Але тут було забагато якщо.

Та все ж, нічого іншого їм не лишалося.

Жинь негайно зголосилася, щоб саме Цике взялися затримати флот. Їй уже несила було лишатися біля біженців. Вона хотіла забрати Бадзі та Суні подалі від призахідників, доки їхня невгамовність не призвела до катастрофи.

Їй кортіло взяти з собою й Кітая. Але він був надто важливою особою, щоб відсилати його на цілком імовірно самовбивчу місію для всіх, хто не був шаманом, тож Вейсжа волів, аби він лишався за стінами міста, розбудовуючи оборонні укріплення.

І хоча Жинь тішилася, що Кітай не мусив ризикувати, їй була нестерпна сама думка про те, щоб розлучитися з ним на багато днів, та ще й не маючи жодних засобів для спілкування.

У разі небезпеки вона не змогла б його захистити.

Кітай прочитав це на її обличчі.

— Усе зі мною буде гаразд. Ти це знаєш.

— Але раптом щось трапиться…

— Це ти вирушаєш у зону бойових дій, — зауважив він.

— Зона бойових дій тепер скрізь. — Жинь згорнула інструкції й запхнула їх у кишеню сорочки. — Я боюся за тебе. За обох нас. І нічого не можу з цим вдіяти.

— Тобі ніколи буде боятися, — він стиснув її руку. — Просто не помри там, добре?

Уже перед самим виходом з Арлона Жинь зупинилася біля кузні.

— Чим можу допомогти? — крикнув їй коваль від печі.

Полум’я не згасало вже не один тиждень. Тут виробляли мечі, арбалетні шворні та броню.

Жинь передала ковалю тризуб.

— Що ви можете зробити з цього металу?

Він пройшовся пальцями по руків’ю та обмацав зубці, щоб перевірити їхні краї.

— Доволі міцний. Але я робив небагато тризубів. Не варто мені занадто морочитися з ним, інакше порушу балансування. Але якщо треба, можу нагострити зубці.

— Я не хочу його гострити, — сказала вона. — Я хочу, щоб ви його переплавили.

— Гм-м. — Коваль перевірив балансування тризуба, підваживши його на долоні. — Спірлійський?

— Так.

Він здійняв брову.

— А ти впевнена, що хочеш його перекувати? Не бачу з ним проблем.

— Для мене він зіпсутий, — сказала вона. — Знищте його.

— Це унікальна зброя. Іншого такого ніде не знайти.

Жинь знизала плечима.

— То й нехай.

Коваль усе одно сумнівався.

— Спірлійські знаряддя відтворити неможливо. Ніхто з нині живих не знає, як вони кували зброю. Я зроблю все, що зможу, але врешті ми можемо отримати щось, що годитиметься лише для риболовлі.

— Я не хочу тризуб, — сказала вона. — Я хочу меч.

Того ранку від Червоних скель відпливли два вітрильники. «Гончак» під командуванням Неджі піднявся вгору річкою, щоб утримати місто Шаян, розташоване на важливій точці: вузькому вигині верхньої дельти. Мешканців Шаяна вже давно евакуювали до столиці, але саме місто лишилося військовою базою. Тож Неджа мав лише зайняти старі гарматні форти.

Команда Жинь під проводом капітана Далайн, стрункої вродливої жінки, рухалися повільніше, просуваючись на судні, яке мало стати військовим кораблем Дзіньджі.

Робота над ним навіть не наблизилася до фінального етапу. Йому навіть імені не дали. Дзіньджа мав обрати ім’я після завершення будівництва, а тепер ніхто не міг зібратися з духом, щоб зробити це замість нього.

Перемичок на верхній палубі не зробили, нижні палуби були порожні та необлаштовані, а по боках ще не встановили гармат.

Але все це було неважливо, бо ж гребні колеса працювали. Корабель мав базову маневреність. Вони й не мусили плисти на ньому на ворожу територію, а мали лише піднятися на тридцять кілометрів угору річкою.

Брошура Кітая виявилася справжньою знахідкою. Він занотував низку невеликих хитростей, які дозволили б якнайдовше затримати Імперський флот. Щойно вони поставили корабель Дзіньджі на якір, Цике й капітан Далайн розійшлися в радіусі пʼятнадцяти кілометрів і з неймовірною дієвістю встановили кожну з пасток.

Вони спорудили низку загат, поєднуючи колоди й мішки з піском. З реалістичної точки зору це давало їм десь пів дня, але імперські солдати однаково потомилися б, змушені пірнати на глибину, щоб розчистити шлях.

