Після того, як присутнім роздали документи з обговорюваних питань, Ши присунувся ближче до Ван Мяо і запитав:

— Професоре Ван, як я розумію, ви займаєтеся дослідженнями у сфері... нових матеріалів?

— Наноматеріалів, — відповів Ван Мяо лаконічно.

— Я чув про таке. Вони дуже міцні, так? А ці матеріали не можуть бути використані для вчинення злочинів? — оскільки на обличчі Ши досі блукала усмішка, Ван не міг зрозуміти: жартує той чи говорить серйозно.

— Що ви маєте на увазі?

— О, я чув, що лише за тонку нитку з такого матеріалу можна підняти вантажівку. І якщо злочинці вкрадуть трохи наноматеріалу й зроблять щось на зразок ножа, чи зможуть вони одним рухом такого ножа розрізати автомобіль навпіл?

— Немає необхідності навіть виготовляти ніж або іншу зброю: з такого матеріалу можна витягнути струну завтовшки в 1 % від товщини людської волосини. Натягни її поперек дороги — і всі машини, що проїжджатимуть, будуть розрізані навпіл, подібно до головки сиру. З іншого боку, що не може бути використане як зброя? За бажання навіть ніж для чищення риби може стати знаряддям злочину.

Ши витягнув до половини документи зі свого конверта, який лежав навпроти нього, але, очевидно, втратив інтерес до них і засунув їх назад.

— Ви маєте рацію, навіть риба може виявитися знаряддям злочину. Я якось розслідував цікаву справу: одна стерво обкраяла причандалля чоловіка під корінь. І ви знаєте, чим вона це зробила? Замороженою тиляпією із холодильника! Заморожені колючки на спинному плавці стали гострими, подібно до леза...

— Мені це не цікаво. Ви що, покликали мене обговорювати такі речі?

— Рибу? Або наноматеріали? Ні-ні, — Ши наблизив рот до вуха Ван Мяо. — Не вірте брехливим посмішкам і ввічливому поводженню цих хлопців. Вони упереджено до нас ставляться. Хочуть тільки витягнути з нас якомога більше інформації, але у відповідь не діляться і дрібкою своєї. Я тут уже місяць стирчу, а знаю не більше за вас.

— Товариші, — порушив тишу генерал Чан, — починаймо. З усіх театрів воєнних дій по всьому світу наш є найважливішим. Ми повинні ввести у суть справи всіх присутніх товаришів.

Почувши незвичний термін «театр воєнних дій», Ван Мяо дещо розгубився. Він також зазначив, що, незважаючи на сказане, генерал не горить бажанням детально вводити в суть справи таких самих, як і він, новоприбулих, що підтверджує слова Ши Цяна. Також у короткому вступному слові генерал двічі вжив термін «товариші». Ван Мяо подивився на натов-ських і ЦРУшних офіцерів, що сиділи неподалік, — генерал не збирався витрачатися ще й на «джентльменів».

— Вони теж «товариші». В усякому разі, тут усі так один до одного звертаються, — прошепотів Ши на вухо Ван Мяо, тицяючи сигаретою в чотирьох іноземців. У безладді, що панувало, добра спостережливість Ши справила на Ван Мяо певне враження.

— Да Ши, загаси свою сигарету. Тут достатньо накурено, — мимохідь проказав генерал Чан, гортаючи документи. Він назвав Ши Цяна його прізвиськом — Великий Ши.

Ши, який тільки-но закурив, озирнувся навколо, але не побачив попільнички. Зрештою, незважаючи на протести «товаришів», кинув недопалок у чайну чашку. Скориставшись моментом, Ши підняв руку і, не чекаючи доки Чан дасть йому слово, голосно промовив:

— Генерале, у мене вимога, аналогічна до попередньої: я хочу паритету в доступі до інформації.

Генерал Чан підняв очі від документів:

— Ніколи в історії не було військової операції з паритетним доступом до інформації. Я сподіваюся, запрошені експерти й учені розуміють: ми не можемо надати більше інформації про те, що відбувається.

— Однак ми — не вчені, — відповів Ши, — поліція із самого початку брала участь у роботі штабу. Але в нас досі немає уявлення, із чим ми маємо справу. Ви й далі відтісняєте поліцію від проведення розслідування: ви от-римуєте всю необхідну від нас інформацію про методики і результати ведення слідства, а потім одного за одним виводите з-поміж присутніх на засіданнях штабу.

