилятися Як помиляються лікарі?

Доказова медицина — не фікція, а об’єктивна реальність. І всі, хто ставиться до неї упереджено презирливо, обдурюють насамперед самих себе. Радянська й пострадянська освіта, як продукт авторитарного періоду історії, базувалася на авторитетах. Слово академіка / професора / діяча давно забутих часів — закон. А тим паче, якщо це слово написане в книжці.

Як у лікарів, так і в пацієнтів, які доказової медицини не сприймають, стоїть ментальний блок: «мене так навчили — я так роблю — я бачу, що це допомагає!». Для чого читати чуже словоблудство, особливо якщо воно закордонне? Там, за морями, ліки інші, пацієнти інші, взагалі все — інше. Чи я дурний, щоб не довіряти власним очам і досвіду?

Такі люди послуговуються передусім типовим «дворовим» менталітетом. Не впевнений у собі? Задню даєш? Ти що, «за базар не вивезеш»? Усі нормальні дівчата й хлопці знають, що Акела ніколи не схиблює. (А якщо схиблює, значить, так і хотів.) Саме нездатність визнати власну неправоту, неможливість спокійно слухати інших, безкінечна впевненість у власному досвіді призводять до того, що люди по спіралі дедалі глибше опускаються в надра безумства.

Щодо власного досвіду є одна повчальна історія.

У часи Другої світової війни американці багато воювали авіацією (скидали бомби). І їхній повітряний флот постійно втрачав літаки. Для захисту від зенітних гармат на літаки вішали броню. Але в бомбардувальника є критична маса для зльоту. Тому бронювати все підряд не вийде — не лишиться місця для бомб. Відтак треба обирати, куди саме наварювати листи сталі. Заслужені інженери здійснили аналіз ушкоджень літаків, яким вдалося повернутися з бомбардувань на домашні аеродроми. Виявилося, що найбільш продірявленими були крила. Отож цілком логічно броню посилювали саме на крилах. Але літаки падали з тією самою частотою. А потім з’явився пан Єйбрехем Вальд і сказав сакраментальну річ:

Навіть коли крила пошматовані в лахміття, літаку якимось дивом вдається прилетіти назад. Значить, ці ураження не критичні. А от куди встрелили «загиблих» літаків — ми не знаємо, бо не бачимо їх. Логічно припустити, що броню треба вішати на неушкоджені ділянки. Бо коли снаряд потрапляє, наприклад, у кабіну, такий літак падає в море і не доступний для аналізу. А коли не потрапляє — літак вертається додому з цілою кабіною.

Інженери все зрозуміли й дослухалися. Літаків стало повертатися в рази більше.

Ця когнітивна помилка називається survivalship bias — упередження виживання.

Спираючись на власний досвід, і в сиву давнину, і в часи розквіту наукової медицини ХІХ–ХХ століть, і сьогодні лікарі схильні робити ту саму помилку. Вони частіше звертають увагу на успішні приклади й досліджують переважно їх (тимчасом як абонентів кладовища може ставати дедалі більше). Це природно: кому хочеться розповідати про свої помилки й тим паче ретельно в них колупатися? Але уроки історії вчать, що дуже часто це хибний шлях.

Саме тому позитивний досвід якихось дій сам по собі ще не дає жодної гарантії, що так треба робити й надалі. Натомість колективний досвід з аналізом великого масиву всіх даних (доказова медицина) проливає більше світла на природу явищ.

Звісно, доказова медицина також не застрахована від упередження виживання, але різко зменшує таку ймовірність. Це як демократія — жахлива форма правління, але найкраща з тих, які нам доступні. Як помиляються пацієнти?

У ХІХ столітті у Франції жив собі був мсьє Мішель Шаль. Провідний геометр своєї доби. Член Паризької (і десятка інших) академії наук. Лауреат Медалі Коплі (аналог Нобелівської премії того часу). Він навіть придумав свою теорему про композицію руху (хоч убийте, автор не уявляє, про що вона). Безсумнівно, пан Шаль був інтелектуалом, а згідно з відгуками сучасників — ще й великим патріотом.

У якийсь момент доля звела його з паном Врен-Люка. Малоосвіченим пройдисвітом, який страшенно любив історію. Коли в Люка не вийшло стати літератором, а бажання писати не зникло, він вирішив заробити грошей, фальсифікуючи листи історичних діячів. І листів цих, до речі, за своє життя він підробив понад 25 тисяч штук. І саме в особі Шаля він знайшов того, кому підробки можна було вигідно продавати.

Люка швиденько втямив, що мсьє Шаль фанатіє від усього французького, і почав фабрикувати листи ще інтенсивніше. З його фальшивок, наприклад, випливало, що закон усесвітнього тяжіння відкрив Паскаль (француз), а сер Ньютон (англієць) просто сплагіатив ідею. Шалю такі звістки були як бальзам на душу. З-під пера Люка з’являлися все нові й нові листи від Шекспіра, Клеопатри, Цезаря й багатьох інших. Особливий треш — це лист Марії Магдалини воскреслому Лазарю, у якому вона розповідає про мудрий народ галів (давні французи) і про те, як з їхніх земель світло науки проллється на весь світ. Додаткової пікантності авантюрі надавало те, що всі діячі минулого листувалися винятково французькою.

Папір Люка брав зі старих книжок (з королівськими французькими гербами, і це нікого не дивувало). А оскільки сировини було малувато, більшість листів написані на огризках раритетного паперу дуже дрібним почерком.

Мало того, що Шаль усе це купував, так він ще й оприлюднив листи з метою довести всьому світові велич своєї Батьківщини. І протягом двох років сварився з усією Європою, з піною коло рота відстоюючи істинність фальшивок. При цьому навколо нього сформувалося ціле наукове лобі прихильників.

Доба була темна, безінтернетна, але з часом вдалося добути оригінали почерків деяких діячів минулого й порівняти їх з підробками мсьє Люка. Крім того, як людина без особливих талантів, пройдисвіт навіть не вигадував текстів, а просто передирав із тогочасних книжок цілі абзаци, а потім підписував іменем потрібної особи. Коли афера викрилася, на голову Шаля завалився сором воістину галактичного масштабу.

Цікаво, що тогочасна хімічна експертиза так і не змогла спростувати автентичність використаних у листах чорнил. Мабуть, мсьє Люка щось-таки вмів.

Мораль цієї історії дуже проста. Коли людина дуже хоче в щось повірити, вона вірить. Не вдаючись до здорового глузду, мозок (особливо розумний) знайде тисячу виправдань для найдурнішої дурні. Навіть талановитий науковець, на жаль, може бути повним йолопом.

Посмакуйте ще раз, у які нісенітниці повірив Шаль. Чи такою безглуздою тепер здається віра в гомеопатію, фуфломіцини та біоенерготерапію?

Люди помічають усе, що підтримує їхню точку зору. Люди відкидають усе, що їй суперечить. Зокрема тому, що визнавати свої помилки завжди важко. І що довше людина мандрує царством бузкових єдинорогів, то менш імовірно вона колись поверне на тверду й рівну дорогу фактів.

Розділ 21 Присутність відсутності Absence of evidence is not evidence of absence

Ця фраза, хоч і здається претензійною, має неабияке значення для різноманітних заливань помиями, що трапляються і в межах наукової спільноти, і серед пересічних користувачів медичних технологій. Дослівно вона перекладається так: «Відсутність свідчень не є свідченням відсутності». На практиці це має приблизно такий вигляд.