— Це просто неймовірно… — прошепотів Артак. — Він справжнісінький герой.

— Він справжній цар, — поважливо мовив Вазген, вказавши своїм крилом на голову Джовані, на якій чорне пір’ячко просто на очах змінювало свій колір. Воно стрімко набувало дивного рожевого кольору, а за формою нагадувало корону.

— Мудрий Арам був правий, — задумливо вимовив Артак. — Саме вчинки роблять нас царями.

— І любов, — додала принцеса Маріам, ніжно дивлячись на Джовані.

У ту мить, коли Голота пірнув під воду, до високого паркану Старої Водокачки під’їхала червона пожежна машина. Зупинившись біля воріт, вона посигналила.

У шпаринку між штахетинами визирнуло чорне перелякане око. Роздивляючись номер машини, воно знервовано кліпнуло та зненацька зникло.

Кажаняче крило вправно відсунуло засув, і ворота зі скрипом відчинилися. Пожежна в’їхала на подвір’я, і кажан прудко кинувся причиняти ворота.

— Чому ти сам? — опустивши вікно, незадоволено запитав Горан у кажана. — Де решта?

— Годину тому вартові, десь у районі Брюховицького лісу, помітили божевільного Горана… Тож усіх одразу перекинули туди. Я один зостався…

— Щось я тебе раніше не бачив, — нарочито грубим голосом мовив Горан, поправивши свою косичку, що по-зрадницьки вискочила з-під блайзера. — Ти новенький, чи що?

— Та ні, пане бой, який же я новенький? Це ви просто мене не впізнали… Гугль я… Бой Гугль. Страшний пристріт спаплюжив мене, тож мене тепер ніхто і не впізнає. Такий жахливий пристріт маю, якого ще ніхто не мав, — перелякано відповів кажан.

— Що-що? — висунувшись у вікно, спробував єхидно запитати у Гугля Ши Бо, одягнутий у робу. — Що ти маєш?

— Пристріт, пане… — пробелькотів Гуль, примружуючи очі, аби розгледіти, з ким він розмовляє. — Вибачте, щось не можу вас пригадати… Як, зрештою, і вашого напарника…

— Менше було по людських дискотеках вештатись! — зі знанням справи хмикнув Ши Бо.

— Ні-ні-ні, — зніяковіло захитав головою Гугль, — я у людське товариство ні ногою, ні крилом. Все дбаю про роботу — час на танцюльки не марную.

— Якщо ти дбаєш про роботу, то чому ти зараз не в людській подобі? — строго запитав Горан та знервовано поправив косичку, яка знову вискочила з-під блайзера. — Де ти бачив, аби об’єкт комунальної власності міста, яким вважається ця водокачка, охороняли кажани? Я тебе питаю! Чому на чергування заступив не за уставом?!

— Шеф, а він людську подобу економе, аби потім на техно-дискарях танцюльки гарцювати! — спробував якомога грубіше зареготати Ши Бо. — У нього і діваха вже з’явилась — Анжела з кулінарного технікуму.

— Гугль, скотиняко, тобі нагадати, чим загрожує бою невиконання уставу? — рявкнув Горан на зніченого кажана і багатозначно витягнув свою долоню із вікна.

Гугль навшпиньках підбіг до машини, аби роздивитись, із ким він, зрештою, має справу.

— Вибачте, не розчув? — затинаючись, прошепотів він, уважно вдивляючись в обличчя Горона. — Що ви сказали?

— Пане Бабілонія, — нарочито голосно звернувся Ши Бо до Горана, — зверніть увагу, ця тварюка прогоцала на танцюльках не тільки свій зір, але й слух! Вимагаю, пане Бабілонія, нещадно покарати цього глухаря.

— О-о, так це вельмиповажний пан Бабілонія — начальник охорони Таємної канцелярії! — захлинаючись від поваги, пронявчав Гугль та почав завзято кланятися. — А я ж, сліпота, все думаю, ну хто… Хто господар цього приємного оксамитного басу.

— То тобі, нікчемо, нагадати, чим загрожує бою невиконання уставу, чи не треба? — перепитав Горан у захеканого від поклонів кажана і витягнув свою долоню ще дужче із вікна.

— Ні, дякую — не треба, — радісно вигукнув Гугль та відчайдушно помчав до добряче пом’ятого джипа, що стояв біля паркану. Судячи із напису, що прикрашав бік автомобіля — «Товариство „Ті, кому за 70“», саме цей джип було викрадено чотири години тому з-під дверей кав’ярні «Гасова Лямпа». Але хто саме вкрав його у баби Гані і яким чином він опинився у дворі водокачки, було невідомо. Як, зрештою, і те, чому він мав такий жалюгідний вигляд, ніби на ньому танцювала зграя божевільних слонів.

