Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Макітра саме збирався з’ясувати це слово, коли сталася історична подія.

***

Пер-пер?..

У панни Яєчко за дверима шафи забилося серденько.

Пер-пер мусить бути щось пікантне, щось необхідне для успіху молодої жінки у великому, ясному світі. Можливо, це щось таке, як секс. О, цей пуританський і часами аж нудний Петро... Він ніколи їй не говорить про такі речі.

Дівчина не знала, що означало пер-пер, але була певна, що вона його має. Неможливість продемонструвати свій пер-пер перед людьми просто краяла її серце. Недовго думаючи, панна Яєчко постукала, щоб відкрили.

Гості схопилися на ноги.

– Чули? – вигукнув Гайнц.

– І то з шафи, – уставив Копчинський.

– Напевно жінка, – продовжував Гайнц.

– Я ж казав, що це не я шморгав носом, – тріумфально відрізав Макітра, – це Петрова дама...

Усі троє, князь, Гайнц і Макітра попростували до шафи, крутнули ключиком, відкрили двері і подивилися всередину, сподіваючись зробити сенсаційне відкриття.

– Я не бачу нікого й нічого, – сказав Гайнц із неприхованим розчаруванням.

– Та де ж воно ділося?.. – спитав Макітра з видом спантеличеної людини. (Хіба ж не чув він власними вухами, як хтось стукав в оці ось двері?)

Петро Губа, що спершу аж поблід і змекався, тепер почав сміятися і глузувати з літніх парубків, що їм, як він сказав, уже з’являються з’яви.

Та князь Копчинський не розгубився. Чітким і сильним голосом він сказав:

– Шановна пані, ми були б дуже раді вам допомогти, але ми не знаємо, де вас шукати.

– Тут. Під засмаленим комбінезоном, – залунало обік нього. – Ой, скоренько ж!

Його Світлість енергійним рухом відсунув комбінезон набік, і всі завмерли, не тільки здивовані, а ще більше зачаровані прекрасним видовищем.

Стояла тиша, тільки Макітра від захоплення повторював:

– Пер-пер... Пер-пер...

Тут же він закохався в панну Яєчко до глибини своєї знудженої, самотньої душі.

***

Проти всіх Петрових побоювань, Копчинський не забрав шафу собі. Але він придумав щось гірше. Мудрий шляхтич навчився у своїх політичних опонентів, які колись удержавили його маєток, заявивши, що це для користування масам. Добрий політик ніколи не зневажає ролею мас. Тому виявилося, що й шафа потрібна не одній особі, Петрові Губі, чи йому, князеві Копчинському, а масам. Вона стоятиме в клубі для загального вжитку.

Наступного дня, коли дійшло до мовної перестрілки за шафу, Петро побачив себе одним-єдиним проти цілого табору. Він (треба віддати йому честь) не злякався.

– Переступіть через мій труп, а тоді й забирайте її! – маючи на увазі панну Яєчко, блиснув Петро очима.

– Та не гарячись! Не гарячися! – почулися голоси. – Ми її не заберемо, якщо вона не хоче. Хай вона сама вибирає, що їй краще: чи й надалі сидіти під засмальцьованим комбінезоном, чи бути Міс Сніжною.

Титул Міс Сніжна – велика спокуса для дівчини. Це означає – стати в таку позицію, з якої твої ідеальні виміри знайдуть належну оцінку. Цей титул приносить славу і успіх. Панна Яєчко збагнула все це дуже скоро. Та з іншого боку, їй шкода було Петра: якось вони вже звикли одне до одного. От якби можна поєднати і те й друге!

Глибокий психологічний конфлікт розхвилював дівчину. Напівпритомна, вона присіла і ледве вимовила:

– О, прошу, прошу, винесіть мене на свіже повітря...

Хлопці підхопили шафу на плечі, підтюпцем понесли її надвір і вже більше не заносили до Петра.

Петро ж Губа, безсилий у такій ситуації, зостався вдома один, сидячи на увігнутому таборовому ліжку і нарікаючи на свою долю. То він думав про невдосконаленість людського організму, що слабіє, коли йому треба бути твердим, то він сумнівався у дівочій вірності і почував себе зрадженим і покинутим.

