Жинь посунулася.

— Щось таке.

Венка дивилася на неї з чимось, що могло бути заздрістю.

— Отже, ти досі солдат. Щастить.

— Не впевнена, — сказала Жинь.

— Чому ж?

Якусь мить Жинь думала над тим, щоб розповісти все Венці: про Зміївну, Печатку, про те, що вона бачила з Чаґханем. Але Венка не мала терпіння для деталей. Венці не було до них діла.

— Просто… Я вже не можу того, що робила раніше. — Вона склала руки на грудях. — І сумніваюся, що колись знову зможу.

Венка втупилася в неї:

— То це через це ти плакала?

— Ні, я просто… — Жинь тремтливо вдихнула. — Я не знаю, чи буде від мене якась користь…

Венка закотила очі:

— Ну ти ж іще можеш тримати меч?

Протягом наступного тижня про незалежність від Імперії оголосили ще три провінції.

Як і передбачав Неджа, південні Воєначальники здалися першими. Зрештою, у півдня більше не було причин лишатися відданими Імперії чи Дадзі. Третя Макова війна вдарила по них найдужче. Їхні біженці голодували, на їхній території спалахнула епідемія бандитизму, а напад на Осінній палац знищив будь-які шанси отримати на нараді в Лусані поступки чи обіцянки допомоги.

Провінції, розташовані неподалік Арлона, повідомили про наміри відколотися від Імперії через захеканих делегатів, які подорожували сушею. Решта відправили поштових голубів. Через декілька днів до воріт Арлона прибули й самі Воєначальники.

— Півня, Мавпи і Кабана, — Неджа перераховував провінції, поки вони спостерігали, як вартові Ежиденя проводили до палацу огрядного Воєначальника Кабана. — Непогано.

— Тепер у нас чотири провінції проти восьми, — сказала Жинь. — Не такі вже й неймовірні шанси.

— П’ять проти семи. А ще вони гарні генерали.

Це справді було так. Жоден із південних Воєначальників не успадкував рангу від народження, всі заслужили його у кривавих банях під час Другої і Третьої Макових війн.

— І Цолінь прийде.

— Звідки така впевненість?

— Цолінь уміє обирати сторону. Зрештою він прийде. Радій, це майже так само добре, як ми й сподівалися.

Жинь думала, що тільки-но утвориться союз чотирьох провінцій, вони негайно вирушать у похід на північ. Але політики швидко розбили її надії на стрімкий наступ. Південні Воєначальники не привели в Арлон своїх військ. Їхні армії лишилися в рідних провінціях, вагаючись і спостерігаючи, а не вступаючи в бій. Південь вичікував. Вийшовши зі складу Імперії, Воєначальники убезпечили себе від гніву Вейсжі, але доки не вислали військ проти Імперії, вони ще мали шанс, що Дадзі прийме їх назад із розкритими обіймами та пробачить усі гріхи.

Минали дні. Наказ вирушати не надходив. Союз чотирьох провінцій цілими годинами поспіль обговорював стратегію в нескінченних військових нарадах. Жинь, Неджа й Кітай були присутні на всіх. Неджа — бо був генералом, Кітай — бо за химерним збігом обставин його тепер вважали наймайстернішим стратегом, хай навіть і не найбажанішим, а Жинь — суто тому, що цього хотів Вейсжа.

Вона підозрювала, що її мета полягала в залякуванні, забезпеченні певності: якщо спірлійка зі знищеного острова жива й здорова в Арлоні, то, можливо, перемогти в цій війні не так і важко.

Вона щосили намагалася вдавати, що це не брехня.

— Нам потрібні збірні загони, інакше цей союз — просто самогубство. — Генерал Ху, головний стратег Вейсжі, давно не приховував розчарування. — Республіканська армія має діяти як єдине ціле. Солдати не можуть вважати, що досі належать до колишніх провінцій.

— Я не віддам своїх людей під командування солдатів, яких ніколи не бачив, — сказав Воєначальник Кабана.

Жинь ненавиділа Цао Чажовка. Він увесь час шалено критикував те, що пропонували люди Вейсжі, аж Жинь замислилася, чому він узагалі приїхав в Арлон.

— І такі загони не зможуть діяти спільно, — продовжив він. — Ви просите солдатів, які ніколи не бачили один одного, битися разом. У них різні командні сигнали, вони використовують різні коди й не мають часу вчитися.

— Ну, схоже, ви робите все можливе для того, щоб найближчим часом ми не вирушили на північ, тож у них буде щонайменше декілька місяців, — пробурмотів Кітай.

