Перед цим металевим монстром стояла струнка молода жінка. Освітлення композиції також було ідеальним: металевий монстр тонув у тіні поспіхом зібраної конструкції тимчасового даху, що підкреслювало його непривітну і відразливу красу. Але один промінь сонця, що заходить, проникав крізь центральний отвір у перекритті, золотячи самотню постать. Сяйво спадаючої хвилі волосся і білизна шиї над коміром комбінезона малювали в уяві картину квітки, що розпустилася посеред картини техногенних руїн, які утворилися після бурхливого урагану.

— На що вирячився? Повертайся до роботи!

Ван Мяо шокований повернувся, але виявив, що вигук директора Центру дослідження нанотехнологій стосувався не його, а молодого інженера, який також милувався жіночою постаттю. Відірваний від процесу споглядання мистецтва і повернений до реальності, Ван Мяо побачив, що жінка є не звичайним співробітником — головний інженер щось шанобливо їй розповідав.

— Хто вона? — запитав він директора.

— Ти повинен був здогадатися, — відповів директор, малюючи руками в повітрі велике коло. — Першим проведеним експериментом на цьому двадцятимільярдному прискорювачі буде, найімовірніше, перевірка її припущень стосовно теорії суперструн. Узагалі, старшинство має важливе значення в теоретичній фізиці, і вона ніяк не може виявитися тим, кому буде довірено право провести перший запуск прискорювача. Але шановані академіки не дуже бажають бути першопрохід-цями — побоюються провалитися й отримати удар по самолюбству і престижу. Ось чому в неї буде шанс.

— Що, Ян Дун... жінка?

— Як бачиш, — відповів директор, — але ми самі дізналися тільки позавчора під час першої особистої зустрічі.

— Може, у неї якісь проблеми з психікою? — втрутився молодий інженер. — Які можуть бути інші причини для відмови журналістам в інтерв'ю? Може, вона, як і Цянь Чжуншу[16], так і не з'явиться в телевізорі до самої смерті?

— Але ми принаймні знали, що Цянь — чоловік. Мені здається, у неї були якісь проблеми в дитинстві, що могло призвести до таких проявів аутизму, — сказав вражений Ван Мяо. Його персона ніколи не цікавила журналістів.

Ян Дун, проходячи з головним інженером повз Ван Мяо з колегами, які стояли, усміхнулася привітно й легко кивнула, не вимовивши при цьому жодного слова. Але Ван Мяо встиг помітити ясний погляд блискучих очей.

Пізніше того самого вечора Ван Мяо сидів у своїй лабораторії, розглядаючи закарбовані об'єктивом пейзажі, розвішані на стіні навпроти. Погляд притягувала фотографія панорами незвіданого світу за Великою стіною[17]: на світлині була зображена пустельна засніжена долина, облямована білосніжними горами. У кінці долини самотньо стояло зламане мертве, засохле дерево, скручене під ударами долі. Композиція була складена так, що дерево займало третину фотографії. Силою уяви Ван Мяо помістив силует дівчини, яка запала йому в душу, у далекий кінець долини. Несподівано композиція фотографії отримала новий сюжет, здавалося немов внутрішній світ прийняв дівчину у свої обійми і зробив поправку в правилах світобудови на її присутність, визнавши її первинним учасником сюжету.

Ван Мяо продовжив успішний експеримент і помістив дівчину в кожну фотографію на стіні, іноді розміщуючи пронизливі очі, що залишили слід у душі, на тлі пустельного неба. Ці фотографії також оживали, демонструючи приховану красу, про яку Ван Мяо навіть не підозрював. Він завжди вважав, що його фотографіям не вистачає трохи життя. Тепер він розумів, що вони чекали на неї.

— Усі перелічені у списку вчені за останні неповні два місяці наклали на себе руки, — сказав генерал Чан.

Ван Мяо був приголомшений цією новиною, немов ударом блискавки. Поступово його чорно-білі пейзажі зникали в темряві пам'яті. На фотографіях їй більше не було місця; погляд розчинявся в картині неба. Закарбовані світи були мертві, як і раніше.

— Коли... коли це сталося? — Ван Мяо запитав механічно.

— Протягом останніх двох місяців, — знову повторив генерал.

— Вас цікавить останнє ім'я у списку, чи не так? — запитав Ши задоволено і додав уже пошепки. — Вона остання, хто наклав на себе руки. Два дні тому, передозування снодійним. Вона померла уві сні без страждань.

