Перевізник
Може, то такий чоловік, що йому нікуди діватись…
Бабця
З тюрми втік, чи як?
Перевізник
Та ні, прийшов до мене і чекає.
Бабця
Ага, чекає! Хазяйнує, аж гай гуде. Кажуть, хату ставить…
Перевізник
Піду вмиюся з дороги.
Бабця
А я тобі їстоньки пошукаю.
Сів Перевізник до столу, і шматок йому в горло не лізе. Такого з ним ще не було.
Бабця
Ну, розказуй… Де ходив, з ким балакав.
Перевізник
Щиро кажучи, втомився я. А коли втомишся, то й люди здаються прикрими і все воно не так. Хочеться побути на самоті.
Бабця
А я так тішуся, коли хтось зайде бодай води напитися. До магазину піду: рада б з кимось поговорити, але кому охота з дурною бабою балакати? Куплю хліба, оливи, цукру, та й плентаюся назад. Хоч би церква в селі була — до церкви ходила б. Молитви вже всі позабувала, але матінка божа замовить за мене слово перед Спасителем. Скаже: «Не дуже гнівайся на бабу, синку. Мала і вона колись діток. Один син в шахті погинув, другий вмер ще дитиною, а донька живе в Сибіру, раз на три роки приїжджає…» Більше за мене нікому заступитися. «А вірує вона в тебе, — скаже матінка божа, — бо інакше б давно з горя вмерла».
Колись і тут люди жили, не хіба в селі. Хат з десяток було. Ще трохи яблунь лишилося старих. А там, де дорога, цвинтар був. Якби камінні гробовці стояли, може б, і не рушили, а то самі дерев’яні хрести похилились. Повисмикували, на грузовик кинули… Маєте дорогу. Там мій синочок лежав. Самі, кажуть, викопуйте, у нас нема часу. Хрести ж повисмикували. У голові в мене макітриться. Пам’ять загубила баба. Я би ті кісточки голими руками вигребла, аби по них машина не їздила. Отак лишився мій синочок там. Я вже звикла. А раніше було їде машина, то, здається, не по дорозі, а по мені вона їде…
Перевізник
А люди, що жили тут? Чому ви з ними не перебрались на село?
Бабця
Та хіба ж то люди? На кожну хату по старій бабі. Котрі повмирали, а котрі до родини на комірне пішли. А мене ніхто й не просив дуже. Раз сказала «не хочу», то більше не чіплялись. Знають, що не вічна. Мені ліпше тутка. Ще маю силу робити, дасть бог, і вмру за роботою…
Перевізник ледве дочекався світанку, а тоді тихенько вийшов з хати. Трава була сива від роси, І небо сиве. Чекали на сонце, котре мало їм вернути природну барву. Перевізник ішов помалу, бо той чоловік, певно, спав, а будити сонного не випадає. Спіймався на думці, що йде не до себе додому, й розсердився. Ще, чого доброго, вернеться назад, якщо проженуть. Чомусь здалося, що той лже-Перевізник колись приходив до нього і, може, навіть, був на зеленому острові. Значить, недогледів… Легко звалювати усе на втому. Перевізник не ставив собі за мету самовдосконалення і не міг жити де завгодно, занурившись у споглядальність. А все ж гірко, що й досі, незважаючи на роки чистого і мудрого, як йому вдавалось, життя, мозок його іноді сочився отрутою недовір’я. Якщо треба, я піду, а якщо перевіз став знаряддям лихої людини, я знищу його. Спалю. І не буде більше зеленого острова. Хай кожен шукає його сам.
Сам? Від несподіванки Перевізник аж спинився. Він ніколи про це не думав, бо то було б надто легке вирішення проблем. Навіщо ж тоді перевіз? Навіщо Перевізник, один і другий? Щоб охороняти клаптик землі посеред ріки-майї?
Бабця сказала вчора: «То не той чоловік. Від тебе люди вертались наче скупані в божій купелі, а від нього — як не п’яні, то з опущеними очима».
