— О Боже, мій палець!

Ван Мяо побачив, як один зі щойно повернутих до життя стояв посеред озера, тримаючись за руку і стогнав. На руці не вистачало середнього пальця і кров з рани текла прямо в озеро. Інші щасливці прямували на берег і, проходячи повз, не звертали жодної уваги на його голосіння.

— Вважай, що тобі ще пощастило, — сказав один із сусідів, — інші втратили ноги або руки. Або щури прогризли їм голови. Якби нас не повернули до життя, можливо, ми усі стали б поживою для щурів.

— Як довго ми були зневоднені? — запитав інший.

— Подивися на товщину шару пилу на імператорському палаці і приблизно визначиш. Я тільки чув, що зараз править не той імператор, при якому ми засинали. А внук це його чи син — сказати не можу.

Процес повернення до життя всіх людей розтягнувся на вісім днів. Коли всі зневоднені тіла були знову наповнені живильною вологою, світ навколо віднайшов повноту життя. Протягом цих восьми днів всі навколо насолоджувалися регулярними 20-годинними циклами дня і ночі. Купаючись у ніжному подиху весни, люди складали від чистого серця хвалу Сонцю і богам, що несуть на своїх плечах увесь тягар світобудови.

Вночі восьмого дня скупчення багать на землі здавалися щільнішими і яскравішими, аніж розсипи зірок на нічному небі. Руїни міст і поселень, занедбаних під час епохи хаосу, знову вирували життям, наповнені шумом і світлом. Як і під час попередніх масових відроджень в історії, люди збиралися святкувати всю ніч, щоб вітати народження зорі нового життя зі сходом Сонця.

Але Сонце так і не зійшло.

Усі хронометри вказували на те, що час світанку настав, але обрій був, як і раніше, неживий у всіх напрямках. Через десять годин також не було жодної ознаки, що наближається схід Сонця, жодний хиткий досвітній промінчик не пробивався крізь навколишню імлу. Нескінченна ніч тривала цілий день; потім ще два дні. Холод тиснув до землі, немов невидима гігантська рука.

Усередині піраміди Чжоу Вень-ван на колінах благав Чжоу-сіня:

— Ваша величносте, будь ласка, не втрачайте віри в мене! Це тільки тимчасове явище. Я бачив, що Ян знову бере гору у світобудові, і Сонце незабаром зійде над обрієм! Ера стабільності і вічна весна триватимуть!

— Розпаліть вогонь під казаном, — сказав Чжоу-сінь, зітхнувши.

— О, ваша величносте! — міністр спотикаючись вбіг до Парадної зали. — На небі три летючі зірки!

Усі присутні були приголомшені. Повітря здавалося стало вимороженим за секунду. Тільки Чжоу-сінь залишився незворушним; він повернувся до Ван Мяо, існування якого раніше начебто й не помічав зовсім:

— Тобі ж досі невідомо, що передвіщає поява трьох летючих зірок одночасно, чи не так? Цзі Чан, чому б тобі не розповісти йому?

— Це віщує наступ настільки тривалих і екстремальних холодів, що навіть камені можуть бути виморожені на порох, — зітхнувши, відповів Чжоу Вень-ван.

— Де-гід-ру-ва-ти! — Чжоу-сінь знову проспівав наказ своїм дивним потойбічним голосом.

Насправді, зовні вже давно розпочали цей процес. Люди проходили зневоднення, щоб пережити довгу ніч. Щасливці знову займали місця в дегідраторіях, але багато хто так і залишався лежати посеред неживих полів, де проходив процедуру.

Чжоу Вень-ван повільно піднявся і рушив до казана, підвішеного над полум'ям. Він виліз на край казана і кілька секунд стояв роздумуючи перед кроком у безодню. Можливо, він бачив обличчя Фу-сі, що сміється над ним крізь товщу варива.

— Не давайте вогню сильно розгорітися, — наказав Чжоу-сінь слабким голосом. Потім він розвернувся до решти: — Ви можете вийти з гри, якщо хочете. Із цього моменту гра перестає бути кумедною.

