— Усім підрозділам заповнити Журнали реєстрації передач. Командирам підрозділів зібратися для обговорення результатів сеансу передачі в конференц-залі.

За якийсь час зникли усі звуки, тільки антена й далі вібрувала на вітрі. Веньцзє дивилася, як птахи, яким пощастило не потрапити в радіус передачі антени, неспішно поверталися назад у ліс. Вона знову перевела погляд на антену й подумала, що та схожа на спрямовану до небес гігантську розкриту долоню, наповнену своєрідною потойбічною силою. Але як довго Веньцзє не вдивлялася в нічне небо, вона не могла побачити ціль, що проходить під кодовим позначенням BN20197F.

Між обривків хмар, які пролітали, вона бачила тільки зоряне холодне небо 1969 року.

Ван Мяо думав, що четверо чоловіків, які заявилися в його домі, являють собою досить дивне поєднання: двоє поліцейських і ще двоє в армійській формі. І якби останні були офіцерами армійської поліції — таке строкате поєднання не викликало б здивування. Але вони були в уніформі армійських офіцерів.

Обидва поліцейські не сподобалися Ван Мяо з першого погляду. І якщо молодший, в акуратно підігнаній формі, намагався поводитися коректно, то його напарник вочевидь був з категорії осіб, які недолюблюють цивільних. Високий чоловік із лютим виразом обличчя, у брудній поношеній шкіряній куртці, просоченій тютюновим димом. Його голос був гучний і хрипкий від куріння. Він якраз належав до того типу людей, який Ван Мяо не терпів найбільше.

— Ван Мяо? — запитав чоловік, не піднімаючи голови й прикурюючи при цьому. Інтонація цього простого запитання була така, що Ван Мяо одразу відчув себе некомфортно. Не спромігшись дочекатися будь-якої відповіді, він кивнув на свого молодого напарника і представив його Цзін Гуанчженом. Успішно прикуривши, він спробував увійти у квартиру повз господаря.

— Будь ласка, не паліть у моєму домі, — Ван Мяо заступив йому шлях.

— О, мені дуже шкода, вибачте, професоре Ван, — сказав молодий офіцер поліції. — Це капітан Ши Цян, — продовжив він, підморгнувши Ши.

— Ми можемо поговорити і в коридорі, — відрізав Ши, зробивши глибоку затяжку. Майже половина сигарети перетворилася на попіл, але диму Ши випустив не так уже й багато. — Краще ти питай, — сказав він, схиливши голову в бік молодого колеги.

— Професоре Ван, ми б хотіли знати, чи мали ви останнім часом контакти з членами групи «Рубежі науки»? — молодий поліцейський не змусив себе довго просити.

— «Рубежі науки» є дуже впливовим об'єднанням у міжнародному науковому співтоваристві, його члени — вчені зі світовим ім'ям. Чому я не можу мати контактів із абсолютно легальним, всесвітньо визнаним науковим співтовариством?

— Ви подивіться, як він це говорить! — вибухнув Ши. — Ми хіба щось говорили про незаконність існування «Рубежів науки»? Або про те, що вам не можна з ними контактувати? — він нарешті випустив хмару тютюнового диму, що залишився ще після попередньої затяжки, прямо в обличчя Ван Мяо.

— Взагалі-то ці запитання втручаються у сферу мого приватного життя. Я не зобов'язаний на них відповідати.

— Ви — відомий вчений. І крім недоторканності приватного життя у вас є ще зобов'язання перед суспільством — його благополуччя вище за ваші особисті інтереси, — Ши шпурнув недопалок й одразу дістав із зім'ятої пачки нову сигарету.

— У мене є право не відповідати на ваші запитання. Ідіть, — сказав Ван Мяо, розвертаючись, щоб повернутися до квартири.

— Зачекайте! — Ши махнув рукою напарнику: — Дай йому адресу та телефон. Ми чекатимемо вас після обіду.

— Що вам потрібно? — у голосі Ван Мяо зазвучали гнівні інтонації. Шум сварки привабив сусідів, які визирали з квартир, щоб дізнатися, у чому річ.

— Капітане Ши! Ви говорите, що... — молодий поліцейський відсунув Ши вбік, намагаючись щось йому втлумачити. Мабуть, не тільки Ван Мяо дратували його вульгарні манери.

