Бесідники: Перевізник, Ольга, Едуард, Марко, Федір.

Зимою на нічному вокзалі ніде яблуку впасти. Десь під ранок стає вільніше. Можна подрімати, якщо ти нікуди не їдеш і нізвідки не приїхав. А згодом сісти в трамвай чи тролейбус і почати подорож по чужому місті, в якому ти опинився хтозна-коли, так і не зумівши відшукати притулку. Ця подорож — кільце, котре звужують втома, байдужість, самотність. Вона, здається, триватиме вічно, бо ти переконаний, що твої втома, байдужість, самотність не впадають у очі, якщо ти не чиниш нікому зла, не посягаєш на чужі притулки, врешті-решт, нічого не потребуєш, бо найголовніше носиш з собою — неповторне лице нещасливця, на яке не вдягнеш маски.

Та одного разу коло звузиться настільки, що тебе затримає міліція, і ти покинеш це місто, щоб переїхати до іншого. А насправді між ними немає ніякої різниці, лише крихта надії, що зустрінеш людину, котра подасть тобі руку з солодким хлібом рятунку. Ти зрозумієш, що досі був хворий, а значить, нерозумний і слабий. Відхилиш лагідно руку, бо вже маєш у собі те, що вона тобі дає. І навіть більше — лице самотнього, на яке не вдягнеш маски.

Є речі, незбагненні навіть для Перевізника. І ми з’ясуємо це, послухавши, як він бесідує вночі на вокзалі, обложеному холодом ззовні і зсередини.

Троє чоловіків і одна жінка, майже без речей, у осінній одежі, застигли біля темного книжкового кіоска — хто скаже, що вони чужі одне одному, хоч досі й не знайомі? Не чужіші, ніж дерева у лісі, сплетені корінням і кронами, під якими й сонце видається блідим і слабим. Історія кожного зводиться до причин, які дуже легко зрозуміти. Але, коли ми замислимось над тим, чому саме вони стали блукачами, а не інші, то цих причин виявиться замало. Поверхня є поверхня, навіть коли історія виллється у сповідь на краю, — тоді, якщо вірити екзистенціалістам, людина начебто розкривається повністю.

Обминемо початок бесіди, тобто встановлення контактів. Це лише пауза, котра триває відтоді, відколи люди стали відчувати духовну потребу одне в одному.

Перевізник

Я часто сюди приходжу, щоб побалакати з людьми. Іноді мене б’ють, але я це не розцінюю як поразку. Набагато прикріше розмовляти з ситими і вдоволеними, котрі не потребують чужої душі, вважаючи, що речі вознесли їх над іншими. Найоблудніша думка на світі! Ми всі голі й беззахисні перед тим, чого немає у нас. Якщо є отрута, то мусить бути й протиотрута…

Ольга

Чому мусить? Рівновага — то вигадка. Правда, деякі речі й поняття врівноважуються, але не треба зводити протилежність в абсолют. Якби існувала протиотрута, її б шукали. Світ, хоч і великий, зате однаковий, як однакові в більшості люди.

Марко

Люди не винні у тому, що вони схожі, раз їх виховують однаково і привчають до однакових потреб. Ті, кого не виховували, стають такими, як ми. А ті, хто обтрусився з того виховання, як горобець з пороху, бажають стати нашими рятівниками. Правильно я вгадав твій намір, Перевізнику? Ти ж той Перевізник, котрий возить людей на екскурсію до раю?

Федір

Чого ти причепився до чоловіка, Марку? Хочеш, щоб він пішов? Надворі ніч, тут нема де сісти, — що, нам тяжко нормально поговорити, хай навіть він кореспондент? Нам треба боятися міліції, а не кореспондентів.

Едуард

Дійсно, Марку, що лихого в тім, коли чоловік перевозить людей до раю? Він же потім вертає їх до життя. Шкода, що зима і ріка замерзла…

Перевізник

Я сам не маю жити взимку, то ходжу між людей. Буваю і на вокзалі. Раз не можу вам ділом допомогти, то й словами не вийде. Слово і діло стали в наш час мало не ворогами.

Марко

То ваші діяння залежать від кліматичних умов?

Перевізник

Така доля всіх перевізників, за винятком, може, Харона. У вільний час я слухаю і дивлюсь на людей. Деколи мені вдається їх переконати…

Ольга

І ви не почуваєте себе тут самотнім?

Перевізник

Почуваю і тішуся з того. Це означає, що я існую і не є гвинтиком чи коліщатком потворної і нецікавої машини, як це вважали у вісімнадцятому столітті.

Ольга

На нещасного ви не виглядаєте, то правда. Певно, довго букали по світі, щоб знайти протиотруту?

Марко

Ти вгадав. Моя протиотрута — як імунітет. Вона захищає лише мою душу, але кожний може знайти її в собі.

Едуард

Ви належите до тих мудреців, котрі закликають пізнати самого себе.

Марко

Диви, пам’ятаю.

Едуард

А тим часом я пізнаю себе з малих літ і до лисої голови, а що з того? Позбувся усіх благ, які годують і одягають, за чим і не шкодую, але чи пізнав самого себе і що з того? Маю манію переслідування натомість. Я загордився і знаю, що це мені даром не минеться. Якимось робом оті людці мені відомстять. Я тікаю уже не від тих сітей, які наставляє щаслива фортуна, а від помсти. Помста — це, мабуть, таємне ім’я людського бога…

Федір

Бігме, ти варіят, чоловіче!

Едуард

Помовч краще. Перевізнику, який сенс пізнавати самого себе, коли за це карають так жорстоко?

Перевізник

Ніякий.

Едуард

Поясни, коли твоя ласка.

Перевізник

Гідність допоможе тобі позбутися комплексу білої ворони. Я не збираюсь радити ні тобі, ні іншим ставати в протилежну позицію до людства, котре далеко бід досконалості, хоч гармонія теж неможлива через оцю ж недосконалість. Світ без тебе — уже неповний. Світ, який непорушний, закостенілий, на перший погляд, не може існувати без людей, у котрих загострене почуття гідності й совісті.

Марко

Ти визнаєш доцільність?

Перевізник

Я не зводжу нічого до абсолюту, хіба деякі якості, без яких немає людини: гідність, внутрішня чистота, довір’я…

Ольга

Свого часу я хотіла позбутись комплексу неповноцінності. Ми живемо лише один раз, та й то як-небудь. Коли мені виповнилось 20 років, я вийшла з клітки умовностей, покинула роботу, яка висушувала тіло й мозок. І ось я тут. Тільки й того, що це життя болючіше й ризикованіше. Не помітила, що моя історія майже така сама, як Едуардова…

Марко

Бідна-бідна русалочка! Мабуть, у тебе було нещасливе кохання. Тоді твоя історія ще й трішки схожа на мою. Але признайся: нещасливе кохання — це лише привід до втечі? Чи був у тебе якийсь поштовх? Мені для порівняння…

Ольга

Була трава. Латочка трави біля під’їзду. Зеленої, аж синьої. Я подумала, що десь є цілі галявини такої трави, а на мою долю припадає лише латочка. Втім, коли я повернусь додому…