Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Вона так і сиділа, не наважуючись розтулити вуха і кудись подивитись. Борис спробував узяти її за руку, але дівчина смикнулася і ще глибше втиснулась у стілець. Тепер вона знала, здогадувалася, хто він такий. Першої миті він якось розгубився. Потім кинувся до вхідних дверей і спробував їх зачинити. Замок виявився виведеним з ладу — нічого не виходило. Причинивши двері і загородивши їх стільцем, щоб було чути, коли вони відчинятимуться, Борис повернувся до кімнати. Наталя досі сиділа в тому самому положенні. Вона бачила два тіла, які зайняли практично всю підлогу невеличкої кімнати, кров, що цівкою текла з-під одного з них. Дівчина дивилася на нього зацьковано і якось безнадійно. Про що думала вона цієї миті?

— Ви вб’єте мене? — вона запитала це тим самим наче не своїм голосом, майже скрикнула.

— Ти з глузду з’їхала? Навіщо мені тебе вбивати?

— А навіщо ви вбили мого дядька? Це ж ви його вбили? Ви?

Наталя говорила уривчасто, на грані крику, часто дихаючи, дивлячись йому просто в очі.

— Я тобі потім розповім, — сказав Борис, спокійно дивлячись на неї. — Повір, у мене були для цього всі підстави.

— Які підстави? Які такі підстави?!

Борис відчував, що зараз у неї, завжди спокійної, може початися істерика. Було від чого!

— Ми не маємо часу говорити на цю тему. Зараз тут можуть з’явитися такі ж, як оці. — Він показав пістолетом на трупи. — Нам потрібно звідси чимшвидше забиратися. Але спочатку я повинен знайти те, за чим прийшов. Ти дійсно не знаєш, де дискети, про які вони питали?

— Не знаю я ніяких дискет! Не може тут бути ніяких дискет!

— Ну добре…

Вона нарешті усвідомила, що в кімнаті поруч із нею лежать два мертвих тіла, підхопилася зі стільця і вибігла за ним у коридор, де й стала, притулившись до стіни.

Борис зайшов у туалет і зробив перше, що спало на думку: став на унітаз, ухопив і смикнув вентиляційну решітку, яка подалася навдивовижу легко. Там зяяла порожнеча. Запхавши руку, він мацнув по стінках вентиляційної шафи і відчув, як щось гостре дряпнуло по долоні. Це виявився цвях, забитий між цеглинами зсередини. Обмацавши його голівку, він знайшов нитку, на якій щось звисало донизу. Це виявився невеличкий поліетиленовий пакет із пачкою дискет.

Позаду почувся рух. Дівчина прослизнула до дверей, де й зіщулилася під його поглядом, не знаючи, чого чекати. В одній руці квартирант тримав пакетик з дискетами, в другій — пістолет з глушником. На ній уже була куртка й туфлі.

— І куди ти? — запитав Борис, ховаючи пістолет за пояс штанів. — Куди ти втечеш? Вони тебе знайдуть і зроблять те, що обіцяли.

Вона стояла, притиснувши долоні до рота, і дивилася на нього.

Надягнувши і застібнувши куртку, Борис миттєво склав свою сумку і поставив у коридорі біля неї. Ще раз обдивився кімнату, вийшов і сказав:

— Як хочеш. Принаймні біля мене ти матимеш змогу на якийсь час сховатися, і вони тебе не знайдуть. А потім… Ну, словом, потім я матиму змогу подбати про тебе. Вирішуй зараз, бо треба звідси зникати.

Наталчині очі просто випромінювали переляк та відчай.

— Що зі мною буде? — тремтячим голосом крізь сльози запитала вона.

— З тобою все буде гаразд.

— А як я сюди повернуся потім?

— Сюди вже не повернешся, — сказав Борис. — 3 якоїсь причини за цю пачку вони півміста здатні перерізати, не те що одне зелене дівча, в якого від переляку зовсім відмовили мізки! Все! Забудь, що ти тут жила. Візьми документи і гайда!

— Вони там… У верхній шухляді серванта…

Довелося повернутися до кімнати. Два тіла лежали на підлозі у неприродних позах. Дві гільзи кинулися в очі відразу, оскільки виразно блищали на збитій темній доріжці. Борис забрав усі чотири, знайшовши дві інші під столом та кріслом. Потім витяг із верхньої шухляди коробку з документами, але не вийшов відразу після цього, а нерішуче потягся рукою до вази зі штучними квітами.

Він не міг з упевненістю сказати, навіщо зробив це. Напевно, тому, що за цими двома повинен був прийти хтось такий… словом, людина, якимось чином пов’язана з тим, чим займався за життя нездорового вигляду лисий пузатий пенсіонер із будинку з ліфтом допотопної конструкції. Тому і дозволив собі кілер затриматися біля трупів своїх жертв ще на одну хвилину. Навряд чи він спромігся б на таку витівку, знаючи, хто з’явиться тут насправді і тим більше так швидко.

