Але справа зовсім інша, коли ми боремося з давніми невидимими організмами, старшими за нас на мільярди років. Ви вже здогадалися, що мова піде про бактерії. Винахід пеніциліну в Британії часів Другої світової війни став однією із запорук виживання мільйонів поранених (і однією з причин величезної різниці людських втрат між радянськими й союзними військами). Сьогодні багато мікробів, які трильйонами гинули після першої ж дози пеніциліну 70 років тому, пережовують і випльовують його майже не помічаючи.
Одна із характеристик живого — здатність адаптуватися — серед мікроорганізмів представлена чи не найяскравіше. Грибки, бактерії й віруси ведуть жорстоку хімічну війну між собою, війну, що не спиняється ані на мить ще відтоді, коли в океанах не було жодної рибинки. І саме здатність призвичаюватися, виробляти нові механізми захисту й контратаки робить бактерії страшним супротивником, а часом і корисним союзником для людства. (Загалом, щоб усвідомити своє місце у світі, людям інколи корисно звертатися до наукових даних. Загальна біомаса бактерій на Землі еквівалентна 70 мільярдам тонн вуглецю. Для порівняння: людство має біомасу в 60 мільйонів тонн вуглецю 6.)
Далі ми багато говоритимемо про антибіотикорезистентність — здатність мікробів протистояти антибіотикам, і про те, як ми, люди, на цю здатність впливаємо. Щоб не виробляти в читачів аж надто великого комплексу провини із цього приводу (хоча маленький комплекс провини автор був би радий створити), зробімо маленький відступ від основної оповіді 7 8.
У штаті Нью-Мексико є чудова печера під назвою Лечугілья, яка залягає на глибині півкілометра й простягається більш ніж на 200 кілометрів. Так сталося, що людина залізла туди лише через місяць після Чорнобильської аварії (це вказано тільки для часового референсу, не те щоби ті дві події були якось пов’язані причиново). А до цього печера була ізольована від навколишнього світу протягом чотирьох мільйонів років.
І там ніхто не мешкав, крім сталактитів і мікробів. Жодних слідів медичних представників, фармацевтів і дільничних лікарів.
Яким же був подив учених, коли виявилося, що практично всі бактерії були резистентними (стійкими) до сучасних класів антибіотиків. Зокрема й до синтетичних (тих, які створені хімічним шляхом, а не живими організмами). У деяких штамів виявили полірезистентність, себто стійкість до багатьох (максимально — до 14) різних сучасних препаратів. Особливо цікаво, що резистентність проявлялася до даптоміцину (один із найновіших за механізмом дії антибіотик на ринку) і до лінезоліду (основна наша зброя проти MRSA — злющого резистентного стафілококу, який вражає переважно пацієнтів у лікарнях, бо сам у тих лікарнях живе).
Не менш веселою була знахідка серед мікробів п’яти нових механізмів резистентності, з якими люди в клінічних умовах ще не стикалися.
Нашій цивілізації властиво присвоювати собі велич в усьому (навіть у власних провалах чи злодіяннях). Але зараз ми зі своїми антибіотиками видаємося трохи дикунами із загостреними кілками проти танків. Мікроби протягом щонайменше двох з половиною мільярдів років ведуть у своєму царстві війну, що не вщухає ані на мить. І ними відточені вже всі можливі способи вбивства собі подібних і механізми захисту від цього.
Тому резистентність з’являється не лише в лікарнях та від наших з вами дій, а й із природного резервуару.
Не дивно, що гонку біологічного озброєння ми поступово програємо братам нашим найменшим. Темпи зростання резистентності до антибіотиків неймовірні. Але ще більше вражає винахідливість мікроорганізмів. Для боротьби з антибіотиками бактерії можуть змінювати свої внутрішні структури, ховати молекули-мішені для препаратів, створювати помпи для викачування ліків геть з клітини або синтезувати ферменти, які ці ліки розщеплюють. Перелік можна продовжувати ще довго. А в результаті ми маємо ось що:
На сайті Центру з контролю за захворюваннями США є окрема сторінка9, присвячена так званим Nightmare bacteria (бактеріям з нічних жахів). Причому такий нікнейм використовують навіть в офіційних джерелах, назва цих мікробів — карбапенем-резистентні ентеробактерії. Це група мікроорганізмів, які інколи бувають нечутливими до ВСІХ антибіотиків, які відомі людині. Фактично проти такої інфекції немає ліків. І, щоб читачі не встигли розслабитись і порадіти, що ці монстри живуть далеко за океаном, автор спішить запевнити, що в нашій популяції вони теж є. Просто через слабкий інфекційний контроль ми не знаємо, яка їхня поширеність.
