Обвуглені рештки закопали під горобиною.
Ввечері вони були вже на узліссі і йшли розчищеною стежкою. За пагорбом виднілося село, в якому над кожною хатою з димаря валив дим.
— Що ж, — мовив гном-бородань. — Якщо ми підемо на захід, то доберемося до гір під кінець тижня, а через десять днів ви вже будете в своєму палаці у Кенселері.
— Ага, — підтакнула королева.
— Ваше весілля відбудеться з запізненням, але його справлять одразу по вашому поверненні, тож усе королівство святкуватиме і веселитиметься.
— Ага, — погодилася королева. Вона мовчки сиділа на моху під дубом і смакувала спокій, кожну його мить.
«Вибір є, — подумала вона, просидівши вже довгенько. — Вибір є завжди».
Вона зробила свій вибір.
Королева підвелася і вирушила вперед, а гноми пішли за нею.
— Ви ж розумієте, що ми йдемо на схід, правда? — запитав один із гномів.
— Ще й як розумію, — відповіла королева.
— Ну, якщо так, то добре, — сказав гном.
Полишивши позаду захід сонця і рідні краї, вони вчотирьох пішли на схід, назустріч пітьмі.
Відьмина ворожба
Чаклунка стара, наче древо морви,
У лігві жила серед сотень курантів,
Напасть продавала, самотня, у дранті,
І стишити море могла і шторми.
Старіших дерев я в житті не стрічав,
Зі стовбура кров час по краплі точив.
Щовересня ягоди з нього зривав —
Червоні, мов хвойди, брунатні, мов гнів.
Хвилини гойдалися у часомірах,
Йшли тихо, бриніли, гули в коліщатках.
Любила й боялась стара, бо губила
Те плем’я нестямне годин без остатку.
Вона продала мені шторм. Я гнівився.
Ненависть вулканом і сміхом зловісним
Лилась, блискавицю я бачив, чув пісню
Вітрів — божевільну, первісну.
Від відьми отримав три пригорщі лиха.
Найперша ворожій дитині згодилась,
Наступну жона моя варить з утіхи,
А третя чекає, бо ми помирились.
Погоду збувала стара морякам,
Шовковими вітер спиняла шнурами,
Шторми тамувала, щоб мирним життям
Жінки могли жити і спати ночами.
У скриньці землі заховала життя —
Маленькій і темній, як відьмине серце.
В тій скриньці лиш тиша і ще каяття,
І болю і мудрості повне цеберце.
(Дарма. Бо додому він не повернеться…)
Чаклунка стара, наче древо морви,
У лігві жила серед сотень курантів,
Напасть продавала, самотня, у дранті,
І стишити море могла і шторми.
На кладовищі Святого Орана
Як Святий Колумба зійшов на острів Айона
З ним висадився і його друг Оран.
Хоч і кажуть що Оран прибув раніше та чатував на
святого,
Я вірю, що прибули вони із Ірландії разом, та були один
одному наче брати.
Світловолосий, відважний Колумба і смуглолиций
Оран.
Він звався odran, що означало «видра» і був несхожим
на інших.
Разом зійшли вони на острів і мовили: «Збудуймо
каплицю».
Так робили усі святі, по прибутті. (Oran — служитель
сонця або вогню,
Чи від odhra, що значить — темноволосий.) Але їхня
каплиця
щораз розсипалась.
І Колумба знайшов на це відповідь у нічнім
одкровенні —
Цій споруді потрібен Оран. У фундамент слід
покласти жертву.
Інші зазначили — це доктрина. Святі — Оран
і Колумба
Сперечалися про Небеса, як сперечаються тільки
ірландці.
Правду давно всі забули, а пам’ятаємо ми лише те,
що вони скоїли
(Ви розпізнаєте їх по їхніх діяннях[57]): Святий Колумба
Поховав Орана
Живцем, глибоко в холодному ґрунті, та зверху насипав
землі.
Три дні по тому прийшли коренасті монахи
з лопатами і мотиками
І викопали Святого Орана, щоб Колумба міг його
обійняти,
Торкнутись обличчя та попрощатись. Він три дні як
помер.
Як тільки вони стерли з нього бруд
Очі Святого Орана відкрились і недобра посмішка
привітала
Святого Колумбу.
Оран помер, постав із мертвих і вимовив те, що відомо
лиш
мертвим,
А голос його завивав наче вітер, наче негода.
Він сказав: «Небеса не чекають на добрих та
великодушних.
Немає вічних страждань, та не існує пекла для
безбожників.
І Бог не такий, яким ви його уявляєте», —
Тоді Святий Колумба крикнув «Замовкни!»
І поки монахи вагались, жбурнув землею у
Святого Орана.
Відтак поховали його навіки, і дали місцю ім’я
Святого.
Ось тут, на цвинтарі цьому, поховані всі королі
Шотландії та Норвегії
На острові Айона.
Одні кажуть, що Оран був друїдом, служителем сонця,
І його закопали
В гідну землю Айони, щоб трималися стіни
каплиці.
Як на мене, це надто просто, та й Святий Колумба
Постає у сумнівному світлі
(Він кричав: «Землі! Закидайте Орана землею, нехай він
замовкне,
Інакше слова його занапастять усіх нас!»). Дехто все
рівно вважає
Вбивством те, що один святий поховав іншого під тією
священною каплицею.
Ім’я замордованого єретика Святого Орана
Продовжує жити, а кістки його тримають
каплицю.
Ми приходимо до королів і принців, на його цвинтар,
у його каплицю,
Вони носять ім’я Орана, що навіки
проклятий
За прості слова, які мовив:
Не існує пекла на покару
грішникам.
Немає небес для благословенних. І Бог не такий,
Яким ви його уявляєте.
Він і далі проповідував, бо помер
і постав із мертвих,
Поки не замовк під вагою землі Айони.
А щодо Святого Колумби, його поховали на острові
Айона
Десятки років потому. Втім, згодом могилу розкопали і
Забрали останки
У Даунпатрік, щоб поховати поряд зі Святим Патріком та
Святим Бригітою.
Тож Оран — єдиний святий, що зостався на острові
Айона.
Не плюндруйте могили могутніх королів давнини і
архієпископів,
Щоб заволодіти їхніми скарбами. Їх охороняє
Святий Оран,
Він підніметься з могили, наче морок,
наче видра,
Бо не бачить більше світла і сонця. Він торкнеться вас,
Спробує, які ви на смак, і залишить у вас всередині свої
слова.
(Бог не такий, яким ви його уявляєте. І пекло, і рай
не такі.)
