— Є Веньцзє, беручи до уваги серйозність і переконливість доказів твоєї контрреволюційної діяльності, суд винесе справедливий вирок і вибере ту міру покарання, на яку ти заслуговуєш. Але тепер у тебе є можливість спокутувати свої гріхи важкою працею на благо Революції. Ти можеш прийняти або відмовитися від пропозиції. — Вказуючи рукою на антену, Лей продовжив: — Це науково-дослідна база важливого проекту національної оборони. Дослідження, що проводяться тут, потребують наукових знань у тій сфері, на якій ти спеціалізуєшся. Головний інженер Ян детальніше ознайомить тебе з проектом, і ти повинна добре зважити всі за і проти, перш ніж прийняти остаточне рішення.

Він кивнув Яну і зайшов у ворота, пропустивши солдатів з ящиками у руках.

Ян почекав, доки всі не відійдуть від воріт на безпечну дистанцію, і подав знак Веньцзє слідувати за ним ближче до гелікоптера, вочевидь побоюючись, що вартові можуть почути їхню розмову. Але тепер він більше не вдавав, що вони не були знайомі раніше.

— Веньцзє, поговорімо відверто. Ця пропозиція — не щасливий лотерейний білет. Я дізнавався в судовій військовій комісії, що попри лобіювання Чен Ліхуа щодо винесення найсуворішого вироку, максимальна санкція у твоєму випадку становитиме 10 років ув'язнення. Зважаючи на пом'якшувальні обставини і практику дострокового звільнення, швидше за все ти проведеш в ув'язненні шість або сім років. Але тут, — Ян кивнув у напрямку бази, — ведеться дослідницька робота над проектом під грифом «Цілком таємно». Беручи до уваги твою біографію, якщо ти ввійдеш у ці ворота, цілком можливо, — він замовк на мить, немов чекав, доки утробний бас антени на вітрі додасть значущості його словам, — тобі доведеться провести решту свого життя тут.

— Я згодна.

— Не квапся, — Ян був вочевидь здивований украй швидкою відповіддю. — Вертайся в гелікоптер. Він летить за три години і, якщо ти відмовишся від пропозиції, вертоліт доставить тебе назад.

— Я не хочу назад. Я згодна приєднатися до проекту, — голос Веньцзє все ще був слабкий, але в ньому зазвучали сталеві нотки. Окрім незвіданого світу після смерті, звідки ніхто не повертався, другим місцем, де вона хотіла опинитися найбільше, — був цей пік, ізольований від усього навколишнього світу. Тут вона знову могла б пережити давно втрачене почуття безпеки.

— Ти маєш бути розважливою. Добре подумай про наслідки необдуманого рішення.

— Я зможу провести тут решту свого життя.

Ян схилив голову і нічого не сказав у відповідь. Він втупився вдалину, ніби даючи можливість Веньцзє ще раз зважити всі за і проти. Веньцзє також зберігала мовчання, мерзлякувато кутаючись у шинель на пронизливому вітрі і вдивляючись у гірські вершини, які зникали у вирі ночі. Далі стояти на такому холоді було вже неможливо.

Ян пішов у напрямку до воріт бази. Він рухався швидким кроком, неначе намагаючись залишити Веньцзє далеко позаду. Але Веньцзє витримувала темп і не відставала. Двоє вартових зачинили за ними важкі металеві стулки воріт бази «Червоний берег». Через кілька кроків Ян зупинився і показав на антену:

— Це великий дослідницький оборонний проект. У разі успіху його значущість може виявитися більш вагомою, ніж проведені випробування ядерної зброї.

Вони підійшли до найбільшої будови на базі, і Ян штовхнув вхідні двері. На дверях було написано: «Головний командний пункт». Усередині виявився просторий зал, заповнений безліччю різних зразків обладнання й інструментів, і тепле повітря, насичене запахом нагрітого машинного масла, миттю оповило Веньцзє. Сигнальні лампи, індикатори і розгортки на екранах осцилографів, здавалося, блимали в унісон. Із десяток операторів у військовій формі, що сиділи навпочіпки то тут, то там, були майже поховані між навислими рядами обладнання. Здавалося, вони сидять у глибоких траншеях на полі бою. Невпинний потік команд і підтверджень їх виконання доповнював нервову атмосферу.

— Усередині тепліше, — сказав Ян. — Почекай тут трохи, я піду дам розпорядження щодо твого житла і повернуся за тобою, — закінчив він, вказавши на стілець зі столом біля дверей. Веньцзє побачила, що за столом уже сидів охоронець, озброєний пістолетом.