Тепер розгляньмо, чи є в нас (як у біологічного виду) бодай надія вижити в цій нерівній боротьбі.
Розробка нового антибіотика займає в середньому десять років і коштує для компанії мільярд доларів США. Однак антибактеріальні препарати — далеко не найкращі товари для отримання прибутку, з маркетологічного погляду. Приміром, людина з видаленою щитоподібною залозою приречена щодня до кінця свого життя отримувати замісну гормональну терапію. Вона змушена вживати екзогенний тироксин, бо власний в організмі вже вироблятися не може. Те саме стосується ін’єкцій інсуліну або масового прийому ліпідознижувальних препаратів у добу повального атеросклерозу. Ці й багато інших груп пацієнтів — просто знахідка для відділу продажів фармацевтичної компанії. Лікарі достовірно знають про користь цих препаратів і призначають їх стабільно. Пацієнти не сумніваються в користі, бо якість їхнього життя такою терапією покращується. Уряди країн беруть участь у держзакупівлях таких препаратів, бо це доцільно з економічного погляду (більша середня тривалість життя громадянина означає, що він спродукує більше товарів і послуг і встигне заплатити більше податків). А головне: в усієї системи немає жодної альтернативи, окрім як постійно ці ліки купувати.
А скільки разів за життя в пересічного громадянина трапиться тонзиліт? А життєво небезпечна інфекція кісток? Частота подібних станів — значно нижча. На купу додамо той факт, що чинні антибіотики поступово втрачають актуальність (на відміну від багатьох інших ліків), що створює постійну потребу розробляти дедалі новіші препарати. Тимчасом як хронічні хвороби зменшують тривалість життя, забираючи в людини одне-півтора десятиліття від максимуму (наприклад, 60 замість 70 років), тяжкий менінгіт схильний обривати це життя раптово у 2 роки, 15 чи 30 років, призводячи до непоправних економічних втрат у масштабах суспільства (оскільки, як ви знаєте, приріст населення в нашій країні і так негативний) і невимовно трагічних наслідків для окремих родин.
Фармацевтична компанія, хай навіть її продукція допомагає рятувати здоров’я, не є благодійною установою. А розробка антибіотиків є однією з найменш фінансово привабливих ініціатив. Саме тому кількість нових класів цих препаратів на ринку останніми десятиліттями прогресивно зменшується.
Із цією проблемою в деяких країнах намагаються боротися системно: видають патенти на оригінальний препарат на 25 років замість 10. Або знижують податкове навантаження на фірму-розробника за умови, що заощаджені кошти підуть на розробку нових ліків.
У цій площині, так само, світ не обходиться без курйозів. У 2017 році в США компанія Allergan передала одному з індіанських племен могавків шість патентів на свої краплі для очей. Річ у тому, що термін патентів на оригінальні краплі добігав кінця, а значить, невдовзі ринок наповнився б дешевшими генериками. Індіанські резервації мають особливий статус суверенної недоторканності, маючи, наприклад, виняткове право в деяких штатах займатись гральним бізнесом. Прийнявши у володіння патенти, плем’я надало компанії Allergan ексклюзивні права виробляти за ними краплі, отримуючи за це по 15 мільйонів доларів на рік. При цьому прибутки компанії лишалися б десятикратно більшими, а конкуренція була б неможливою. Подальші судові позови зруйнували прекрасну й дотепну патентну схему. Але це не змінює моралі історії: приватні фармацевтичні компанії підуть на що завгодно заради захисту власних прибутків. І це не прикро чи аморально, це просто одна з реальностей світу.
