— Виведіть її звідси, — випалив Вейсжа Неджі. — Ху, читай.

Генерал Ху продовжив:

— «Мої генерали пливуть униз Мужвеєм, поки ви ледарюєте у своєму палаці. Вам нікуди тікати. Вам нікуди ховатися. Наш флот більший. Наші війська численніші. Ви вмрете біля підніжжя Червоних скель, як і ваші предки, і вашими трупами годуватиметься риба в Мужвеї».

У залі запала тиша.

Вейсжа немовби примерз до трону. Вираз на його обличчі лишався нейтральним. Ані скорботи, ані страху. Немовби він був із криги.

Генерал Ху згорнув сувій і відкашлявся.

— Це все, що тут написано.

Через два тижні розвідники Вейсжі, виснажені, на загнаних конях, повернулися додому від кордону й підтвердили найгірше. Імперський флот, відремонтований і примножений після Бояна, почав просуватися на південь чи не з усією Міліцією.

Дадзі намірилася покласти край цій війні в Арлоні.

— Кораблі помітили з маяків у Єжині та Мужині, — доповів розвідник.

— Як вони змогли підібратися так близько? — стривожено запитав генерал Ху. — Чому нам не повідомили раніше?

— Вони ще не дісталися Мужина, — пояснив розвідник. — Флот просто величезний. Ми побачили його з гір.

— Скільки кораблів?

— Трохи більше, ніж у нас було на Бояні.

— Гарні новини в тому, що великі військові кораблі застрягнуть у притоках Мужвею, — сказав капітал Ежидень. — Їм доведеться перекочувати їх на колодах по землі. У нас ще два, може, два з половиною тижні, — він потягнувся до мапи й показав на точку на північно-західному кордоні провінції Зайця. — Припускаю, що зараз вони ось тут. Чи варто нам посилати туди людей, намагатися затримати їх на вузьких вигинах?

Вейсжа похитав головою:

— Ні. Це не змінює нашої основної стратегії. Вони хочуть, щоб ми розділили оборону, але ми на це не купимося. Ми зосередимося на укріпленні Арлона, інакше втратимо весь південь.

Жинь пильно дивилася на мапу, на яскраво-червоні цятки, які позначали водночас і Імперські війська, і армію Федерації. Респуб­ліку затиснули з двох боків: Імперія з півночі, Федерація з півдня. Було важко не панікувати, уявляючи об’єднані війська Дадзі, які наближалися, затискаючи їх, немовби в залізному кулаку.

— Північна лінія узбережжя хай уже не буде пріоритетом. Повернімо флот Цоліня до столиці, — Вейсжа говорив неможливо спокійно і Жинь була вдячною за це. — Я хочу, щоб розвідники з поштовими голубами розмістилися вздовж Мужвею з інтервалом у кілометр. Щоразу, коли флот рухатиметься, я хочу про це знати. Відправте посланців до Півня й Мавпи. Відкличте їхні війська на місцях.

— Ви не можете цього зробити, — сказав Ґужубай. — Вони досі займаються рештками Федерації.

— Чхати я хотів на Федерацію, — сказав Вейсжа. — Мені важливий Арлон. Якщо все, що ми почули про цей флот, правда, тоді це кінець війни, якщо ми не втримаємо нашого опорного пункту. Ми маємо зібрати всіх людей в одному місці.

— Ви кидаєте помирати цілі селища, — сказав Такха. — Цілі провінції.

— То нехай помирають.

— Та ви жартуєте? — із натиском запитав Чажовк. — Ви думаєте, що ми просто стоятимемо тут, доки ви нехтуєте своїми обіцянками? Ви сказали, що якщо ми перейдемо на ваш бік, то ви допоможете нам позбутися муґенців…

— І допоможу, — нетерпляче сказав Вейсжа. — Хіба ви не розумієте? Здолавши Дадзі, ми повернемо собі й південь. Щойно їхня покровителька впаде, муґенці здадуться…

— Або вони зрозуміють, що громадянська війна нас ослабила, і рватимуть нас на шматки, хай там що, — заперечив Чажовк.

— Цього не буде. Щойно ми отримаємо підтримку призахідників…

— «Підтримку призахідників», — пхикнув Чажовк. — Не будьте дитиною. Тарквет і його люди вже довгенько тиняються містом, а флот на горизонті так і не з’явився.

— З’явиться, якщо ми розіб’ємо Міліцію, — сказав Вейсжа. — А ми не зможемо цього зробити, якщо марнуватимемо час, воюючи на двох фронтах.

— Забудьте, — сказав Ґужубай. — Нам варто брати загони й повертатися додому.

— То вперед, — спокійно сказав Вейсжа. — Ви й тижня не протримаєтеся. Вам потрібні війська Дракона, і ви це знаєте, інакше взагалі не приходили б сюди. Жоден із вас не зможе втримати свої провінції, принаймні з тими військами, які ви маєте. Інакше ви повернулися б додому вже дуже давно.