— Професоре Ван, будь ласка, не зрозумійте мене неправильно, — майор в армійській формі підійшов до Ван Мяо. — Сьогодні по обіді відбудеться важлива зустріч, на яку запрошені кілька вчених і експертів. Генерал наказав запросити і вас.

— Сьогодні після обіду я дуже зайнятий.

— Ми знаємо. Ми вже попередньо отримали згоду на вашу участь від директора Центру дослідження нанома-теріалів. Ми не можемо провести цю зустріч без вас. Якщо вас не буде, нам доведеться її перенести.

Ши Цян і його колега вже закінчили свою розмову і, не промовивши жодного слова, пройшли повз, почавши спускатися сходами. Решта подивилися їм услід із відчуттям полегшення.

— Він поводиться, як дитина, — прошепотів майор колезі. — Що з ним таке?

— Його звільнили зі служби. Кажуть, кілька років тому під час інциденту із захопленням заручників він без санкції керівництва почав штурм, не піклуючись про їхню безпеку. У результаті всі троє членів родини загинули від рук терористів. Також ширяться чутки, що в нього серйозні зв'язки в кримінальних колах, і він використовує одні угруповання для боротьби з іншими. Торік він вибивав зізнання під тортурами і покалічив підозрюваного. Тому його й усунули...

— Як таку людину можна залучати до роботи в Штабі оперативного командування?

— Генерал запросив його особисто. Напевне, він володіє якимись вміннями, корисними для справи. У будь-якому разі, коло його обов'язків досить обмежене. Він не втаємничений в інші питання, крім тих, які безпосередньо стосуються громадської безпеки.

Штаб оперативного командування? Про що це вони? Ван Мяо з подивом дивився на офіцерів...

Машина, яку прислали за Ван Мяо, привезла його до великого комплексу будівель у передмісті. Оскільки вони були тільки пронумеровані й не мали інших написів або покажчиків, Ван Мяо дійшов висновку, що комплекс радше перебуває у віданні армії, а не поліції.

Зайшовши до великої кімнати для нарад, Ван Мяо здивувався безладу, що панував навколо. У залі в довільному порядку була розміщена комп'ютерна техніка: комп'ютери, що не помістилися на столах, стояли прямо на підлозі; мережеві дроти та кабелі живлення звивалися тугими клубками під ногами; роутери, замість безпечного розташування на етажерках, були безтурботно кинуті прямо на серверах; скрізь валялися роздруківки ; у вільних кутках залу стояли проекційні екрани, нахилені так, що походили на циганські шатра. Клуби тютюнового диму, схожі вже на смог, плавали поверх усієї цієї пишноти, довершуючи картину... Ван Мяо не був упевнений, чи це той самий Штаб оперативного командування, згаданий офіцером, але в одному він був переконаний точно: важливість обговорюваних питань дає змогу не звертати уваги на обстановку навколо.

Імпровізований стіл переговорів, складений із зсунутих разом кількох маленьких столів, був завалений паперами й сміттям. Більшість учасників здавалися втомленими, немов вони не спали всю ніч: зім'ятий одяг, розпущені або взагалі зняті краватки. Засіданням керував генерал-майор армії Чан Вейси, і половина присутніх були армійськими офіцерами. Після короткого представлення Ван Мяо дізнався, що інші є або офіцерами поліції, або, як і Ван Мяо, вченими чи керівниками фундаментальних наукових досліджень, до того ж дехто з них мали світове ім'я.

На свій подив, Ван Мяо зазначив, що в залі присутні й чотири іноземці. Їхні посади дещо спантеличили його: полковник ВПС США, полковник Британської армії — обидва з Офісу зв'язку НАТО, а також два співробітники ЦРУ, що перебували тут як спостерігачі.

На обличчях усіх тих, хто сидів навколо столу, виразно читалася одна думка: Хай тобі трясця! Швидше розберімося з тим лайном, що коїться!

Ван Мяо побачив Ши Цяна, який також сидів за столом. На противагу попередньому грубому поводженню, Ши щиро привітав Ван Мяо, але усмішка, яка при цьому сяяла на обличчі Ши, усе одно дратувала Ван Мяо. Він не хотів сидіти поруч із Ши, однак вільних місць за столом більше не було. Смог від сигаретного диму, що стояв у кімнаті, враз став іще нестерпнішим.