— І він пішов додому? — спитав Ґебріел.
— Так, він пішов додому. І коли я провела у школі всього лише тиждень, він помер; його поховали в Оутерарді, звідки походив його рід. О, в день, коли я почула про те, він був уже мертвий!
Вона спинилася, задихаючись від ридань, і, здолана емоціями, впала долілиць на ліжко, схлипуючи в ковдру. Ґебріел нерішуче потримав її руку ще хвилину, а тоді, присоромлений втручанням у її горе, легенько відпустив і тихо пішов до вікна.
Вона міцно заснула.
Ґебріел, спершись на лікоть, декілька хвилин без образи дивився на її сплутане волосся і напіввідкритий рот, дослухався до глибокого дихання. Тож в її житті була романтика: заради неї помер чоловік. Йому вже мало боліло від того, яку жалюгідну роль він, її чоловік, зіграв у її житті. Він дивився на неї, поки вона спала, так, ніби він і вона ніколи й не жили разом, як чоловік із дружиною. Його допитливий погляд надовго затримався на її обличчі й волоссі, і коли він подумав про те, якою вона була тоді, у часи своєї першої дитячої краси, дивний, дружній жаль до неї пройняв його душу. Він не зізнався би навіть самому собі, що її обличчя більше не красиве, проте знав, що це вже не те лице, заради якого Майкл Ф’юрі кинув виклик смерті.
Можливо, вона й не розповіла йому всієї правди. Його погляд ковзнув на стілець, куди вона скинула свій одяг. Шнурок від нижньої спідниці звисав на підлогу. Один чобіток стояв, його халява опала, інший лежав збоку. Він здивувався своєму виру емоцій годину тому. Звідки він узявся? Від вечері у тітки, від власної дурної промови, від вина й танців, веселого прощання у залі, задоволення від прогулянки по снігу вздовж річки. Бідолашна тітка Джулія! Вона також скоро перетвориться на тінь, як тінь Патріка Моркана і його коня. Коли вона співала «Вбрання Нареченої», він на хвильку упіймав цей змучений вираз на її обличчі. Можливо, вже скоро він сидітиме у тій самій вітальні, вбраний у чорне, з циліндром на колінах. Жалюзі опустять, а поряд тітка Кейт буде плакати, сякатися й розповідати йому, як померла Джулія. Він пошукає у себе в голові якісь слова розради, та знайде лише невдалі й слабкі. Так, так, це станеться дуже швидко.
Його плечі змерзли, в кімнаті було холодно. Він обережно простягнувся під ковдрою біля своєї дружини. Один за одним, усі вони перетворяться на тіні. Краще вже хоробро відійти в інший світ у повній славі якоїсь пристрасті, аніж сумно зів’янути й змарніти з віком. Він подумав про те, як та, що лежить біля нього, стільки років тримала замкненим у серці образ очей свого коханого, коли той сказав їй, що не бажає жити.
Рясні сльози наповнили очі Ґебріела. Жодна жінка ніколи не будила у ньому таких почуттів, але він знав, що це, мабуть, і є кохання. Сльози збиралися ще швидше у нього в очах, і в напівтемряві він уявив, що бачить подобу молодого чоловіка, який стоїть під мокрим деревом. Інші обриси були поруч. Його душа наблизилася до того краю, де мешкають сонми мертвих. Він усвідомлював, але не міг осягнути їхнього мінливого й мерехтливого існування. Його сутність поступово відходила в сірий, невловимий світ, а справжній світ, який колись збудували і в якому колись жили ці мертві, розчинявся і марнів.
Кілька постуків у шибку змусили його повернутися до вікна. Знову пішов сніг. Він сонно дивився, як сніжинки, срібні й темні, косо падали у світлі ліхтаря. Настав його час вирушати в подорож на захід. Так, у газетах казали правду: сніг випав по всій Ірландії. Він падав у всіх частинах центральної рівнини, на безлісі пагорби, м’яко падав на болото Аллен і, далі на захід, легко падав у темні буйні хвилі Шеннону Він також падав на кожен клаптик самотнього цвинтаря на горі, де лежав похований Майкл Ф’юрі. Він густо лягав, встеляв похилі хрести і надгробки, штирі маленьких воріт, голі терни. Його душа повільно зомлівала, поки він слухав, як сніг легко падає крізь всесвіт і встеляє, немов останній вирок, усіх живих і мертвих.
ВИДАННЯ ВИЙШЛО ДРУКОМ ЗА ПІДТРИМКИ
Івана Букрєєва
