Містер Гайне знову сів на стіл. Коли він скінчив декламувати, запала тиша, а потім вибухнули оплески: навіть містер Лайонс аплодував. Аплодисменти тривали якийсь час. Коли вони вщухли, усі слухачі мовчки відпили зі своїх пляшок.
Пок! Корок вилетів із пляшки містера Гайнса, але містер Гайне залишився сидіти, зашарілий і простоволосий, на столі. Здавалося, він не чув підбадьорень.
— Хороший хлопець, Джо! — сказав містер О’Коннор, дістаючи свої сигаретні папірці й кисет, аби краще приховати емоції.
— Що думаєш, Крофтоне? — вигукнув містер Генчі.— Хіба не гарно? Га?
Містер Крофтон погодився, що це дуже гарний твір.
Мати
Містер Голо ген, помічник секретаря в товаристві «Звитяжна Ірландія», майже місяць гасав по Дубліну туди-сюди з повними брудних папірців руками та кишенями, організовуючи серію концертів. Одна нога в нього була скалічена, і друзі прозвали його Кульгавим Гологеном. Він без упину ходив там і сям, міг годину простояти на розі, переконуючи і щось занотовуючи; та, врешті, все організувала місіс Кірні.
Міс Делвін стала місіс Кірні всім на зло. Вона здобула освіту в престижній школі при монастирі, де вивчала французьку та музику. Бліда від природи і стримана, вона мала у школі небагато подруг. Коли досягла віку заміжжя, її почали відправляти на прийоми до багатьох домів, де захоплювалися її грою на фортепіано та вишуканими манерами. Вона сиділа, оточена холодною стіною своїх чеснот, і чекала, коли якийсь кавалер наважиться запропонувати їй блискуче життя. Але всі молоді чоловіки, яких вона зустрічала, були посередніми, тож вона ніяк їх не заохочувала, а свої романтичні пориви тамувала, нишком з’їдаючи чимало рахат-лукуму. Так чи так, а коли вона майже дійшла до межі, й подруги почали плескати про неї язиками, вона всім затулила рота, вийшовши заміж за містера Кірні, шевця з Ормонд Квей.
Він був набагато старшим за неї. Його слова, завжди глибокодумні, застрягали у пишній коричневій бороді. За рік подружнього життя місіс Кірні усвідомила, що такий чоловік набагато вигідніший за будь-якого романтика, та все ж ніколи не полишала своїх романтичних ідей. Він не пив, був ощадливим і набожним; ходив причащатися кожної першої п’ятниці місяця, іноді з нею, та частіше сам. Її віра теж не слабшала, і вона була йому хорошою дружиною. На прийомі в чужому домі, тільки-но вона ледь помітно вела бровою, як він одразу ж підводився і прощався, а коли його турбував кашель, вона вкривала йому ноги стьобаною ковдрою і готувала міцний ромовий пунш. Він, зі свого боку, був взірцевим батьком. Вносячи щотижня невелику суму в банк, він міг бути певен, що в обох доньок буде по сотні фунтів приданого, коли їм виповниться двадцять чотири роки. Старшу доньку Кетлін відправив до хорошої монастирської школи, де вона вивчала французьку та музику, після чого оплатив її навчання в Академії[103]. Кожного року в червні місіс Кірні мала нагоду похвалитися комусь із друзів:
— Мій любий чоловік відправляє нас на кілька тижнів у Скерріс.
А як не в Скерріс, то у Говт чи у Ґрейстоунз[104].
Коли почало набирати обертів ірландське Відродження, місіс Кірні вирішила скористатися іменем своєї доньки[105] і найняла додому вчителя ірландської. Кетлін із сестрою слали друзям листівки з ірландською тематикою, а ті надсилали листівки з ірландською тематикою у відповідь. В особливі неділі, коли містер Кірні відвідував із сім’єю кафедральну церкву, на розі Кетедрал-стрит збиралася невеличка група людей. Усі вони були друзями сімейства Кірні — друзі-музиканти чи друзі-націоналісти; перебравши всі плітки, до найдрібніших, вони разом тиснули одне одному руки, сміючись з такої кількості схрещених рук, і прощалися одне з одним ірландською. Невдовзі ім’я міс Кетлін Кірні все частіше зринало у людей на вустах. Казали, що вона має хист до музики, що вона дуже гарна дівчина і до того ж прихильниця руху за відродження мови. Місіс Кірні це неабияк тішило. Тому вона не здивувалася, коли одного дня містер Гологен прийшов і запропонував її дочці виступити акомпаніатором на серії чотирьох великих концертів, які його товариство збиралося влаштувати в філармонії «Ентьєнт»[106].