Кілька з присутніх офіцерів поліції зашикали на Ши, закликаючи того заткнутися. Поведінка і манера розмови Ши з людиною рангу генерала неабияк здивувала Ван Мяо, але ще більше його здивувала відповідь.

— Да Ши, я дивлюся твої старі, ще армійського періоду, проблеми нікуди не зникли. Ти вважаєш, що можеш говорити від імені поліції? Через твій жахливий послужний список тебе на кілька місяців усунули з посади, а незабаром узагалі звільнять зі штату у зв'язку з порушенням присяги. Але я ціную твій досвід ведення розслідувань в умовах мегаполісу. Ти повинен цінувати отриману можливість.

— Отже, я тут працюю в надії спокутувати свої гріхи? Мені здавалося, що ви вважали всі мої методи роботи безчесними і незаконними, — продовжував Ши в тому самому зухвалому тоні.

— Але результативними, — кивнув Чан. — Усе, про що ми дбаємо зараз, — чи дають методи результат. Під час війни ми не можемо бути надто перебірливими і скрупульозними.

Британський полковник раптово виявив розуміння розмовної китайської — він кивнув і додав англійською:

— To be or not to be...

— Що він сказав? – запитав Ши у Ван Мяо.

— Нічого, — відмахнувся Ван Мяо. Люди, які оточували його, здавалося перебувають у колективному маренні. Під час війни? Яка війна? Він обернувся, щоб подивитися у величезні вікна залу, що займали всю зовнішню стіну — від стелі до підлоги. На відстані він бачив житлові околиці Пекіна: під весняним сонцем дорогами мчав потік автомобілів, хтось гуляв із собакою на галявині, діти, які гралися...

Що реальніше: світ зовні чи світ усередині цих стін?

— Останнім часом атаки противника здійснюються з новою силою, — продовжив генерал Чан. — Мета колишня — еліта світової науки. Будь ласка, ознайомтеся з переліком імен у розданих матеріалах.

Ван Мяо, діставши документи з конверта, побачив, що текст на першій сторінці надруковано великим шрифтом: китайські імена ієрогліфами й англійські латиницею упереміж. Найімовірніше, документ готували поспіхом, і не було часу коригувати.

— Професоре Ван, ви ознайомилися зі списком, вам відомі якісь із цих імен? — запитав генерал Чан.

— Я знайомий із трьома людьми зі списку. Усі троє — видатні вчені; проведені ними дослідження були в авангарді наукової думки у галузі фізики, — відповів Ван Мяо трохи неуважно. Його очі спинилися на останньому імені у списку. Йому здалося, що ці два ієрогліфи відрізнялися від решти тексту шрифтом і насиченістю кольору чорнила, немов були додруковані окремо. Як її ім'я могло опинитися у списку? Що з нею сталося?

— Ви були знайомі? — Ши ткнув в ім'я товстим прокуреним пальцем, забарвленим нікотином у жовтий колір. Ван Мяо нічого не відповів.

— А, значить, не були. Але хотіли б, так?

Тепер Ван Мяо стали зрозумілі мотиви генерала Чана щодо залучення до команди цієї людини, яка раніше вже служила під його керівництвом в армії. Ши, незважаючи на свої вульгарні манери, володів гострою, як бритва, спостережливістю. Може, він і не добрий поліцейський, у класичному розумінні, але професіонал до мозку кісток.

Торік Ван Мяо був призначений відповідальним за постачання нанорозмірних компонентів для «Сінотрона ІІ» — проекту прискорювача заряджених часток. Одного дня під час короткої перерви на будівельному майданчику в Лянсяні[15] він побачив картину, що вразила його уяву. Захоплюючись ландшафтною фотозйомкою, Ван Мяо часто знаходив у навколишній дійсності несподівані об'єкти і поєднання, які створювали химерні художні композиції.

Центральним елементом композиції був соленоїд надпровідного електромагніту, який вони встановлювали вже тривалий час. Заввишки у три поверхи, але ще наполовину незiбраний, магніт здавався величезним монстром зі сталевих блоків і плутанини труб системи охолодження на надплинних холодоагентах. Подібно до звалища брухту часів Промислової революції композиція втілювала в собі холодну байдужість технологій і варварську красу сталевих конструкцій.