— А хіба я вже не достатньо змінила історію? — прошепотіла Жинь.
Їй було начхати на чиєсь бачення майбутнього. Вона вже давно не хотіла величі, не хотіла викарбувати своє місце в історії. Вона вже нічого не хотіла, відколи дізналася про ціну.
І вона не знала, як сказати, що просто дуже втомилася.
Вона лише хотіла помститися за Алтаня. Хотіла встромити клинок у серце Дадзі.
А потім зникнути.
— Твій народ загинув не через Дадзі, а через Імперію, — сказав Вейсжа. — Провінції стали слабкими, ізольованими, технологічно невідповідними. Порівняно з Федерацією, порівняно з призахідниками, ми відстали не на десятиліття, а на століття. І проблема не в народі, а в його правителях. Система дванадцяти провінцій — застаріле та неефективне ярмо, що тягне Нікань назад. Уяви по-справжньому згуртовану країну. Уяви армію, підрозділи якої постійно не воюватимуть між собою. Кому стане сили нас перемогти?
Вейсжа розвів долоні по столу, у нього заблищали очі.
— Я планую перетворити Імперію на Республіку, величну Республіку, засновану на особистій свободі людей. Замість Воєначальників у нас будуть виборні чиновники. Замість Імператриці ми матимемо парламент, за яким наглядатиме обраний президент. Я зроблю так, щоб одна людина, на кшталт Су Дадзі, не змогла зруйнувати цієї реальності. Що ти про це думаєш?
Гарна промова, подумалося Жинь, якби Вейсжа звертався до когось легковірнішого.
Можливо, Імперії справді потрібен новий уряд. Можливо, демократія утвердить мир і стабільність. Але Вейсжа не розумів, що їй просто байдуже.
— Я щойно завершила одну війну, — сказала вона. — І аж ніяк не зацікавлена воювати ще в одній.
— А яка в тебе стратегія? Мотатися туди-сюди узбережжям, вбиваючи чиновників, яким не забракло сміливості тримати опіум за межами своїх кордонів? — Вейсжа пхикнув від огиди. — Якщо твоя ціль у цьому, то ти не краща за муґенців.
Жинь наїжачилася:
— Зрештою я таки вб’ю Дадзі.
— І як же, скажи, будь ласка?
— Я не мушу доповідати вам…
— Позичивши піратський корабель? — глузливо запитав Вейсжа. — Розпочавши провальні перемовини з королевою піратів?
— Моаґ збиралася дати нам припаси. — Жинь відчула, як до обличчя ринула кров. — І гроші в нас теж уже були б, якби не з’явилися ви, йолопи…
— Ти така наївна. Невже не розумієш? Моаґ завжди хотіла тебе видати. Тобі не спадало на думку, що вона спокуситься на винагороду за ваші голови? Ваше щастя, що наша пропозиція виявилася ліпшою.
— Моаґ так не вчинила б, — сказала Жинь. — Моаґ знає, чого я варта.
— Ти вважаєш Моаґ раціональною. Так і є, доки не йдеться про великі гроші. Її можна купити за певний обсяг срібла, а цього в мене в надлишку. — Вейсжа похитав головою, немовби розчарований учитель. — Ти не розумієш? Моаґ процвітає, лише поки Дадзі на троні, бо ізоляційна політика Імператриці дає Анькхілууню конкурентну перевагу. Моаґ отримує прибуток, лише поки діє поза законом, поки решта країни борсається в такому лайні, що вигідніше працювати з її обмеженнями, ніж без них. Щойно нашу торгівлю узаконять, вона опиниться поза Імперією. А це означає, що вона зовсім не хоче, аби ти досягла успіху.
Жинь розкрила була рота, але усвідомила, що їй нічого сказати, і закрила його. Уперше за весь час вона не мала контраргументів.
— Будь ласка, Жинь, — втрутився Неджа. — Будь чесна з собою. Ти не зможеш виграти цю війну сама. Вас шестеро. Зміївну охороняє загін елітних солдатів, проти яких тобі не вистояти. Уже не говорячи про те, що вона й сама володіє бойовими мистецтвами, про які ти не знаєш.
— І ти вже не маєш переваги моменту несподіванки, — сказав Вейсжа. — Дадзі знає, що ти йдеш за нею, а це означає, що тобі треба знайти спосіб підібратися до імператриці. Я тобі потрібен.
Вейсжа жестом обвів стіни навколо них.
— Поглянь на цей корабель. Він — найкраще, що можуть запропонувати військово-морські технології призахідників. Дванадцять гармат із кожного боку.
