— Так, такі сили існують.

Сонце опустилося за пагорби, і лісозаготівельники припинили свою роботу до завтра. Дерева, що залишилися в живих, і навколишні лесові пагорби огорнула дзвінка тиша. Є Веньцзє розповіла Евансу всю історію «Червоного берега» і «Трисоляриса». Він слухав уважно, здавалося, що в навколишніх сутінках прислухаються і лесові пагорби, і дерева. Коли Є Веньцзє закінчила свою розповідь, яскравий місяць зійшов на сході і збризнув цяточками тіней лісовий килим.

— Я досі не можу повірити в почуте, — сказав Еванс. — Це занадто нереально. На щастя, я маю змогу перевірити правдивість ваших слів. Але якщо почуте виявиться правдою, — він простягнув руку для рукостискання і вимовив слова, які надалі повинні будуть вимовити всі нові члени під час процедури прийому до складу організації «Земля — Трисолярис», — будьмо товаришами.

Минуло ще три роки. Еванс, здавалося, зник — від нього не було жодних новин. Є Веньцзє не мала й гадки, чи насправді працює він десь у світі, щоб підтвердити її розповідь, і як він збирається це здійснити. Незважаючи на те, що в масштабах Всесвіту відстань у чотири світлових роки — це дуже близько, буквально в межах досяжності, але це відстань, усе ще неймовірно далека для тендітного життя. Ці два світи — немов витік і гирло річки, що перетинає простір — час. Будь-які зв'язки між ними були б украй нестійкими.

Якось зимового дня Є Веньцзє отримала запрошення від не надто відомого університету із Західної Європи обійняти посаду викладача на шестимісячний термін. Після того як вона приземлилася в аеропорту Гітроу в Лондоні, виявилося, що на неї вже чекав молодий чоловік. Однак вони, не залишаючи терміналу аеропорту, повернулися на злітно-посадкову смугу, де на них уже чекав гелікоптер.

Коли гелікоптер із гулом розрізав туманне повітря над Англією, час, здавалося, почав текти назад, і Є Вень-цзє відчула повне дежавю. Багато років тому, коли вона вперше опинилася на борту гелікоптера, її життя кардинально змінилося. Куди доля приведе її зараз?

— Ми прямуємо на другу базу «Червоний берег», — сказав супровідник.

Гелікоптер залишив позаду берегову лінію і тримав курс в глибини Атлантики. Після півгодини польоту гелікоптер почав зниження в напрямку до гігантського корабля в океані. Тільки-но Є Веньцзє побачила корабель, вона пригадала обриси Радарного піка. Лише зараз вона зрозуміла, що форма піка справді нагадує гігантський корабель. Атлантичний океан навколо нагадував їй ліси Великого Хінгану, але найбільшу схожість із тим «Червоним берегом» надавала величезна параболічна антена, змонтована посередині корабля, яка нагадувала обрисами кругле вітрило. Корабель був перебудований із нафтового танкера, водотоннажністю шістдесят тисяч тонн, і був схожий на сталевий плаваючий острів. Еванс побудував свою базу на кораблі, можливо, щоб змінювати місце розташування для передачі і прийому сигналів з метою їхнього поліпшення, або, можливо, для зменшення ризику бути виявленими. Пізніше вона дізналася, що корабель отримав нову назву «Судний день».

Є Веньцзє вийшла з гелікоптера і почула знайоме ревіння. Цей звук ішов від гігантської антени, яка протистояла вітру над поверхнею океану. Звук знову повернув думки Є Веньцзє до минулого. На широкій палубі корабля, що розташовувалася нижче від антени, близько двох тисяч людей стояли щільним натовпом.

Еванс підійшов до неї й урочисто вимовив:

— Використовуючи частоти і координати вами надані, ми отримали повідомлення від «Трисоляриса». Усе, що ви мені повідомили, виявилося правдою.

Є Веньцзє спокійно кивнула.

— Міжзоряний трисоляріанський флот уже вирушив у дорогу. Метою їхньої подорожі є Сонячна система, і вони прибудуть приблизно через чотириста п'ятдесят років.

Є Веньцзє була спокійна. Ніщо не могло її вразити до глибини душі.

Еванс вказав на натовп позаду нього:

— Ви бачите перших членів організації «Земля — Трисолярис». Нашою метою є за допомогою цивілізації «Трисоляриса» реформувати людство, щоб приборкати те безумство і зло, що коїться, аби Земля знову стала гармонійним, процвітаючим, безгрішним світом. Мета нашої Організації знаходить відгук у серцях у дедалі більшої кількості людей, отож вона зростає дуже стрімко. Географія Організації вже охоплює всю земну кулю.