На секунду Ван Мяо відчув навіть вдячність до Ши.

— Чому? — запитав Ван Мяо. Фотографії мертвих пейзажів, як слайди, досі крутилися в голові.

Генерал Чан відповів:

— Ми можемо сказати напевно тільки одне: усі ці люди керувалися однією і тією самою причиною, здійснюючи самогубство. Але сформулювати її непросто. Можливо, нам, неспеціалістам, важко її навіть зрозуміти. У розданих документах — частина передсмертних записок усіх жертв. Ви можете ознайомитися з ними після зустрічі.

Ван Мяо пробігся поглядом по текстах — усі вони були значними за обсягом.

— Докторе Дін, не могли б ви показати професорові Вану записку Ян Дун? Її записка найкоротша, але й найзмістовніша.

Той, до кого звертався генерал, досі сидів мовчки і, тільки через деякий час після питання, вийняв білий конверт і передав його Ван Мяо, який розташувався за столом навпроти.

Ши знову прошепотів Ван Мяо:

— Він був хлопцем Ян Дун.

Ван Мяо пригадав, що уже бачив Дін Ї на будівельному майданчику прискорювача заряджених частинок у Ля-нсяні. Він був фізиком-теоретиком, який здобув популярність завдяки відкриттю макроатомів під час вивчення кульової блискавки. Ван Мяо розпечатав простягнутий конверт і відчув слабкий аромат, який йшов зсередини: усередині конверта був тонкий, нерівний клаптик, але не паперу, а берести. Єдиний рядок, накреслений витонченими ієрогліфами, проголошував: «Усі свідчення ведуть до єдиного висновку: Фізики ніколи не існувало і не існуватиме. Я знаю, що мій вчинок безвідповідальний. Але у мене немає іншого вибору».

Підпису не було. Її більше не було.

— Фізики... не існує? — Ван Мяо був розгублений.

Генерал Чан закрив папку.

— Документи також містять конкретні дані, отримані під час проведення експериментів на трьох новітніх прискорювачах заряджених часток по всьому світу. Дані дуже вузькофахові, і ми не обговорюватимемо їх тут. Перший об'єкт нашого розслідування — діяльність «Рубежів науки». ООН оголосило 2005 рік Міжнародним роком фізики, і це об'єднання організувало й провело безліч наукових конференцій та програм обміну досвідом між вченими-фізиками всього світу. Докторе Дін, позаяк ви фізик-теоретик, не могли б ви детальніше описати ситуацію?

Дін Ї згідно кивнув:

— Я не маю безпосереднього стосунку до «Рубежів науки», але вони відомі у науковому середовищі. Основна ідея їх об'єднання полягає ось у чому: у другій половині ХХ століття фізика як наука втратила стислість і ясність, притаманні фундаментальним фізичним законам і теоріям. Нові теоретичні викладки стають дедалі складнішими, розпливчастими і невизначеними. Експериментальне підтвердження висловлених теорій також щораз проблематичніше. Це, на їхню думку, свідчить про те, що фізика як спосіб пізнання природи стикається з безліччю перешкод і труднощів, котрі не можуть бути вирішені силами людства. Члени «Рубежів науки» прагнуть розвинути новий спосіб мислення. Якщо коротко, вони намагаються за допомогою наукових методик встановити межі наукового пізнання: чи є межі того, як глибоко і точно наука може вивчити і зрозуміти природу — рубіж, подолати котрий наука не в змозі. Розвиток сучасної фізики, на їхню думку, свідчить про те, що ми підійшли або підходимо до такого рубежу.

— Дуже добре! — сказав генерал Чан. — Ми знаємо, що з більшістю вчених, які вчинили самогубство, «Рубежі науки» підтримували ті чи інші контакти, а деякі з них були навіть членами цього об'єднання. Але ми не виявили доказів використання незаконних психотропних або наркотичних речовин, або технік контролю свідомості, подібних до маніпуляцій деяких релігійних культів, з метою доведення до самогубства. Інакше кажучи, навіть якщо «Рубежі науки» і мали вплив на цих учених, то в рамках звичайного наукового обміну. Професоре Ван, позаяк останнім часом ви мали з ними контакти, ми б хотіли дізнатися від вас певну інформацію.