***

Чутка про панну Яєчко рознеслася по всіх закутках і закрутах між Кумою й Тумут. Уже на наступний кінець тижня, немов незлічимі прочани, збиралися до табору Сніжна цікаві й зацікавлені. Таборяни оголосили фестиваль Міс Сніжної і прикрасили клуб кольоровими стрічками, балонами і ліхтариками.

Увечері тут відбувся концерт самодіяльности. Наче свіжим вітром війнуло від жіночої присутности. Де не взялися здібності, де не прокинулося бажання. Творче натхнення опанувало душами.

Серед багатьох інших виступів відзначився Пет Оконор, колишній джекару з великої тваринної ферми в Західному Квінсленді. Від гарячого сонця напівпустині і від настирливих брудних мух він уже майже втратив зір і тепер більше вірив людям, аніж бачив на власні очі, коли вихвалялися виміри Міс Сніжної. Бренькаючи на гітарі, він співав про героїку самотніх стокманів, про безконечні безводні простори, про вірного Рябка і злодійкуватого дінго, про кухоль гарячого вечірнього чаю і про глибоке озорене небо із сузір’ями Какату, сестер Міа-Міа і людського праотця – першого чоловіка на світі.

Подекуди його спів уривався і, неждано-негадано, для сміху, імітуючи комерційне радіо, приходила якась реклама.

Славнозвісний «фокусник з Чехи й Морави», великий Горачек показав який десяток хитромудрих трюків.

– Приїхавши до Австралії, – сказав він, – я спитав свого вчителя англійської мови, чи не дадуть мені тут працю з мого фаху. Вчитель, що володів німецькою мовою, подивився на мене з виразом сумніву і спитав:

– Який ваш фах, пане Горачек?

– Я ворожбит, пане вчителю.

– Ах так! Ну добре, пане Горачек, тоді ви змогли б виворожити собі працю.

Високий голландець Петер, що його конферансьє назвав найвизначнішим скульптором по той бік Австралійських Альп, вийшов на сцену з мискою в руках. Він почав рухати в повітрі довгими, блідими пальцями, наче загрібав з миски уявну глину і ліпив бюст Міс Сніжної. Обличчя поважне, увага сконцентрована на роботі, Петер викликав вибухи реготу серед глядачів. Під кінець він вийняв лінійку, щоб упевнитися в точності прославлених вимірів. Все це було зроблено з почуттям доброго смаку і глибокого такту, що стають в жіночій присутності ще необхіднішими.

***

Довго лунав гомін у клубному приміщенні. Та настав час і розходитися. Таборяни пішли до своїх бараків, а гості не всі поїхали додому. Деякі з них залишилися спати в автах або задках вантажних машин. Надійшла вістка, що відома повія Сузі прибуде літаком із Сиднею наступного дня, в неділю. Вона навідувалася на греблю Сніжну коли-не-коли і загинала по-безсоромницькому високу ціну за свій низькоякісний крам. Та нічого не вдієш; як немає соловейка, то хай вже й кукабара співає; гроші, тяжко зароблені хлопцями на тунельних роботах, перепливали до Сузиної банкової книжки.

Петро Губа просидів цілий день на ліжку, думаючи думу. Йому стало ясно, що без панни Яєчко життя йому вже буде не життям. Тому питання, чи була вона вірною чи ні, відійшло на другий план. Він вирішив викрасти її з клубу, забрати з собою десь далеко до Квінсленду або Тасманії, де їх ніхто не знає і де вони житимуть собі вкупоньці, як пара сіамських котиків. Вона його навчатиме англійської мови, а він їй розповідатиме про війну, про своє бурлакування, про далекі краї за океаном.

Прийнявши таке рішення, він зразу ж відчув полегшення на душі.

***

Темніє.

Надходить вирішальна година.

Прокрадаючись до клубного бараку, Петро бачить, як останні відвідувачі залишають приміщення. Вони виходять тихо, на пальчиках, видно, щоб не розбудити Міс Сніжну. За ними з’являється Копчинський, замикає двері, впускає ключик до кишені і плескає по ній долонею.

Коли всі розходяться, Петро лізе через вікно, обачливо замикає його за собою і спиняється на хвилину, щоб зорієнтуватися. Потім він наближається до своєї колишньої шафи, виймає молоток і викрутку і береться до гвинтів, що тримають дзеркало на дверях.

4
{"b":"648219","o":1}