Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Автор щосили сподівається, що цю інформацію сприймуть адекватно, а не як виправдання зловживання без міри. Якщо ви можете відмовитися від алкоголю взагалі — зробіть це вже сьогодні. І, звичайно, щодо всіх питань про здоров’я консультуйтеся зі своїм лікарем.

Ще одна велика група міфів стосується алергічних реакцій.

Неймовірно велика кількість людей упевнені, що мають алергію на пеніцилін чи якийсь інший антибіотик.

Автор спішить запевнити: переважна більшість у цій кількості помиляється.

За даними наукової літератури, близько 10 % усіх пацієнтів повідомляють про алергію до пеніциліну. При цьому 90 % з них такої алергії насправді не мають 14.

Частина хворих знають про свою алергію з розповідей батьків. Хтось має сплутані спогади з дитинства. Інші свого часу неправильно оцінили власний стан. Бо якщо після прийому антибіотиків починає нудити або з’являється висип — це не є залізним доказом алергії. Більша частина побічних дій антибіотиків має зовсім інші механізми та не пов’язана з гіперчутливістю.

Чому пацієнтам не кажуть про це в лікарнях?

Лікарі недостатньо знають про алергію на антибіотики й рідко консультуються в колег із цього приводу 15. Маються на увазі американські лікарі, бо вони й самі це визнають. Але сумнівно, що ситуація на наших теренах відрізняється.

Тепер цікаве. Припустімо, у вас справді був епізод істинної алергії на антибіотик. Протягом десяти років у 80–90 % пацієнтів ця алергія зникає 16. Тобто пацієнти можуть абсолютно спокійно знову приймати той самий препарат, причому ризик нової алергії у них приблизно такий самий, як і в людей без жодних проблем у минулому.

Усе це не шалені ідеї якихось фріків від медицини. Ту саму позицію поділяють Центр із контролю та профілактики захворювань США 17 та Американська академія алергології та клінічної імунології 18.

Чи є щось погане в тому, що на пацієнтові стоїть клеймо «алергія», навіть якщо її немає? Мінусів надзвичайно багато.

Примітка про алергію на антибіотики в історії хвороби пов’язана з більшою кількістю антибіотикотерапії, більшою кількістю інфекційних ускладнень, більшим ризиком отримати неправильний антибіотик 19.

Пацієнти з «алергією» на пеніцилін проводять у лікарнях на 10 % більше часу, ніж люди без подібної стигми 20.

І найголовніше: через псевдоалергію пацієнту часто призначають антибіотики другої лінії (так би мовити, «запасні» варіанти). А це призводить до їх надмірного використання і глобального зростання резистентності 21.

Тобто через міф про алергію на антибіотики в кожного з нас зростає шанс у майбутньому (дуже недалекому) не вилікуватися від більш-менш серйозної інфекції.

Автор закликає всіх, хто впевнений, що має непереносимість одного чи кількох антибіотиків, звернутися до алерголога, щоб той, провівши проби й тести, допоміг розставити всі крапки над «і».

Крім того, автор закликає лікарів не вірити пацієнтам на слово (не тому, що вони погані, а тому, що люди можуть помилятися). Перевіряйте все, що вам до снаги перевірити. Стежте за актуальними публікаціями.

Ще одне питання, яке просто не можна оминути увагою, — додаткові препарати, які пацієнт отримує разом з призначенням антибіотиків.

Зараз автор спробує відобразити хибну «логіку», якою, на жаль, досі керуються деякі лікарі. Отже, хворий починає приймати антибактеріальний препарат. Є ймовірність, що ці ліки знищать не лише шкідливі мікроорганізми, а й ті, що тихо і мирно живуть у кишківнику протягом усього нашого життя і працюють нам на благо. Аби підтримати бідолах, призначається пробіотик. Крім того, антибіотики можуть викликати алергічні реакції. Тому краще буде, якщо пацієнт одразу паралельно розпочне пити протиалергійні антигістамінні. Крім того, смерть корисних бактерій (про яку вже згадувалося) послабить захист на бар’єрах організму (слизових і шкірі), що може стати причиною мікозів. Значить, наступний препарат, який треба додати, — протигрибковий, з профілактичною метою. Ну, а оскільки тепер хворий приймає асортимент невеликої сільської аптеки, ми починаємо переживати за його внутрішні органи, зокрема за печінку, чому й мусимо призначити який-небудь гепатопротектор.