Знак «ВИХІД» заблимав червоним над отвором тунелю виходу з Парадної зали. Усі гравці з Парадної зали кинулися до виходу, і Ван Мяо пішов за ними. Довгим тунелем вони вийшли назовні, потрапивши під сильний снігопад, що приніс із собою холодний нічний вітер. На пронизливому вітрі Ван Мяо почав тремтіти, ігровий дисплей у кутку неба показав, що час у грі знову пришвидшився. Сніг йшов без перерви десять днів; сніжинки за цей час набули гігантських розмірів і стали схожими на шматки застиглої темряви.

— Сніг тепер складається із замороженого вуглекислого газу, сухого льоду, — прошепотів хтось Ван Мяо. Він обернувся і побачив, що це був Послідовник.

Ще через десять днів безперервний сніг став тонким і прозорим. У світлі кількох факелів, увіткнутих біля входу у довгий тунель піраміди, сніжинки падали зі слабким блакитним світінням, немов слюдяні пластинки.

— Цей сніг уже складається з кристалізованого кисню й азоту. Атмосфера перетворюється на опади, отже, температура близька до абсолютного нуля.

Сніг засипав піраміду від основи до вершини листковим пирогом: нижній шар — чистий сніг; середній — сухий лід; верхній — кисень і азот у твердому стані. Нічне небо стало особливо ясним, зірки щосили сяяли начищеним сріблом.

Рядок тексту виник на тлі зоряного неба:

Довга ніч тривала 48 років. Цивілізація № 137 була знищена екстремально низькими температурами. Цивілізація змогла перейти на новий рівень гри в Період Воюючих держав до припинення існування.

Ядро цивілізації збереглося. Воно дасть паростки в майбутньому і розвиватиметься в непередбачуваному світі Трьох тіл і надалі. Ви зможете знову увійти у гру в майбутньому.

Перед виходом із гри Ван Мяо зауважив, що скупчення трьох зірок у нічному небі виконувало якийсь хитромудрий танець на тлі безодні космосу.

Звільнившись з обіймів V-костюма, Ван Мяо виявив, що весь одяг промок до нитки, так, немов він прокинувся у холодному поту від нічного кошмару. Ван Мяо вийшов із дослідницького центру, сів у машину і поїхав за адресою, яку йому дав Дін Ї — до будинку матері Ян Дун.

Епоха хаосу, епоха хаосу, епоха хаосу...

Думки про це все крутилися і крутилися в голові. Чому рух Сонця у світі Трьох тіл не стабільний і не підкоряється жодним законам? Незалежно від того, чи є орбіта планети більш округлою або ж еліптичною, її рух навколо світила має бути упорядкованим. Брак будь-яких закономірностей у русі орбітою неможливий.

Ван Мяо раптом розлютився сам на себе. Він захитав головою, намагаючись позбутися цих набридливих думок. Це всього лише гра! Так, але я програв!

Епоха хаосу, епоха хаосу, епоха хаосу...

Чорт! Та перестань ти думати про це! Чому мені це лізе в голову? Чому?

Незабаром Ван Мяо зрозумів, у чому тут річ. Він не грав у комп'ютерні ігри вже багато років, і за цей час програмно-апаратні технології встигли значно змінитися. У його студентські роки віртуальна реальність і режим зворотного зв'язку здавалися чимось зі світу фантастики. Але Ван Мяо розумів, що реалізм Трьох тіл не має нічого спільного із самим інтерфейсом гри.

Він згадав, як на занятті з теорії інформації на третьому курсі професор вивісив перед студентами дві великі картини: одна — класична панорама «День поминання предків на річці Бяньхе»[29] з численними промальованим деталями й образами; інша — фотографія неба в яскравий сонячний день, де бездонна блакитна порожнеча ледь-ледь відзначена клаптиками хмар. Професор запитав аудиторію: яка з наведених картин містить у собі більше інформації? Правильним була відповідь, що на фотографії через невпорядкованість відображеної системи — ентропії — міститься інформації на порядок більше, ніж на знаменитому полотні.

Так само й у випадку «Трьох тіл» — основний масив інформації прихований у глибині. Ван Мяо відчував це, але не міг чітко сформулювати. Він раптом зрозумів, що Три тіла розробляли за протилежним принципом, ніж інші ігри: розробники ігор, як правило, намагаються максимально збільшити обсяг інформації, насичуючи графіку безліччю різних деталей, для забезпечення більшого реалізму того, що відбувається. Але розробники Трьох тіл, навпаки, прагнули стиснути обсяг демонстрованої інформації, щоб приховати якесь «велике знання» за ширмою порожнього неба фотографії.