Просуваючись далі річкою, вони забили у дно гострі палиці, щоб проламати діри в днищах ворожих кораблів. Кітай, за палкої підтримки Жамси, хотів спорудити щось на кшталт водяних мін, які Імперія використала проти них, але вони не встигли вчасно з’ясувати, як правильно висушити кишки.

Їхня команда протягнула через річку купу залізних дротів — одразу за вигинами. Якщо генерал Вовче М’ясо достатньо розумний, то просто відправить солдатів розібрати ці пастки й не намагатиметься пробитися через дроти. Але пастки були добре сховані за очеретом. Під водою дроти могли лишитися непоміченими, тож, цілком імовірно, були здатні завдати чималих руйнувань, якщо флот, нічого не підозрюючи, налетить на них.

Вони встановили на берегах Мужвею численні вогневі точки з п'ятикілометровими інтервалами. На кожному лишалося від десяти до п’ятнадцяти солдатів, озброєних арбалетами, гарматами й ракетами.

Імовірніше за все, ті солдати неминуче загинуть. Але вони могли зняти декілька загонів Міліції, чи ще ліпше, пошкодити одне чи два судна до того, як генерал Вовче М’ясо пошматує їх. А з погляду людських ресурсів і часу, така ціна була цілком прийнятною.

Корабель Дзіньджі вони потопили неподалік від кордону провінції Дракона, перед тим місцем, де Мужвей впадав у Ґолінь.

— Як прикро, — сказав Жамса, коли вони переносили спорядження на сушу. — Я чув, що це судно мало стати найвидатнішим в історії Імперії.

— Це був корабель Дзіньджі, — сказала Жинь. — Дзіньджа мертвий.

Військовий корабель був бойовим судном, створеним для мас­штабного вторгнення на північні території. Тепер про таке навіть не йшлося. Республіка боролася за останній шанс вижити. Корабель Дзіньджі прислужиться найкраще, якщо лишиться в глибоких водах Мужвею і якнайдовше створюватиме перешкоди Імперському флоту.

Перед тим як висадитися на берег, вони зламали гребні колеса і знесли щогли, просто задля певності, що військовий корабель пошкоджений так сильно, що Імперському флоту нізащо не вдасться переобладнати його для наступу на Арлон.

Потім вони рушили до берега на маленьких гребних шлюпках і підготувалися до квапливого відходу вглиб суші.

Жамса замінував дві нижні палуби сотнею кілограмів вибухівки, встановивши її таким чином, щоб зруйнувати основні частини військового корабля. Запали з’єднали докупи для ланцюгової реакції. Тепер їм потрібен був лише вогник.

— Усі в нормі? — гукнула Жинь.

З того, що вона бачила, усі солдати вибралися на берег. Як і було наказано, більшість уже кинулися бігти до лісу.

Капітан Далайн кивнула їй.

— Зроби це.

Жинь підняла руки й випустила тонку стрічку вогню, яка полетіла через річку.

Полум’я зникло на військовому кораблі там, де лежали запали якраз нарівні з Жинь. Вона не стала чекати, щоб перевірити чи вийшло.

Проминувши лінію дерев на десять метрів, Жинь почула низку притлумлених бабахів, а після них довгу тишу. Вона зупинилася біля стовбура й озирнулася через плече. Корабель не тонув.

— Що то було? — запитала вона. — Я думала, має бути гучніше.

Схоже, Жамса був спантеличений не менше за Жинь.

— Може, запали не були з’єднані як треба? Але я був упевнений…

Наступна серія вибухів збила їх із ніг. Жинь упала додолу, затуливши вуха долонями, і міцно замружилася, відчуваючи, як вібрують кістки. Жамса гепнувся поруч із нею й нестямно трусився. Вона не знала, сміявся він чи тремтів.

Коли останні вибухи стихли, Жинь підвелася й підняла Жамсу. Вони озирнулися. Крізь дерева вони бачили лише прапор Республіки, який розвівався високо в небі, огорнутий клубами чорного диму.

— Тигрячі цицьки, — прошепотів Жамса.

На довгу напружену мить здалося, що військовий корабель може лишитися на плаву. Вітрила були бездоганно напнуті, немовби їх підвісили з небес на нитці. Жинь і Жамса стояли пліч-о-пліч, переплівши пальці і спостерігаючи, як дим здіймається вгору, затуляючи небо.