Гугль метушливо відкрив один із ящиків, якими був нав’ючений джип, відрахував двадцять ґудзиків та мерщій побіг назад до пожежної. Лестиво вклонившись, він ніжно висипав усі ґудзички на долоню Горана.

— Будь ласка, пане Бабілонія, прийміть від мене цей малесенький подарунок…

— Не малесенький, а мізерний! — незадоволено виправив його Горан, розсовуючи ґудзики по кишенях. — Певно, все-таки доведеться нагадати тобі, чим загрожує бою недотримання уставу.

— А-а-а, забув! Вибачте — забув! — кострубато ляснув себе по лобі кажан та знову помчав до нав’юченого джипа.

Загрібши повні крила ґудзиків, він захекано помчав назад та, скочивши на пожежну, старанно висипав їх у кабіну водія, прямо на коліна розгубленому Горану.

— Вітаю вас, пане Бабілонія, із Новим роком! — прогундосив Гугль, здивовано розглядаючи срібний меч, що лежав у ногах Горана.

— А що… Що це за дивний меч такий? — зніяковіло прошепотів він, читаючи написи, які прикрашали ефес меча. — «Сину Горану від батька»… «До кожного стався, як до брата. І кожного захищай, як брата».

Першим від такої несподіванки отямився Ши Бо. Він відчайдушно вмазав Гугля по лобі. І той, жалісно зойкнувши, відлетів на три метри від машини.

— Не пхай свого п’ятака у діла Таємної канцелярії! — з погрозою у голосі зауважив він.

— Невже… Невже божевільного Горана спіймали? — чухаючи носа, налякано пробелькотів Гугль.

— Ув’язнення Горана — це таємниця слідства! — таємничим голосом пояснив Ши Бо. — Про це відомо лишень імператору ДДТ та Головному інквізитору Зоморі… Можливо, тобі не відомо, що Таємна канцелярія чинить із тими, хто пхає носа у її таємні справи?

— Hi-ні-ні, мені відомо… — затинаючись від страху, відповів Гугль. — Але ж я… Я нічого не бачив… Нічого не чув… Я нічого не знаю — моя хата скраю!

— Добре, якщо так, — строго промовив Горан та знову заховав свою косичку під блайзер. — До речі, це, випадково, не хабар?! — зненацька грізно вибухнув він на Гугля, який і так уже був ледь живий від жаху. — Ґудзики — хабар?!

— Hi-ні-ні! Ну що ви, пане Бабілонія… Це вітання! Привітання із Новим 2010 роком! — захлинаючись від переляку, тараторив Гугль. — Вже другий тиждень, як минуло свято, а я все ніяк не міг привітати вашу вельми поважну особу…

— Ну добре… — посміхнувся Горан, перезирнувшись із Ши Бо. — Не переймайся так… Я ж розумію, твоя забудькуватість не від зневаги, а через заклопотаність роботою.

— Так-так-так… — полегшено зітхнувши, захитав головою кажан. — Я страшенно… Страшенно дбаю про роботу… Про саму лишень роботу.

— Ну гаразд — відчиняй ворота! — скомандував Горан та натиснув на газ.

— Так-так-так, дверцята відчиняю! — полегшено зітхнувши, вигукнув Гуль та мерщій заходився відчиняти двері у башту водокачки.

Велетенський чорний павук, що крізь дверну шпаринку підглядав за цією сценою, миттєво відскочив від дверей.

— Привіт Анжелі з кулінарного технікуму! — крикнув Ши Бо, і їх машина заскочила у башту.

Павук одразу стрибнув зверху на пожежну та причаївся.

— Із Новим 2010 роком вас, пане Бабілонія! — ще раз, навздогін, улесливо вигукнув Гугль та, стомлено зітхнувши, зачинив двері.

Пожежна тим часом, ревучи, летіла плутаним серпантином Старої Водокачки. Світло фар шалено стрибало по цвілих цегляних стінах, вихоплюючи то тут, то там тьму-тьмущу якихось дверей, за якими невідомо, що ховалось. За темними провулками, раз по разу, виринали яскраво освітлені зали якихось непомірних, велетенських розмірів.

— Цікаве поєднання тьми та сяйва, — по-філософськи прошепотів Ши Бо, роздивляючись усе, що потрапляло у світло фар. — Цікаво, як у цих лабіринтах ми будемо шукати Трапатоні? Адже тут дверей більше, ніж піску у морі… Зали таких неправдоподібних розмірів… І кожну з них можна обшукувати щонайменше рік.