— Я радше почекаю зовні, — відповіла Веньцзє.

Ян поблажливо усміхнувся у відповідь:

— Ти тепер належиш до персоналу бази. І можеш перебувати в будь-якому приміщенні, за винятком кількох закритих режимних зон. — Раптом його обличчям пробігла тінь. Він, очевидно, усвідомив і прихований сенс своїх слів: «Ти ніколи не зможеш покинути це місце».

— Я все ж вважала б за краще почекати зовні, — наполягала Веньцзє.

— Ну гаразд, — Ян кинув погляд на охоронця за столом, який, здавалося, не помічав їх зовсім. Ян зрозумів причину, чому Веньцзє воліла чекати зовні і вивів її на вулицю. — Стань де-небудь, де немає вітру, я незабаром повернуся. Треба розпорядитися, щоб у твоїй кімнаті розвели вогонь — база ще до кінця не добудована, і тому немає опалення.

Веньцзє залишилася стояти біля дверей. Гігантська антена розташовувалася за нею і затуляла половину нічного неба. Зі свого місця вона могла ясно чути звуки, що долинали крізь двері.

Раптово галас команд і відгуків про їх виконання припинився — на командному пункті запанувала тиша. Було чути тільки низьке дзижчання якогось обладнання.

Потім гучний чоловічий голос порушив мовчання:

— Народно-визвольна армія Китаю, 2-й артилерійський корпус, проект «Червоний берег», 147-ма передача, звичайний пакет. Підтвердження отримано. Почати тридцятисекундний зворотний відлік!

— Класифікація цілі: А3. Ідентифікатор координат: BN20197F. Перевірка позиціонування: завершена. Зворотний відлік: 25 секунд.

— Номер пакета передачі: 22. Приміток: немає. Причин скасування: немає. Остаточна перевірка пакета передачі: завершена. Зворотний відлік: 20 секунд.

— Перевірка систем живлення: усе ввімкнено.

— Перевірка систем кодування: усе ввімкнено.

— Перевірка систем посилення сигналу: усе ввімкнено.

— Перевірка систем виявлення перешкод: допустимий розмір перешкод.

— Ми на точці неповернення. Зворотний відлік: 15 секунд.

У кімнаті знову стало тихо. За 15 секунд разом із попереджувальним зумером, що прозвучав різко й уривчасто, на верхівці антени заблимав червоний ліхтар.

— Почати передачу! Усьому персоналу й далі спостерігати за параметрами передачі!

Веньцзє відчула легкий свербіж і поколювання на обличчі й зрозуміла, що це пов'язано з виникненням великого електричного поля унаслідок сеансу передачі. Вона провела поглядом у напрямку, куди був спрямований випромінювач антени, і побачила на небі невелику хмаринку, що випромінювала м'яке синє світло. Воно було настільки примарним, що Веньцзє спочатку подумала, що воно їй тільки здається. Але тільки-но вітер погнав хмаринку далі, вона втратила своє світіння, а принесена поривом на її місце інша засвітилася так само.

На командному посту звучав зумер, і до неї тепер долітали лише уривки команд:

— Несправність у системі живлення. Магнетрон № 3 вийшов з ладу!

— Резервна система ввімкнена: робочий режим досягнутий!

— Контрольна точка № 1 пройдена. Продовжуємо передачу в нормальному режимі!

Веньцзє почула наростаючі звуки помахів крил. Крізь морок вона побачила гігантську тінь, що відокремилася від лісу біля підніжжя гір і почала вкручуватися спіраллю в темне небо. Вона й гадки не мала, що так багато птахів може бути зігнано із сідал у холодну, зимову пору. Потім Веньцзє побачила жахливу картину: зграя птахів влетіла в зону випромінювання антени навпроти світлої хмари, і багато з них мертвими попадали на землю.

Сеанс передачі тривав близько 15 хвилин. Потім червоний ліхтар на верхівці антени згас, як і зникло відчуття свербіння на обличчі Веньцзє. Через двері й далі доли-нали уривки команд і підтверджень статусів виконання, навіть коли гучний чоловічий голос оголосив про завершення сеансу передачі:

— 147-ма передача проекту «Червоний берег» завершена. Систему передачі вимкнути. Перевести базу в режим спостереження. Контроль за системою передати Відділу моніторингу. Наказую завантажити контрольні точки даних.