Вона провела його до вітальні, всадовила, принесла графин і срібну вазу з печивом. Жваво поринула в обговорення деталей справи, радила та відмовляла, і, врешті-решт, контракт було укладено: Кетлін мала отримати вісім гіней за свої акомпаніаторські послуги на чотирьох великих концертах.
Позаяк містер Гологен був новачком у таких делікатних справах, як формування афіш та упорядкування програми, місіс Кірні допомогла йому. Вона на цьому розумілася. Вона знала, яких музикантів треба виділяти великими літерами, а яких друкувати меншим шрифтом. Вона знала, що перший тенор не погодиться виходити після комічної сценки містера Міда. А щоб глядачам не набридала одноманітність, вона розставила непевні номери між популярною класикою. Містер Гологен щодня просив про зустріч, аби спитати її поради з того чи того питання. Вона була незмінно привітною та готовою допомогти — він почувався дуже затишно. Підсувала до нього графин зі словами:
— Пригощайтесь, містере Галоген!
І поки він пригощався, казала:
— Не хвилюйтесь! Не треба хвилюватися!
Усе йшло як по маслу. Місіс Кірні придбала трохи тонкого рожевого атласу в Брауна Томаса, аби прикрасити спереду сукню Кетлін. Це влетіло їй у копієчку, та бувають випадки, коли такі витрати виправдані. Вона взяла з десяток квитків на фінальний концерт по два шилінги та розіслала тим із друзів, хто інакше міг не прийти. Вона ні про що не забула і, завдяки їй, все, що слід було зробити, було зроблено.
Концерти мали відбутися в середу, четвер, п’ятницю та суботу. Коли місіс Кірні у середу ввечері прибула з дочкою до філармонії «Ентьєнт», побачене їй не сподобалось. Кілька молодиків із синіми значками на піджаках били байдики у вестибюлі; жоден з них не вдягнув вечірнього костюма. Вони з донькою пройшли повз, і швидкий погляд крізь відчинені двері концертної зали розкрив їй причину байдикування. Спочатку вона подумала, що прийшла надто рано. Ні, було за двадцять восьма.
У гардеробній за сценою її відрекомендували секретарю товариства, містерові Фіцпатрику. Вона посміхнулася та потиснула йому руку. Це був невисокий чоловік з білим невиразним обличчям. Вона помітила, що його легкий коричневий капелюх недбало зсунутий набакир, і що говорив він теж невиразно. У руці тримав програмку, і під час бесіди зжував один її кінець, перетворивши його на вологий м’якуш. Здавалось, він не дуже переймається невдачами. Містер Галоген заходив до гардеробної кожні кілька хвилин, сповіщаючи останні новини з каси. Музиканти нервово перемовлялися, раз у раз кидаючи погляд у дзеркало і скручуючи та розкручуючи папери з нотами. Коли на годиннику було вже майже о пів на дев’яту, групка глядачів у залі почала вимагати розваг. Вийшов містер Фіцпатрик, байдуже всміхнувся аудиторії і сказав:
— Що ж, леді та джентльмени, гадаю, час розпочинати бал.
Місіс Кірні нагородила його за останнє зібгане слово швидким презирливим поглядом, після чого підбадьорливо спитала в доньки:
— Готова, люба?
Дочекавшись слушної нагоди, вона підкликала містера Гологена та попросила пояснити, що це все означає. Містер Галоген не знав, що це все означало. Він сказав, що комітет помилився, призначивши аж чотири концерти: чотирьох було забагато.
— А артисти! — промовила місіс Кірні.— Звісно, вони стараються, та, насправді, вони просто бездарні.
Містер Галоген погодився, що артисти нездібні, але комітет, сказав він, вирішив провести перші три концерти з тим, що є, а найкращі номери припасти на суботній вечір. Місіс Кірні нічого на це не відповіла, але, споглядаючи, як посередні виконавці змінюють одне одного на сцені, а людей в залі все меншає й меншає, вона почала жалкувати, що стільки вклала в такий концерт. Їй багато чого не подобалося в самій організації, а байдужа посмішка містера Фіцпатрика невимовно дратувала. Все ж, вона змовчала і чекала, як усе закінчиться. Концерт завершився майже о десятій, і всі швидко розійшлись по домівках.