Зелений острів виник з туману, ніби стіг сіна, що пливе по річці. Тепер Перевізник йшов по піску вздовж берега. Хатинка стояла непорушна, вистигла за ніч. Біля причалу вовтузився літній чоловік, чомусь у шапці-вушанці. Він не міг не почути кроків і повільно обернувся.
Перевізник
Добрий день!
Лже-Перевізник
День добрий! Рано ви прийшли. Певно, з села?
Перевізник
Я ночував неподалік.
Лже-Перевізник
Хочете на острів?
Перевізник
Хотілося б. А де ж Перевізник, той, що був тут минулого літа?
Лже-Перевізник
Казали, вмер десь у місті.
Перевізник
Як вмер? Такий молодий?
Лже-Перевізник
Відки мені знати? Казали. Певно, напився десь і замерз. А вам яке діло? Я тепер за Перевізника. Оно пофарбував перевіз, купив рятувальні круги, бо є такі дурні, що у воду звалитися можуть.
Перевізник
А вам тут подобається?
Лже-Перевізник
Скучно. Нема з ким погомоніть. Людей по вихідних багато, але їм треба від мене хіба інструкцію. Ну, що можна, що не можна. Кажу, всьо можна, тілько ліс не запаліть, бо я за нього в одвіті.
Перевізник
А ви звідки самі будете?
Лже-Перевізник
Звідціля не видно. Скажу хіба одне: з великої біди я вибрався, хлопче. Все покинув: хату, город, худобу… Всьо пішло собаці під хвіст. Нічого, доживу віку тут. Хатину зліплю, порося куплю, козу. Буду хазяйнувать.
Перевізник
Може, коло людей вам веселіше було б?
Лже-Перевізник
Е ні! Щоб на мене до смерті пальцем тикали — приблуда! То не місто, де випив чарку з чоловіком і вже породичався. На селі люди переплелися корінням, чужаків їм не треба. То що, поїхали?
Перевізник
Поїхали.
Лже-Перевізник
Наскучить — махнеш прапорцем білим. Я тобі покажу де. Хіба невтямки мені, що там самому робити? Ні грибів, ні ягід…
Перевізник
Походжу, подивлюся.
Лже-Перевізник
Дивися.
Перевізник зійшов на берег, а чоловік хутко відчалив і тоді вже відчув себе в безпеці.
Лже-Перевізник
Я знаю, хто ти. Прийшов по своє, волоцюга… Хочеш мене вигнати звідціля? Так я документа дістану, що мені положено тут жити. А ти йди звідки прийшов. Мусиш мені обіцяти, бо не заберу назад. Так і здохнеш. Я не збираюсь довіку гультяїв на острів возити. Я їх віднаджу, ой віднаджу… Не позирай на берег — не допливеш. Ріка ця отрута, вода в ній гірка. Я жив по ній угорі. Теж мав перевіз, але мене витурили звідти. Думаєш, мені шкода людей возити? Але за ділом. Траву косити, ягоди збирати, а не валятися догори пузом з транзистором і чужих молодиць обнімати.
Перевізник
При мені цього не було…
Лже-Перевізник
Я не такий мудрий, щоб когось вчити. Моє діло — перевезти на той бік, через води гіркі. Скоро вони острів з’їдять і мене разом з ним. Та я вже мічений. І старий. То ти ліпше втікай, га?
Перевізник
Неправда то все, дядьку.
І відійшов стежкою в глиб острова. Лже-Перевізник щось кричав йому вслід, але він не дослухався. Острів був такий маленький, що проглядався наскрізь. Аж тепер Перевізник помітив, що сонце уже давно зійшло, як перше сходило, ще до того, як була сама ріка, а острова на ній не було. І зійде воно й тоді, коли не буде ні Перевізника, ні острова. Трава підсохла настільки, що він ліг у неї й заплющив очі, дарма що хтось дивився на нього: пташка, чи квітка, чи метелик.