Отже, замість одного антибіотика, який був справді потрібен, бідолашний пацієнт приймає щонайменше п’ять препаратів (і повірте, це ще далеко не кінець потенційних призначень). Такі «схеми» лікування не мають нічого спільного з доказовою медициною, наукою, здоровим глуздом і людяністю. Ба більше, вони заводять пацієнта в таємниче й небезпечне царство поліпрагмазії. Поліпрагмазія — це практика одночасного призначення великої кількості різних ліків. І це не є якимось однозначно поганим явищем. У деяких випадках без чотирьох-п’яти-шести препаратів не обійтися. Але стосується це, майже завжди, тяжких пацієнтів, які перебувають у лікарні. Річ у тому, що ліки, які ми приймаємо, не знають, що вони — ліки від певних хвороб. Кожна така сполука — хімічна речовина зі специфічними властивостями. І коли фармацевтична фірма розробляє препарат, вона досліджує фармакокінетику (що відбувається з препаратом в організмі) та фармакодинаміку (як препарат впливає на організм) конкретно цього препарату. Якщо в кровоносній системі одночасно з’являються п’ять нових хімічних сполук, вони можуть взаємодіяти одна з одною, або ж організм може почати поводитися інакше, ніж якщо така речовина була б одна. Подібні ефекти взаємодії множаться в геометричній прогресії з кожними новими ліками, які пацієнт приймає одночасно. І спрогнозувати, до чого це призведе, часто буває дуже важко (хочеться сказати — «неможливо»). Тому поліпрагмазія — необхідне зло для тих випадків, коли інакше діяти не можна.

Але рутинне призначення антибіотиків — точно не одна з таких ситуацій. Оскільки ми зачепили увагою протигрибкові препарати (хай і в контексті антибіотиків), хочеться розповісти про них трохи більше.

Авторові пригадується історія з власного життя, коли під час лікування одного неінфекційного захворювання йому призначили флуконазол (чи не найпопулярніший протигрибковий препарат). Призначили без показань, профілактично, щоб «гриби не напали». Після першої доби прийому розвинувся дисгідроз: палець, на якому була обручка, рясно вкрився пухирцями. Цей стан у сімейній традиції автора отримав назву «кукумберіт» (від англ. Cucumber — «огірок»). Флуконазол полетів у смітник, а разом з ним щез і дисгідроз.

Історія не надто приємна, але дуже репрезентативна. Скільки разів вам, дорогі читачі, призначали протигрибкові препарати профілактично? Наприклад, щоб «прикритися від антибіотиків»?

Насправді ситуацій, коли протигрибкові з доказових позицій слід призначати профілактично (не для того, щоб лікувати мікоз, а щоб його попередити), — доволі небагато. Здебільшого це стосується пацієнтів з тяжкими захворюваннями крові, деякими великими операціями в черевній порожнині, тих, хто отримує препарати для пригнічення імунітету (наприклад, після трансплантацій) 22.

У наших реаліях, на жаль, протигрибкові призначають занадто часто. А призводить це до того самого роду проблем, що й при неправильній антибіотикотерапії.

За даними більш ніж десятирічної давності, до 5 % деяких грибків уже були нечутливими до флуконазолу. А попереднє використання цього препарату збільшувало шанси зростання резистентності грибів у майбутньому в 2,5 раза 23.

Як це екстраполювати на сучасний день і вітчизняні реалії, автор не знає. Але, спостерігаючи призначення флуконазолу направо й наліво, можна множити ризики на 5–10.

Однак на профілактиці проблеми лише починаються. Як визначити, кого справді треба лікувати від мікозів?

Річ у тому, що гриби живуть на нас (і в нас) — постійно. Тому, коли під час рутинної здачі аналізів знаходять гриби, наприклад у сечі, — це не є діагностичним критерієм кандидозу, який потрібно лікувати. Важливим є титр (концентрація) грибків і наявність реакції тканин тіла на грибки. Інакше ми ризикуємо боротися з невинною грибковою колонізацією (живуть собі та й живуть, нікого не чіпають) замість інфекції 24.

9
{"b":"832944","o":1}