Потім, забравши з коробки документи, Борис ухопив сумку і, на мить прислухавшись, відставив стілець, відчинив двері й простяг руку дівчині.

— А ви точно мене не вб’єте? — Наталя все ще говорила голосно й уривчасто, але тепер це вже був її голос.

Луна розкотилася по сходовому майданчику, так, що, здавалося, це мали почути в усіх квартирах одразу.

— Припини, — попросив Борис, дивлячись їй у вічі. — Припини істерику і замовкни.

Вона не подала йому руки, а прослизнула поруч і швидко, зашпортуючись, пішла сходами вниз. Йому залишилося лише причинити за собою двері.

XI. Мент (продовження)

Вони лежали на застеленій старим килимком підлозі, займаючи майже всю її площу. Здорові хлопці. Один у легкій короткій шкіряній куртці, другий у сорочці, поверх якої була вдягнута шкіряна жилетка. Один — зігнувшись, обличчям униз, другий — навпаки, розпроставшись, дивився у стелю скляними очима. Перший лежав повністю на килимі, другий — грудьми на голому паркеті. З-під нього натекла невеличка калюжка крові. Поруч, частково прикритий полою його куртки, валявся ніж із блискучим викидним лезом. Акурат між ними посеред кімнати на килимі стояв стілець. Ось і все. Хоча ні, ще одне. На стіні кімнати, вкритій подекуди вже обшарпаними рожевими шпалерами, кров’ю було недбало виведено: «Тут був хакер».

На підлозі під цією ж стіною валялася штучна квітка, очевидно, висмикнута з вази, в якій залишилося кілька таких самих. Квітка також була рожева, в тон зі шпалерами, з маленьким пуп’янком, вимащеним кров’ю. Виглядало так, наче цим пуп’янком і зроблено загадковий зловісний напис.

Вони мовчки стояли і розглядали застиглий кадр фінальної сцени вистави, яка розігралася у цьому помешканні кілька годин, а може, й хвилин тому. У квартирі, за розшук якої Вітька Черкес отримав від невідомого приз п’ятдесят гривень. Здоровані в камуфляжах та бронежилетах тихо сопли у свої чорні маски, скоріш за все, не замислюючись над суттю того, що тут відбулося. Троє у цивільному також мовчали, спостерігаючи цю картину, але обличчя їхні не були позбавлені емоцій. Вони спізнилися.

Усе закрутилося знову. Хлопці у бронежилетах, обстеживши під’їзд, горище та підвал будинку, забралися, а натомість у маленькій квартирі з’явилися нові люди. Вони тихо та діловито робили свою роботу, не заважаючи одне одному, а між ними безперестанку курсував майор Олексій Кобища, зовсім вибитий із колії таким поворотом подій, проте зосереджений та зовні спокійний.

Квартира належала двадцятиоднорічній Наталії Миколаївні Косовській, не працюючій, одинокій. Тій самій дівчині, яку вистежив на похороні загиблого три тижні тому Ромазана юний мийник машин та за сумісництвом шпигун Вітько Черкес і яка доводилася загиблому племінницею. З нею, як і з усіма іншими родичами вбитого, свого часу спілкувався капітан Можейко. Зараз сама господиня у помешканні була відсутня і перебувала невідомо де.

Свідками знову зайнявся капітан, здібності якого у подібній роботі Кобища оцінював найвище. Усі мешканці під’їзду миттєво були підняті на ноги, і в них уже збирали свідчення. Сьогодні Наталії Косовської не бачив ніхто. Вчора кілька людей зустрічалися з нею випадково на вулиці та в під’їзді близько шістнадцятої, коли вона поверталася невідомо звідки з маленькою сумочкою та поліетиленовим пакетом, у якому несла щось схоже на книжки. Вдягнута була у світлу легку куртку та туфлі. Звуків, схожих на постріли, з квартири не чув ніхто. Ось і все.

Мешканці будинку не мали з нею особливих стосунків, але всі без винятку регулярно бували на міському ринку, тому й знали, чим вона заробляє на життя. Усі сусіди по під’їзду свідчили, що регулярно бачили її зранку та в обідній час, коли вона вирушала на ринок і поверталася звідти з однією й тією ж великою сумкою на коліщатках. Сусіди по сходовому майданчику розповідали, що жила вона відносно тихо, у квартирі не було ніяких збіговиськ, і ніхто з них не міг пригадати особу чоловічої статі, яка б постійно навідувалася до неї принаймні останнім часом. За винятком недавно загиблого громадянина Ромазана, який, як вони знали, доводився їй родичем. Скупо і нецікаво. Хоча одне спостереження викликало в капітана певний інтерес. Кілька мешканців під’їзду зауважили, що впродовж останнього тижня або щось близько того Наталя не ходила з традиційною сумкою на коліщатках. Довелося провести цільове опитування інших сусідів по під’їзду. Жоден із них не пригадував, щоб бачив її протягом останніх семи-десяти днів із сумкою по дорозі на базар або на самому базарі.

16
{"b":"568686","o":1}