Неджа видав приглушений звук, схожий на сміх.

У Чажовка був такий вигляд, немовби він насадив би Кітая на флагшток, якби міг.

— Ми не можемо перемогти Дадзі, б’ючись чотирма окремими арміями, — швидко сказав генерал Ху. — Наші розвідники доповідають, що, поки ми тут говоримо, вона збирає коаліцію на півночі.

— Це байдуже, якщо в них немає флоту, — сказав Воєначальник Мавпи, Лю Ґужубай.

З-поміж усіх південних Воєначальників він був найдужче схильний співпрацювати. Маючи гострий язик та розумний погляд, більшість нарад він провів, погладжуючи густу темну бороду і граючи по обидва боки столу. Якби вони працювали лише з Ґужубаєм, подумалося Жинь, то, мабуть, уже рухалися б на північ. Воєначальник Мавпи обережний, але принаймні сприймає аргументи. Натомість Воєначальники Кабана й Півня немовби намірилися лишатися в Арлоні під захистом військ Вейсжі. Ґон Такха останні кілька днів понуро сидів за столом, не кажучи ані слова, а Чажовк постійно метав підозри в усіх присутніх.

— Але вони його матимуть. Дадзі зараз збирає кораблі з цивільних центрів, щоб відновити Імперський флот. Вони переробляють вантажні кораблі на військові галери, а також зводять військові суднобудівні бази в різних місцях провінції Тигра, — генерал Ху постукав пальцем по мапі. — Що довше ми чекаємо, то більше часу даємо їм на підготовку.

— І хто ж очолить той флот? — запитав Ґужубай.

— Чан Ень.

— Несподівано, — озвався Чажовк. — Не Дзюнь?

— Дзюнь не схотів цієї посади, — сказав генерал Ху.

Чажовк здійняв брову:

— Це вперше.

— Мудро з його боку, — сказав Вейсжа. — Ніхто не хоче віддавати накази Чан Еню. Коли його офіцери сумніваються в ньому, то летять голови.

— Це знак, що Імперія не в найкращому стані, — несхвально зауважив Такха. — Той чоловік злостивий і марнотратний.

Генерал Вовче М’ясо славився своєю жорстокістю. Коли Чан Ень організував переворот проти попереднього Воєначальника Коня, його загони розколювали черепи і розвішували низки понівечених голів на стінах столиці.

— Або це просто означає, ну, знаєте, що всі гарні генерали мертві, — протягнув Дзіньджа.

Досі під час нарад від поводився навдивовижу стримано, хоча Жинь годинами спостерігала, як на його обличчі проступає презирство.

— Кому, як не вам, знати, — сказав Чажовк. — Ви ж були його учнем?

Дзіньджа наїжачився:

— Це було п’ять років тому.

— Не дуже давно як для такої короткої кар’єри.

Дзіньджа розкрив був рота, щоб відповісти, але Вейсжа змусив його замовкнути, піднявши руку.

— Якщо ви хочете звинуватити мого найстаршого сина у зраді…

— Ніхто ні в чому Дзіньджу не звинувачує, — сказав Чажовк. — Але знову ж таки, Вейсжа, ми просто сумніваємося в правильності рішення дозволити Дзіньджі очолити флот.

— Ваші люди будуть у кращих руках. Дзіньджа вивчав мистецтво війни в Сінеґарді, командував військами в Третій Маковій війні.

— Як і всі ми, — сказав Ґужубай. — Чому ж не доручити цю роботу якомусь із наших генералів? Або комусь із нас?

— Бо ви троє надто важливі, щоб вас можна було замінити.

Навіть Жинь мимоволі здригнулася від таких неприхованих лестощів. Південні Воєначальники криво перезирнулися. Ґужубай не приховував недовіри й зневаги.

— Ну гаразд, тоді тому, що люди з провінції Дракона не готові битися під проводом когось іншого, — сказав Вейсжа. — Вірите ви в це чи ні, а я справді намагаюся знайти рішення, яке найкраще вас захистить.

— І все ж на передову ви хочете відправити наші війська, — сказав Чажовк.

— Провінція Дракона виділяє більше загонів, ніж будь-хто з вас, йолопи, — випалила Жинь.

Вона не змогла стриматися. Вейсжа попереджав її просто спостерігати, але вона не могла стояти й дивитися на всю цю бездіяльність і дрібні чвари. Воєначальники поводилися ніби діти, чубилися між собою, наче хтось інший міг виграти війну замість них, якщо вони достатньо довго тягтимуть час.