— Що я можу зробити? — тихо запитала Є Веньцзє.

— Ви станете Командувачем організації «Земля — Трисолярис». Це одностайне бажання всіх бійців Організації.

Є Веньцзє мовчала протягом кількох секунд. Потім вона повільно кивнула:

— Я зроблю все можливе.

Еванс підняв кулак над головою і крикнув натовпу:

— Геть людську тиранію!

Під звуки хвиль, що розбивалися об борт корабля, і виття вітру, що гуляв в антені, бійці Організації крикнули як один:

— Світ належить «Трисолярису»!

У той день організація «Земля — Трисолярис» розпочала своє існування.

Найбільше вражало те, що численні члени Організації зрікалися будь-якої надії на самостійне вирішення людством проблем, які воно ж і породило. Вони ненавиділи і були готові зрадити свій вид, і навіть плекали, як свій вищий ідеал, ліквідацію всієї людської раси, включно зі своїми дітьми й онуками.

Організація мала характер збіговиська інтелектуальної еліти. Більшість членів походили з високоосвіченого прошарку суспільства, і багато хто з них належав до політичної і фінансової еліти різних країн. Організація якось намагалася розширити членство серед простих людей, але ці зусилля зазнали невдачі. Незабаром в Організації дійшли висновку, що прості люди, схоже, не мають комплексного і глибокого уявлення про темний бік історії і єства людства. Що було ще важливішим — їхнє мислення не зазнало такого глибокого впливу сучасної науки і філософії, вони все ще відчували непереборну, інстинктивну ідентифікацію з власним видом, і думка про зраду людства в цілому для них була просто немислима. Але настрій інтелектуальних еліт сильно різнився від такого способу мислення: більшість із них уже почала розглядати питання буття за межами людської раси. Людська цивілізація змогла створити всередині себе велику силу відчуження.

Утім, як Командувач Організації Є Веньцзє залишалася тільки їхнім духовним лідером. Вона не брала участі в повсякденній діяльності Організації, не знала, що та настільки збільшилася в розмірах, і навіть не мала уявлення про точну кількість членів.

Маючи на меті забезпечити швидкий приріст кількості членів, Організації довелося вести свою діяльність частково відкрито, але уряди країн світу ніколи не звертали особливої уваги на це. Керівництво Організації знало, що їхня діяльність перебуватиме під захистом саме на видноті через консервативне мислення урядів і брак жвавості уяви. У можновладних структурах, наділених всією повнотою влади і міццю держав, ніхто не сприймав прокламації Організації серйозно, вважаючи, що вони, як і інші фанатики-послідовники дивних культів, верзуть чергову нісенітницю. А через соціальний статус її членів уряди завжди ставилися з деяким відтінком потурання. На час, коли Організація була розцінена як загроза, повстанці були повсюди. Це сталося в той момент, коли Організація почала розвивати структуру власних збройних сил, що, безсумнівно, потрапило в поле зору органів національної безпеки, і мета її діяльності була витлумачена правильно. Лише протягом останніх двох років державні органи почали вживати проти Організації ефективних заходів протидії.

Ідеологічно Організація також не була монолітна, у ній спостерігалося складне переплетення різних фракцій і гілок. Але основний поділ ішов на дві фракції.

Адвентисти становили найбільш радикальну і фанатичну частину Організації, до якої входили переважно прихильники і симпатики евансовського панвидового комунізму. Вони повністю відмовилися від надії, що притаманна людській природі, і стали прихильниками зникнення людини як виду. Цей відчай розпочався з моменту масового вимирання живих видів на Землі, спричиненого діяльністю сучасної цивілізації. Пізніше, інші течії адвентистів ідеологічно обґрунтовували ненависть до роду людського іншими міркуваннями, не обмежуючи відправні точки течії такими питаннями, як охорона навколишнього середовища або війни. Деякі звели свою ненависть на дуже абстрактні, філософські рівні. Але якби надалі не описували прихильників адвентистів, більшість із них були реалістами, і не покладали занадто великих сподівань на інопланетну цивілізацію, чийому благу вони служили. Їхня зрада була заснована тільки на розпачі й ненависті до людського роду. Майк Еванс став автором їхнього девізу: «Ми не знаємо, як виглядає позаземна цивілізація, але ми знаємо, що являє собою людство».