Жинь пустила очі під лоба.
— Вас привітати?
— У мене ще десять таких кораблів.
Це змусило її замислитися
Вейсжа нахилився вперед:
— Тепер ти розумієш. Ти розумна дівчинка, можеш і сама все прорахувати. В Імперії немає боєздатного флоту. А в мене є. Ми контролюватимемо імперські води. Війна скінчиться щонайгірше через пів року.
Жинь постукала пальцями по столу, розмірковуючи. Вони справді можуть перемогти в цій війні? І що буде, якщо таки переможуть?
Вона мимоволі почала прораховувати ймовірності, бо ж її надто добре навчили в Сінеґарді, щоб вона цього не робила.
Якщо Вейсжа сказав правду, то Жинь мусила визнати, що зараз і справді найкращий час почати переворот. Нині Міліція розрізнена й слабка. Провінції спустошені батальйонами Федерації. І вони можуть швидко стати на їхній бік, щойно дізнаються про обман Дадзі.
Переваги від приєднання до армії також очевидні. Їй уже не доведеться перейматися постачанням. Вона отримає доступ до розвідки, яку не може здійснити сама. І матиме вільне транспортування до потрібного їй місця.
Та все ж.
— А якщо я скажу ні? — запитала вона. — Ви змусите мене підкоритися? Зробите з мене власну спірлійську рабиню?
Вейсжа на це не купився.
— Республіка буде заснована на свободі вибору. Якщо ти відмовиш, ми не можемо тебе змусити.
— Тоді цілком можливо, що я піду, — сказала вона, передусім для того, щоб побачити, як він відреагує. — Знайду схованку. Перечекаю. Наберуся сил.
— Тобі не вдасться, — Вейсжа говорив знуджено, немовби знав, що вона заперечує лише на знак протесту. — Або ти можеш битися за мене й помститися. Це не важко, Жунінь. І насправді ти навіть не обмірковуєш відмови. Ти просто прикидаєшся, бо тобі подобається бути шмаркачкою.
Жинь пильно глянула на нього.
Це був дуже логічний варіант. Їй була нестерпною думка про те, наскільки логічний. Але ще нестерпніше — розуміти, що Вейсжа це знає, як і те, що вона дійшла такого ж висновку, і тепер просто глузує з неї, поки вона міркує.
— Я маю більше грошей і ресурсів, ніж будь-хто в цій Імперії, — сказав Вейсжа. — Працюй на мене — і матимеш усе, що забажаєш.
— Я не довірю свого життя у ваші руки, — сказала Жинь.
Коли вона востаннє присягнула на відданість комусь, її зрадили. Алтань помер.
— Я ніколи тобі не брехатиму, — сказав Вейсжа.
— Мені всі брешуть.
Вейсжа знизав плечима.
— Тоді не вір мені. Дій лише у власних інтересах. Але як на мене, ти швидко зрозумієш, що варіантів у тебе небагато.
У Жинь запульсувало у скронях. Вона потерла очі, намагаючись відчайдушно прорахувати всі можливості. Тут точно є якась хитрість. Їй ставало розуму не приймати таких пропозицій, не обдумавши все як слід. Цей урок вона засвоїла від Моаґ: ніколи не довіряй тому, у чиїх руках усі козирі.
Жинь мусила виграти собі трохи часу.
— Я не можу приймати таке рішення, не поговоривши зі своїми людьми.
— Як забажаєш, — сказав Вейсжа. — Але дай відповідь до світанку.
— Інакше що? — запитала вона.
— Інакше вам доведеться шукати спосіб самотужки дістатися узбережжя, — сказав він. — А вплав туди неблизько.
— Просто для ясності: Воєначальник Дракона не хоче нас убивати? — запитав Жамса.
— Ні, — сказала Жинь. — Він хоче, щоб ми приєдналися до його армії.
Жамса наморщив носа:
— Але навіщо? Федерації більше нема.
— Саме так. Він вважає, що це його нагода здійснити переворот в Імперії.
— А це й справді розумно, — сказав Бадзі. — Поміркуйте. Грабуй дім, поки він у вогні, чи як там у прислів’ї.
— Сумніваюся, що існує таке прислів’я, — озвався Жамса.
— Тут більше, ніж великодушність, — сказала Жинь. — Він хоче натомість збудувати Республіку. Скинути систему Воєначальників. Створити парламент, запровадити вибори чиновників, видозмінити устрій у всій Імперії.
Бадзі присвиснув:
— Демократія? Справді?
— Це спрацювало з призахідниками, — промовила Цара.