Запала недовга мовчанка. З виразу обличчя Ґужубая Жинь розуміла, що Вейсжа мав рацію. Він викрив їхній блеф.

— Але що буде після того, як ви відстоїте Арлон? — раптом запитав Неджа.

Усі повернули голови в його бік.

Неджа підняв підборіддя.

— Ми об’єднаємо країну лише задля того, щоб дозволити муґенцям знову розірвати її на шматки? Це не демократія, батьку, це самогубство. Ви ігноруєте величезну загрозу лише тому, що на кону життя не Драконів…

— Годі, — сказав Вейсжа, але Неджа його перебив.

— Це Дадзі запросила сюди Федерацію. Не треба добивати нас.

Батько й син дивились один одному в очі через стіл.

— Твій брат ніколи не пішов би проти мого слова, — тихо промовив Вейсжа.

— Ні, Дзіньджа був гарячковий, безрозсудний і не прислухався до думки своїх найкращих стратегів. А тепер він мертвий, — сказав Неджа. — То що ти робитимеш, батьку? Діятимеш, керуючись дріб’язковою жагою помсти, чи зробиш щось, щоб допомогти народу своєї Республіки?

Вейсжа грюкнув рукою по столу.

— Мовчати. Ти не суперечитимеш мені…

— Ти просто кидаєш своїх союзників вовкам! Невже ніхто не розуміє, як це страшно? — гнув своє Неджа. — Генерале Ху? Жинь?

— Я… — язик Жинь немовби налився свинцем у роті.

Усі раптом налякано глянули на неї.

Вейсжа склав руки на грудях і спостерігав, здійнявши брови, наче промовляючи: «Ну ж бо, продовжуй».

— Вони вторглися на твою батьківщину, — сказав Неджа.

Жинь здригнулася. І що вона мала на це сказати? Невже він вважав, що лише тому, що вона родом із півдня, вона суперечитиме наказам Вейсжі?

— Це неважливо, — сказала вона. — Воєначальник Дракона має рацію — якщо ми розділимо наші війська, то загинемо.

— Та годі, — нетерпляче сказав Неджа. — З-поміж усіх саме ти повинна була б…

— Повинна була б що? — вишкірилася вона. — Повинна була б ненавидіти Федерацію найдужче? Я й ненавиджу, але ще я знаю, що, відправивши війська на південь, ми підіграємо Дадзі. Ти готовий так просто віддати їй у руки Арлон?

— Ти неможлива, — сказав Неджа.

Вона зміряла його найкращою імітацією спокійного погляду Вейсжі.

— Я просто роблю свою роботу, Неджа. А ти можеш спробувати робити свою.

— Я описав тут різні тактики, — Кітай передав Жинь невеличку брошуру. — У капітана Далайн виникнуть і власні ідеї, але спираючись на історичні записи, гадаю, що ці спрацюють найкраще.

Жинь прогортала сторінки.

— Ти вирвав ці сторінки з книжки?

Він знизав плечима.

— Ніколи було все переписувати, тож я просто додав примітки.

Вона примружилася, щоб прочитати його дрібний почерк на полях.

— Колоди?

— Знаю, це потребуватиме чимало часу та людських ресурсів, але вибирати не доводиться. — Кітай стурбовано смикав себе за чуба. — Для них це стане лише надокучливою прикрістю, але виграє нам декілька годин.

— Ти викреслив партизанські тактики, — зауважила вона.

— Користі від них небагато. До того ж, не варто намагатися знищити флот чи бодай якусь його частину.

Жинь насупилася. Саме це вона й планувала зробити.

— Тільки не кажи, що вважаєш це надто небезпечним.

— Ні. Я вважаю, що це просто тобі не до снаги. Ти не усвідомлюєш розмірів флоту. Ти не зможеш спалити всі кораблі так, щоб тебе не підстрелили, не з таким радіусом вогню. І щоб без вибриків.

— Але…

— Коли ризикуєш, то ставиш на кін і моє життя, — вперто сказав Кітай. — Ніякого тупого лайна, Жинь, я серйозно. Дотримуйся вказівок. Просто затримай їх. Виграй нам час.

Вейсжа наказав двом загонам пливти вгору Мужвеєм і завадити просуванню Імперії. Вони бігли наввипередки з часом, силкуючись вибороти собі ще бодай декілька днів, щоб краще укріпити Арлон та дочекатися флоту Цоліня, який мав спуститися вниз із північного узбережжя. Якщо вони зможуть затримати Імперські військово-морські сили хоча б на декілька днів, а кораблям Цоліня вдасться відтиснути Дадзі назад до столиці, то Республіка ще матиме шанс вистояти проти Імперії.